Липневі дні 1917 — Вікіпедія

Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. Будь ласка, допоможіть поліпшити переклад. (листопад 2018)
Липневі дні
Російська революція (1917)
Петроград, 4 (17) липня 1917
Петроград, 4 (17) липня 1917

Петроград, 4 (17) липня 1917
Дата: 3–7 (16-20) липня 1917
Місце: Петроград, Росія
Привід: Провал наступу Керенського:
Результат: Перемога Тимчасового уряду, розгін демонстрацій і страйків, арешт більшовицьких лідерів
Сторони
Демонстранти Росія Тимчасовий уряд
Командувачі
В. Ленін
Л. Троцький
Г. Зінов'єв 		Росія Г. Львов
Росія О. Керенський
Військові сили
500,000 демонстрантів[1] 4,000–5,000 червоногвардійців, кількасот матросів-анархістів, 12,000 солдат Кілька тисяч поліцейських і солдатів

Липневі дні (рос. июльские дни) — події, що мали місце в Петрограді 3-7 (16-20) липня 1917, коли солдати, матроси та робітники здійснювали стихійні озброєні демонстрації проти Тимчасового уряду Росії[2].

У порівнянні з демонстраціями Лютневої революції настрій демонстрантів був більш злим і похмурим[3].

Тимчасовий уряд звинуватив більшовиків у насиллі, викликаному Липневими днями та піддав їхню партію репресіям[4]. Володимир Ленін втік у Фінляндію, а Лев Троцький опинився серед заарештованих[5].

Результатом Липневих днів стало тимчасове зниження росту влади та впливу більшовиків[4].

Передумови[ред. | ред. код]

Ріст підтримки більшовиків[ред. | ред. код]

У квітні 1917 року Ленін опублікував свої квітневі тези, в яких заявив, що пролетаріат повинен повалити буржуазію.[6] Незважаючи на те, що початково тези викликали обурення, ідея Леніна про збройне повстання пролетаріату ставала все більш популярною.[7] До липня рядові більшовики, зокрема, говорили про повалення Тимчасового уряду, який вони вважали буржуазним.[7][8]

Згодом після звернення Леніна була опублікована дипломатична нота про те, що Тимчасовий уряд підтримує продовження війни, хоча публічно він заявив про інше. У результаті відбулися масові демонстрації невдоволення.[9] Після цих демонстрацій Тимчасовий уряд, який тоді складався, в основному, з лібералів, ввів до свого складу есерів, створивши коаліційний уряд. Відмовившись брати участь у коаліції, більшовики були єдиною соціалістичною фракцією, яка пройшла подію, відому як Квітнева криза, без негативного зв'язку з продовженням участі Росії у війні.[10] У результаті більшовики зібрали велику підтримку з боку солдатів, котрі все більше розчаровувались Тимчасовим урядом.

Після подій квітня партія більшовиків отримала підтримку перш за все солдатів і робітників, оскільки більшовики були досить критичними до Тимчасового уряду.[11][12] Селяни в більшості своєму підтримували есерів, котрі більше зосередились на питанні земельної реформи та розподілу землі.

Спільною змовою для пояснення причин, з якими зіштовхнулися Росія, була саботаж від «контрреволюціонерів», чиє визначення змінювалося у залежності від обвинувача. Більшовики взяли соціалістичні антикапіталістичні настрої і висунули підозри до британських і французьких союзників як один зі способів пояснити, чому «буржуазний» уряд продовжує участь Росії у непопулярній війні.[13] Ріст невдоволення з бездіяльністю Тимчасового уряду відносно земельної, промислової реформи, припинення війни і нестачі продовольства призвів до збільшення попиту на соціалістичний уряд. Вимоги, пов'язані з популярним гаслом «Вся влада Радам», посилились за підтримки більшовистської партії і ленінських Квітневих тез.[12]

Наступ Керенського[ред. | ред. код]

В кінці червня 1917 року, намаюгаючись збільшити підтримку війни шляхом одержання тріумфу у битві, тодішній військовий міністр Олександр Керенський віддав наказ про військовий наступ на Східному фронті.[14]

Наступ почався 18 червня (1 липня) 1917 року й тривав до 6 (19) липня 1917 року, що збіглось з Липневими днями.[15] Російські солдати спочатку перемагали австро-угорські війська, яких вони зненацька заскочили, проте згодом німецькі війська почали контрнаступ, який знищив російську армію. Новину про наступ зустріли вдома з великою немилістю і невдоволенням, створюючи протилежний ефект від того, що планував уряд. Замість того, щоб виразити підтримку Тимчасовому уряду, на фронті тривали заворушення й росло невдоволення урядом і його згубною політикою.[14]

Єдиною політичною фракцією, яка виступала проти наступу, були більшовики.[16]

Урядова криза[ред. | ред. код]

Напередодні Липневих днів у Тимчасовому уряді відбулась криза — низка міністрів-кадетів пішла у відставку на знак протесту проти поступок, допущених урядовою делегацією на переговорах з Українською Центральною Радою.

Ліберальна партія кадетів, перед провалами уряду, критикувала його неефективну політику і невдачі у вжитті заходів.[8] 2 (15) липня чотири міністри-кадети на знак протесту вийшли з коаліційного уряду, у результаті чого Тимчасовий уряд складався в основному з поміркованих лівих соціалістів.[8] Прем'єр-міністр Георгій Львов оголосив, що він планує до 7 (20) липня піти у відставку, чим ще більше розпалив кризу.[17]

Демонстрації[ред. | ред. код]

Вранці 3 (16) липня 1917 року Перший кулеметний полк планував демонстрації, які повинні були відбутися пізніше у цей же день. За допомогою більшовицьких активістів вони обрали комітет, який допомагав розподіляти ресурси і збирати підтримку.[18] Ввечері у Петрограді почались демонстрації. На чолі з Першим кулеметним полком озброєні солдати йшли по вулицям у бік Таврійського палацу, з робітничими й іншими солдатськими підрозділами, котрі швидко приєднувалися. Демонстранти пройшли під гаслом «Вся влада Радам», вимагаючи, щоб вони не лише захопила, а і використала свою владу. Впродовж дня солдати стріляли своїми гвинтівками у повітря й командували транспортними засобами.

Протести тривали й наступного дня, 4 (17) липня, в яких взяли участь ще більше солдатів і робітників, в тому числі підрозділ з найближчої військово-морської бази. Протестувальники також стали більш жорстокими, ламаючи і стріляючи у квартири й нападаючи на багатих перехожих. Натовп за межами Таврійського палацу вимагав урядових представників, а лідери Петроградської Ради відправили Віктора Чєрнова. Коли він намагався заспокоїти натовп, люди замість цього схопили його, а один протестуючий гучно крикнув: «Бери владу, сучий сину, коли вам дають!»[18] Натовп продовжував утримувати Чєрнова у заручниках, поки Троцький не пробрався крізь людей, закликаючи їх звільнити людину, що вони й зробили.[19]

Протестувальники, більшість з яких складали прихильників більшовиків, намагались здобути підтримку від партії більшовиків. Але коли вони зібрались біля штаб-квартири більшовиків, Ленін спочатку відмовився їх бачити.[20] Врешті-решт він просто дав їм коротку промову, проте відмовився надати їм підтримку, а партія більшовиків згодом після цього припинила підтримку.[21] Без керівництва для їх підтримати, протестувальники згодом розійшлись.

Опівночі 3 (16) липня лідери Петроградської Ради скликали закрите засідання, і консенсус склався у тому, що вони не будуть під тиском брати владу. Вони також почали звинувачувати більшовиків у демонстраціях, хоча неясно, чи дійсно партія більшовиків фактично їх здійснили чи була просто раптовими демонстраціями, які включали прихильників більшовиків. У будь-якому випадку більшовики відмовились відкрито підтримати демонстрації.[3]

Військова влада направила війська проти демонстрантів, що призвело до численних арештів і, можливо, кілька сотень смертей через насильство на вулицях. Соціалісти-революціонери і меншовики підтримали каральні заходи проти повстанців. Вони почали роззброювати робітників, розпускати революційні військові частини й проводити арешти. 5-6 (18-19) липня були знищені редакція і типографія «Правди» й штаб-квартира ЦК більшовиків. 7 (20) липня Тимчасовий уряд видав наказ про арешт Леніна, котрий був змушений піти у підпілля. 8 (21) липня війська, вірні уряду, прибули з фронту у Петроград.[20]

Роль більшовиків[ред. | ред. код]

Більшовицьке керівництво[ред. | ред. код]

Під час Липневих днів провід більшовиків складався з Володимира Леніна, який грав головну роль, а також з Лева Троцького, Григорія Зінов'єва і Лева Каменєва.[22] Відповідальність керівництва в цих подіях все еще є предметом дискусій, так як і в більшовиків і в Радах були періоди невизначеності в їх участі.[23] Протестувальники, які складалися в основному зі солдат, матросів і фабричних робітників,[24] були численними, проте слабкими при головуванні більшовиків і Рад.[25] Більшовики хоч і висували гасла на кшталт «Вся влада Радам», але Липневі дні не ставили за мету передання влади Леніну.[26] При наявному політичному досвіді і популістських гасел «Землі, хліба, миру», підтримка більшовиків була недостатньо сильною для того, щоб вони стали могутнім лідером одразу після Липневих днів,[26] особливо поруч з Тимчасовим урядом, який намагався знизити рівень прихильності населення до них обвинуваченням у шпигунстві на користь Німеччини.[27] Хоч і існували суперечності між намірами керівників більшовицької фракції, керівництво, здавалось, не брало владу, хотіло вони цього чи ні.[28]

Внутрішні конфлікти[ред. | ред. код]

Деякі більшовики бачили небезпеку в демонстраціях, тому що вважали, що вони могли викликати відповідні дії їхніх політичних суперників, які намагалися попередити ці заходи, тому Центральний Комітет більшовиків намагався стримувати підтримку демонстрацій.[27] Проти декларацій ЦК, коли вони виступали за демонстрації, виступали більшовицька військова організація та Петроградський комітет.[27] Друкований орган «Правда» замість підтримки ЦК публікував дописи на користь заворушень.[29] Вони відповідали баченню Леніна, військової організації та комітету; Центральний Комітет врешті-решт в розпал демонстрацій проявив змішане бачення щодо них.[30] Рішення щодо відміни демонстрацій у Петрограді було прийнято на засіданні ЦК 5 (18) липня о 2-3 годині ночі за участю Леніна; в цей же день рішення опублікувало «Правда».[31]

Більшовики і Тимчасовий уряд[ред. | ред. код]

На думку Троцького, напруженість між більшовиками і Тимчасовим урядом посилилась після того, коли інцидент за участю більшовицьких діячів Луначарського і Троцького показав явну підтримку останньої групи демонстрантів, що відправлялась на фронт під час прощальної зустрічі в Домі народів.[32] Троцький зображав кожну сторону як такі, що намагалися представити один одного у негативному світлі.[32] Тимчасовий уряд намагався всіляко блокувати дії більшовиків і зменшити їхню владу не лише шляхом арешту більшовицьких лідерів, а й обмежуючи їхню публічну діяльність, зокрема забороняючи друкування «Правди».[33] Тимчасовий уряд скористався поширеними у суспільстві розмовами про участь більшовиків у насиллі під час Липневих днів, щоб вжити заходів з ослаблення більшовиків.[34]

Наслідки[ред. | ред. код]

Тимчасовий уряд зіштовхнувся з кризою з кількома відставками, зокрема голови уряду Львова. 8 (21) липня Тимчасовий уряд очолив колишній воєнний міністр Олександр Керенський.[4]

В цілому, насильницький характер демонстрацій і неоднозначна діяльність більшовиків звернули проти них суспільну думку.[18] Ставши головою уряду, Керенський хотів відновити центральний уряд як сильну владу, тому у відповідь на Липневі дні він почав вживати заходів щодо відновлення громадського порядку. Це включало наказ про арешт більшовицьких лідерів за їхню (вірогідну) відповідальність за насильство.[18]

Ленін успішно уник арешту, спочатку переховуючись на квартирі Веніаміна Каюрова,[35] а згодом відправився до Фінляндії. Решта більшовиків була арештована, зокрема Троцький, Каменєв, Луначарський. Влітку 1917 року Троцький став головним прихильником більшовицьких ідей, навіть писав до більшовицьких газет.[36] Більшовики залишались у в'язниці, поки Керенський не звільнив їх після Корніловського заколоту.[37]

З метою відновлення порядку уряд також більш широко обмежив права і свободи; були тимчасово заборонені вуличні ходи, уряд санкціював закриття будь-якої газети, яка виступала за військові заворушення.[38] 12 (25) липня Керенський відновив смертну кару для солдат-заворушників, дезертирів на Східному фронті, що отримало підтримку консерваторів, хоча сам Керенський був давно пов'язаний з есерами.[18]

15 (28) липня уряд провів урочисті поховання солдатів-козаків, які загинули під час Липневих днів.[38]

18 (31) липня Тимчасовий уряд переїхав до Зимового палацу, а Петроградська Рада перемістилася з Таврійського палацу до Смольного.[38]

Більшовики булі розігнані. Придушення демонстрацій та зміна уряду призвело до закінчення двовладдя. Новий уряд Керенського, який складався з есерів і меншовиків, у відповідь на демонстрації став на консервативний шлях.[38]

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. ↑ "Timeline of the Russian Revolution (1917), www.marxists.org
  2. ↑ Steinberg, Mark D. (2017). The Russian Revolution 1905-1921. New York: Oxford University Press. с. 75. ISBN 978-0-19-922763-1.
  3. ↑ а б Steinberg, Mark D. (2001). Voices of Revolution, 1917. New Haven: Yale University Press. с. 152. ISBN 0-300-09016-1.
  4. ↑ а б в Steinberg, Mark D. (2001). Voices of Revolution, 1917. New Haven: Yale University Press. с. 154–155. ISBN 0-300-09016-1.
  5. ↑ Sauvain, Philip (1996). Key Themes of the Twentieth Century. United Kingdom: Stanley Thornes. с. 55. ISBN 0-7487-2549-0.
  6. ↑ Marxists Internet Archive (1999). The Tasks of the Proletariat in the Present Revolution. Marxists.org. Архів оригіналу за 9 січня 2015. Процитовано 24 жовтня 2017.
  7. ↑ а б Steinberg, Mark D. (2001). Voices of Revolution, 1917. New Haven: Yale University Press. с. 75. ISBN 0-300-09016-1.
  8. ↑ а б в Steinberg, Mark D. (2001). Voices of Revolution, 1917. New Haven: Yale University Press. с. 150. ISBN 0-300-09016-1.
  9. ↑ Steinberg, Mark D. (2001). Voices of Revolution, 1917. New Haven: Yale University Press. с. 78–79. ISBN 0300090161.
  10. ↑ Siegelbaum, Lewis. April Crisis. Seventeen Moments In Soviet History. Архів оригіналу за 25 березня 2018.
  11. ↑ Wade, Rex A. (2017). The Russian Revolution, 1917. Cambridge: Cambridge University Press. с. 9. ISBN 9781316417898.
  12. ↑ а б Wade, Rex A. (2017). The Russian Revolution, 1917. Cambridge: Cambridge University Press. с. 184–185. ISBN 9781316417898.
  13. ↑ Wade, Rex A. (2017). The Russian Revolution, 1917. Cambridge: Cambridge University Press. с. 192. ISBN 9781316417898.
  14. ↑ а б Steinberg, Mark D. (2001). Voices of Revolution, 1917. New Haven: Yale University Press. с. 149–150. ISBN 9780300101690.
  15. ↑ Kalic, Sean N. (2017). Russian Revolution of 1917. Santa Barbara, CA: ABC-CLIO. с. 75. ISBN 9781440850929.
  16. ↑ Wade, Rex A. (2017). The Russian Revolution, 1917. Cambridge: Cambridge University Press. с. 179–180. ISBN 9781316417898.
  17. ↑ Steinberg, Mark D. (2001). Voices of Revolution, 1917. New Haven: Yale University Press. с. 151. ISBN 0-300-09016-1.
  18. ↑ а б в г д Steinberg, Mark D. (2017). The Russian Revolution 1905-1921. New York: Oxford University Press. с. 77. ISBN 978-0-19-922762-4.
  19. ↑ Gaido, Daniel (27 липня 2017). The July Days. Jacobin. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 1 листопада 2017.
  20. ↑ а б Rabinowitch, Alexander (2004). The Bolsheviks Come to Power: The Revolution of 1917 in Petrograd. Haymarket Books and Pluto Press. ISBN 0745322689.
  21. ↑ The July Days. alpha history.
  22. ↑ July Days of 1917. Encyclopedia.com. 2004 The Gale Group Inc. Архів оригіналу за 12 вересня 2018.
  23. ↑ Steinberg, Mark D. (2001). Voices of Revolution. New Haven: Yale University Press. с. 153-153. ISBN 0-300-09016-1.
  24. ↑ Siegelbaum, Lewis. July Days. Архів оригіналу за 19 травня 2021. Процитовано 11-02-17.
  25. ↑ The July Days. Alpha History. Процитовано 8 листопада 2017.
  26. ