Лозанський метрополітен — Вікіпедія

Лозанський метрополітен
Опис
Країна  Швейцарія
Місто Лозанна
Дата відкриття 2008[2]
Річний пасажиропотік 39,4 млн. (2012)[1]
Оператор Transports publics de la région lausannoised
Маршрутна мережа
Кількість ліній 2
Кількість станцій 15 + 14
Довжина мережі 7,8 км + 5,9 км
Ширина колії європейська колія
Схема маршрутів

CMNS: Лозанський метрополітен у Вікісховищі

Метрополітен Лозанни — один з видів громадського транспорту Лозанни, єдиний метрополітен Швейцарії.

Експлуатується організацією TL, яка також експлуатує тролейбуси и автобуси в Лозанні, тому тарифна система метрополітену уніфікована з іншими видами міського транспорту; турнікеті відсутні.

Лінію М1 називають легким метро, а лінія M2 є автоматизованою лінією метрополітену типу VAL. Після відкриття лінії M2 восени 2008 р Лозанна є найменшим містом в світі з повноцінним метрополітеном (раніше таким був Ренн, див. Реннський метрополітен).

Лінія M1[ред. | ред. код]

Історія[ред. | ред. код]

Лінія M1 була відкрита 24 травня 1991 року. Спочатку вона називалася «Південно-східний Лозаннський трамвай» (фр. Tramway du Sud-Ouest lausannois, TSOL), але пізніше її перейменували в метро. Проте лінія досі швидше нагадує швидкісний трамвай, ніж «важке» метро. На лінії є велика кількість переїздів зі шлагбаумами (таким чином лінія не відповідає такому критерію метро, як повна сегрегірованість від іншого транспорту). Проте на авторитетному сайті urbanrail.net метро в Лозанні позначено як повноцінний метрополітен (через лінії М2).

Особливості лінії[ред. | ред. код]

Довжина лінії M1 становить 7,8 кілометрів, лінія з'єднує центр Лозанни з передмістям Ренан (фр. Renens), кампусами Університету Лозанни і Федеральної політехнічної школи Лозанни. Невелика частина лінії проходить в тунелі (є три підземні станції) і по естакаді, але більша частина колії прокладена на рівні землі, на виділеній смузі. Лінія здебільшого одноколійна, з роз'їздами на станціях. Середній час поїздки по лінії — 19 хвилин. Інтервал руху — 10-15 хвилин по буднях і суботах і 20 хвилин по неділях.

Підземні ділянки:

  • Від станції Lausanne-Flon до станції Vigie (відразу за Vigie лінія виходить з тунелю) 
  • Від станції Malley (тунель починається відразу перед станцією, станція підземна) до середини перегону між Malley і Bourdonnette

Ширина колії — стандартна (1435 мм), струмознімач верхній.

На лінії є п'ятнадцять станцій. У Лозанні кінцева станція метро поєднана з кінцевою станцією приміської вузькоколійної залізниці LEB (станція підземна, дворівнева. Метро і LEB використовують різні рівні). У Ренані кінцева станція метро поєднана зі станцією державних залізниць.

Станція Особливості Фото
Лозанна-Флон
Vigie
Montelly
Provence
Malley
Bourdonnette
UNIL-Dorigny
Mouline
UNIL-Sorge
EPFL
Bassenges
Cerisaie
Crochy
Epenex
Renens CFF

Рухомий склад[ред. | ред. код]

На лінії M1 використовуються зчленовані двосекційні поїзда.

Лінія M2[ред. | ред. код]

Історія[ред. | ред. код]

Зубчаста залізниця

Лінія M2 — друга лінія метрополітену, була відкрита в присутності міністра транспорту Швейцарії і керівництва міста 18 вересня 2008, пропрацювала три дні (18-21 вересня) безкоштовно, закрилася і остаточно запрацювала 27 жовтня 2008 року.

Попередником лінії М2 був фунікулер Лозанна — Уши, відкритий у 1877 році. У 1959 році лінія фунікулера була переобладнана в зубчасту залізницю, яка стала офіційно називатися метро. Більше половини лінії проходило на рівні землі, в зеленому коридорі.

Лінія зубчастої залізниці була закрита 22 січня 2006 року для переобладнання в лінію метрополітену. Рухомий склад був проданий в місто Віллар-де-Лан (Villard-de-Lans) для споруджуваної там зубчастої залізниці.

Проект М2 був розроблений в 2001 році за французькою технологією автоматизованого метро типу VAL. У 2002 році він був схвалений на референдумі і отримав фінансування. Після закриття зубчастої залізниці почалося будівництво лінії метро М2. На час будівництва метро пущений замінює маршрут автобуса MB (від фр. Métrobus), прямуючий в режимі експресу (не зупиняється на більшості зупинок).

