Луцький Олександр Андрійович — Вікіпедія

Луцький Олександр Андрійович
Прізвисько	Олекса
Народився	16 жовтня 1910(1910-10-16) с. Боднарів, Станиславівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія
Помер	13 листопада 1946(1946-11-13) (36 років) Київ, Українська РСР, СРСР ·Страчений за вироком трибуналу військ МВС
Національність	українець
Діяльність	політик
Відомий завдяки	Один з організаторів та воєначальників батальйону «Нахтігаль», УНС та УПА-Захід
Посада	Командир УНС (07.1943 - 11.1943); Командир УПА-Захід (11.1943 — 26.01.1944); Командир УПА-Захід-Карпати (08.1944 - 09.1944)
Партія	ОУНР
Конфесія	греко-католик
Батько	Луцький Андрій Іванович
Мати	Текля Федорівна (Дрогомирецька)
У шлюбі з	Юлія Федорівна (Плисак)
Діти	Богдан

Олекса́ндр Андрі́йович Лу́цький (псевдо: «Довбня», «Богун», «Марко», «Беркут», «Богдан», «Андрієнко», «Клименко», «Боднар») — (16 жовтня 1910, с. Боднарів, тепер Калуський район, Івано-Франківська область — 13 листопада 1946, Київ) — діяч ОУН, один з організаторів Української Народної Самооборони та УПА-Захід, командир УНС (07.1943 — 11.1943), УПА-Захід (11.1943 — 26.01.1944), УПА-Захід-Карпати (08.1944 — 09.1944).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в с. Боднарів у селянській родині, попри запис імені в метриці латиною як Олександр, рідні та знайомі називали Олексою (за паспортом син — Богдан Олексійович). Навчався в Станиславівській гімназії.

В 1930 став членом Організації українських націоналістів, очолював осередок. Після закінчення гімназії в 1932 році служив у польській армії (1932-33).

В 1933 призначений організаційним референтом Станиславівської окружної референтури ОУН.

В період вересень 1933 — початок 1938 перебував в ув'язненні за участь в ОУН.

У серпні 1938 — березні 1939 — керівник Станиславівської окружної референтури ОУН, був удруге заарештований.

Боротьба в часи Другої світової війни[ред. | ред. код]

З початком Другої світової війни у вересні 1939 нелегально працював під чужим прізвищем в органах Радянської влади в одному з виконкомів Станіславської області і навіть був обраний депутатом Народних Зборів Західної України. Подав заяву у Львівський університет, але під загрозою арешту в листопаді перетнув радянсько-німецький кордон, мешкав на території Генеральної губернії. Навчався в Кракові на курсах підготовки військових кадрів ОУН(б), займався організаційною діяльністю ОУН, у березні 1940 року повернувся у Станіславську область. У березні—листопаді 1940 очолював Станиславівський обласний провід ОУН, вів роботу зі створення підпільної мережі в регіоні, у листопаді був викликаний до Кракова на конференцію. Учасник 2-ї конференції ОУН у Кракові (лютий 1940), підтримав фракцію С. Бандери.

Один з організаторів батальйону «Нахтігаль», керівник мобілізаційного відділу Проводу ОУН(б). Учасник 2-го Великого Збору ОУН у Кракові (березень 1941). Воював у складі батальйону «Нахтігаль», а від кінця 1941 і до початку 1943 командував взводом у 201-му батальйоні охоронної поліції в Білорусі, обер-лейтенент.

Заступник військового референта Проводу ОУН. За його ініціативою та за наказом Головного військового штабу УПА від 15 липня 1943 велося створення Української народної самооборони (УНС) в Галичині, а сам він став її командиром (УНС на серпень 1943 налічувала приблизно 2 тис. бійців і вела бої з радянськими партизанами С.Ковпака, німцями та загонами Армії Крайової). У грудні 1943 на її базі було сформовано групу УПА-Захід, якою О. Луцький командував від грудня 1943 р. до 26 січня 1944 р доки його не змінив на цій посаді майор, а згодом полковник УПА, Василь Сидор-Шелест. З жовтня 1943 до березня 1944 О. Луцький — член Проводу ОУН(б).

А в травні 1944 він був заарештований гестапо й до червня утримувався під арештом.

Протягом серпня-вересня 1944 р. О. Луцький командує спеціальною групою УПА-Захід-Карпати.

Опісля через суперечності з Р. Шухевичем відсторонений від офіційних командних посад в УПА та ОУН, працював перекладачем військової референтури ОУН, з жовтня по грудень 1944 перебував під слідством Служби безпеки ОУН.

22 січня 1945 в селі Бабин Середній Войнилівського району захоплений спецгрупою НКДБ УРСР разом із дружиною — підпільницею ОУН Юлією Луцькою (10 серпня 1946 засуджена до 10 років позбавлення волі). Сотні «Вітрогони» і «Летуни» під командуванням «Середного» здійснили напад на Войнилів (мобілізовані для нападу на Войнилів кущові боївки до операції не залучені), звільнити в'язнів не вдалось.^[1] Луцький негайно був перевезений до станіславської тюрми, за кілька тижнів — до Львова, а далі — у Київ. На допитах після півроку катувань докладно розповів про історію творення УНС. Вироком Військового трибуналу військ МВС Українського округу від 10 серпня 1946 О. Луцький був засуджений до вищої міри покарання. Страчений у м. Києві 13 листопада 1946.

У 1971 р. в журналі «Україна» (№ 18-20) була публікація «Клим Дмитрук. Безбатченки» з набором вигадок і перекручень щодо Олександра Луцького та розміщене дане фото в німецькій військовій формі з підписом «Фото з архівів гітлерівського абверу». Хоча насправді фото було попередньо викрадено кадебістом з родинного альбому племінника — Андрія Луцького.^[2]

Після здобуття Україною незалежності справу Луцького переглядали посткомуністичні органи прокуратури і суду, але вірності українським ідеалам йому не пробачили і не реабілітували.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

• Односельці назвали його іменем вулицю, на якій народився і проживав, поставили в центрі Боднарова пам'ятник^[3] Олександру Луцькому та його побратиму-однолітку Михайлу Дяченку.
• У Львові його іменем названа вулиця (з'єднує вулиці Шевченка і Бортнянського).
• У багатьох містах України є Вулиця Героїв УПА, до яких належить і Олександр Луцький.

Примітки[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

• † Мартиролог загиблих діячів ОУН та УПА †
• Командири УПА

Посилання[ред. | ред. код]

• Енциклопедія історії України [Архівовано 22 листопада 2015 у Wayback Machine.]

Джерела та література[ред. | ред. код]

• Д. В. Веденєєв. Луцький Олександр Андрійович [Архівовано 22 листопада 2015 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 316. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
• Д. В. Веденєєв. Луцький Олександр Андрійович [Архівовано 14 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2023. — ISBN 966-02-2074-X.

Література[ред. | ред. код]

• Вєдєнєєв Д., Шаповал Ю. Пастка для «Лицаря». Обставини загибелі Олекси Гасина. «Військово-історичний альманах», 2002, число 4;
• Вєдєнєєв Д. В., Биструхін Г. С. Меч і тризуб: Розвідка і контррозвідка руху українських націоналістів та УПА (1920—1945). К., 2006
• Вєдєнєєв Д. В., Биструхін Г. С. «Повстанська розвідка діє точно і відважно…»: Документальна спадщина підрозділів спеціального призначення ОУН та УПА: 1940—1950-ті роки. К., 2006 .
• Документи з архівної кримінальної справи О. Луцького //Літопис УПА. Нова Серія том 9. Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА 1944—1945. Київ-Торонто, 2007. 910 с. — стор. 267—428
• https://web.archive.org/web/20150427003846/http://museum-bandera.if.ua/, «Музей», Конференція 5.03.2014 р. («Журнал успішності учнів за 1925—1926 навчальний рік» української гімназії у Станиславові — Івано-Франківський державний обласний архів, фонд 304, опис 1, справа 7, аркуш 114).
• Микола Когут. Герої не вмирають. Книга 2 — Калуш: ПП «Артекс», 2002. — 72 с. — стор. 17-22 [Архівовано 13 серпня 2017 у Wayback Machine.]
• Микола Когут. Герої не вмирають. Книга 8 — Калуш: ПП Копіцентр, 2007. — 56 с. — стор. 9-10 [Архівовано 13 серпня 2017 у Wayback Machine.]
• Єдиний син командира УПА Олександра Луцького повернувся до рідного Боднарова [Архівовано 7 грудня 2015 у Wayback Machine.]

Нормативний контроль GKG: /g/1231rpyp

п о р Керівництво українських державницьких структур (1940-ві — 1950-ті) Українське Державне Правління (з 30.06.1941) Голова та керівник ресорту соціальних реформ — Ярослав Стецько Перший заступник голови і міністр здоров'я — Мар'ян Панчишин, заступники— Роман Осінчук, Олександр Барвінський Другий заступник голови — Лев Ре́бет Міністр оборони — Всеволод Пе́трів, заступники — Роман Шухевич та Олекса Гасин Міністр внутрішніх справ — Володимир Лисий, заступник — Кость Паньківський Міністр державної безпеки — Микола Лебедь Міністр зовнішніх справ — Володимир Стахів, заступник — Олександр Марітчак Міністр справедливості (судове міністерство) — Юліян Федусевич, заступник — Богдан Дзерович Міністр народного господарства — Юліян Павликовський, держсекретарі — Дмитро Яців та Роман Ільницький Міністр сільського господарства — Євген Храпливий Міністр фінансів — Ілярій Ольховий Міністр лісництва — Андрій Пясецький Міністр освіти і віровизнання — Володимир Радзикевич Міністр інформації та пропаганди — Олесь Гай-Головко, держсекретарі — Осип Позичанюк, Ярослав Старух Міністр політичної координації — Іван Климів Міністр пошти і телеграфу — Н. Мороз Начальник державної канцелярії — Михайло Росляк Комісар Української народної міліції м.Львова — Євген Врецьона Заступник референта СБ — Іван Равлик Українська Головна Визвольна Рада (з 11-15 липня 1944) Учасники 1-го Великого Збору Кирило Осьмак — Президент УГВР, Іван Вовчук — Третій віцепрезидент УГВР, Ростислав Волошин — Генеральний секретар внутрішніх справ УГВР, о. Іван Гриньох — Другий віцепрезидент УГВР, Микола Дужий — Секретар Президії УГВР (з 12 вересня 1944 — в.о. Президента), Микола Лебідь — Генеральний секретар закордонних справ УГВР, Омелян Логуш — член ЗП УГВР, Катерина Мешко, Василь Мудрий — Перший віцепрезидент УГВР, Зенон Пеленський — член Президії УГВР, Йосип Позичанюк — 1-й Голова Бюро інформації УГВР (15.07.1944 — †22.12.1944) Василь Потішко — член ЗП УГВР, Мирослав Прокоп — член Президії УГВР, Дарія Ребет — член Президії УГВР, Павло Турула — член ЗП УГВР, Петро Чуйко — співпрацівник при УГВР і ЗП УГВР, Лев Шанковський — член ЗП УГВР, Павло Шумовський — член ЗП УГВР, Роман Шухевич — Голова Генерального секретаріату УГВР. Ярослав Біленький — Генеральний суддя УГВР. Дали згоду на членство в УГВР, але не змогли взяти участь у Зборі: Іван Багряний — член УГВР, Євген Врецьона — член ЗП УГВР, о. Микола Галянт — член УГВР, о. Олександр Малиновський — член УГВР, Василь Охримович — член УГВР і ЗП УГВР (1946 — 1951), Кооптовані члени УГВР: Осип Дяків-«Горновий» — заст.голови Генерального Секретаріату (друга половина 1950 — †28.11.1950) проф.«Г.Зелений» — член УГВР (1949), Василь Кук — заст.голови, і згодом Голова Генерального Секретаріату УГВР, Петро Федун-«Полтава» — 3-й Голова Бюро інформації УГВР (1946 — †23.12.1951) і заст.голови Генерального Секретаріату УГВР, о. Микола Хмільовський — член УГВР, Ніл Хасевич — член УГВР (1949 — †4.03.1952); Роман Кравчук-«Петро» — член УГВР (1950 — †21.12.1951), президент УГВР (1951). Михайло Дяченко-«Марко Боєслав» — член УГВР (1950 — †23.02.1952); Українська Повстанська Армія Роман Шухевич (травень 1943 — †5.03.1950) • Василь Кук (липень 1950 — арешт 23 травня 1954) Головний Військовий Штаб (ГВШ УПА) Дмитро Грицай-Перебийніс (січеь 1944 — † грудень 1945) • Олекса Гасин-Лицар (січень 1946 — † 31.01.1949) УПА-Північ Дмитро Клячківський-«Клим Савур» (1944 — †12.02.1945) • Михайло Медвідь-«Карпович-Крем'янецький» (лютий 1945 — †4.06.1945) • Іван Литвинчук-«Дубовий» (1945 — †19.01.1951) УПА-Захід Олександр Луцький-«Андрієнко» (липень 1943 — серпень 1944) • Василь Сидор-«Шелест» (вересень 1944 — †14.04.1949) УПА-Південь Омелян Грабець-«Батько» (літо 1943 — †10.06.1944) • Василь Кук-«Леміш» (червень 1944 — ) УПА-Схід Командир не призначений СБ ОУН Микола Лебедь (березень 1940 — березень 1941) • Микола Арсенич (березень 1941 — †23 січня 1947) • в.о. Ярослав Дякон (січень 1947 — †9 листопада 1948)