Частиною траси лінії М2 є траса зубчастої залізниці (між станціями Ouchy і Flon). В продовження існуючого ділянки також ведеться будівництво нової, який буде доходити до передмістя Лозанни Епаланж (фр. Epalinges).

Особливості лінії[ред. | ред. код]

Скляні двері уздовж платформ

Лінія М2 проходить здебільшого під землею (приблизно 70 % протяжності траси). На лінії використовують поїзда з гумовими шинами, так як використання класичних поїздів (з металевими колесами) неможливо через занадто великих ухилів на лінії. З технічної точки зору М2 найбільше походить на лінії 1 і 14 паризького метрополітену. 

Довжина лінії складає шість кілометрів (з них півтора кілометри доводиться на трасу зубчастої залізниці), на лінії чотирнадцять станцій. Станція Flon є важливим транспортним вузлом: це станція пересадки між обома лініями метрополітену та приміської залізницею LEB.

Перепад висот становить 375 метрів, максимальний ухил досягає 12 %, середній — 5 %.

Лінія двоколійна, за винятком ділянки під вокзалом державних залізниць.

Запланований пасажиропотік по лінії — 6600 осіб на годину. Час поїздки по лінії від краю до краю — 18 хвилин. Інтервал: між станціями CFF Station і La Sallaz — 3 хвилини, на решті частини лінії — 6 хвилин.

Лінія функціонує в автоматичному режимі, на краях платформ станцій встановлені бар'єри безпеки з автоматичними дверима. Управління лінією здійснюється з одного диспетчерського пункту.

Депо розташоване поруч зі станцією Vennes.

Рухомий склад[ред. | ред. код]

Поїзд для М2 в депо Vennes

На лінії М2 використовуються вагони, які є кілька зміненої модифікацією вагонів MP 89 паризького метрополітену. Потяги двовагонні. На лінії використовують п'ятнадцять поїздів.

Основні характеристики:

  • Довжина поїзда: 30,68 м 
  • Довжина вагона: 15,34 м 
  • Ширина вагона: 2,45 м 
  • Висота вагона від рівня землі: 3,47 м 
  • Маса порожнього поїзда: 57316 кг 
  • Маса поїзда при максимальній наповненості (4 людини / кв.м): 72856 кг 
  • Ширина дверей: 1,65 м 
  • Висота дверей: 1,9 м 
  • Сидячих місць: 62 
  • Загальна пасажиромісткість 
  • При номінальному навантаженні (4 людини / кв.м): 222 
  • При повному навантаженні (6 осіб / кв.м): 314 
  • При максимальному навантаженні: (8 осіб / кв.м): 406

Перший поїзд був доставлений в Лозанну 2 березня 2006 року. Після цього поставлялося по два потяги в місяць. Спочатку поїзди розміщувалися в депо державних швейцарських залізниць. До кінця 2006 року було добудовано метродепо поруч зі станцією Vennes, і поїзди були перевезені туди.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Chiffres de référence - Transports publics lausannois. Архів оригіналу за 13 травня 2012. Процитовано 17 лютого 2016.
  2. ↑ https://www.swissinfo.ch/eng/lausanne-underground-officially-opens/7000744

Ресурси Інтернету[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Métro Lausanne
 
Амстердам • Афіни • Баку (Список станцій) • Барселона • Берлін • Більбао • Брешія • Брюссель • Будапешт • Бухарест • Валенсія • Варшава (Список станцій) • Відень (Список станцій) • Гамбург • Гельсінки (Список станцій) • Генуя • Глазго • Дніпро (Список станцій) • Єкатеринбург (Список станцій) • Єреван • Казань (Список станцій) • Катанія • Київ (Список станцій) • Копенгаген • Лілль • Ліон • Лісабон (Список станцій) • Лозанна • Лондон • Мадрид • Марсель • Мілан • Мінськ (Список станцій) • Москва • Мюнхен • Неаполь • Нижній Новгород (Список станцій) • Ньюкасл • Нюрнберг • Осло • Палма • Париж (Список станцій) • Прага (Список станцій) • Ренн • Рим • Роттердам • Салоніки • Самара (Список станцій) • Санкт-Петербург (Список станцій) • Севілья (Список станцій) • Софія • Стамбул (Список станцій) • Стокгольм • Тбілісі (Список станцій) • Тулуза • Турин • Харків (Список станцій)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лозанський_метрополітен&oldid=40351532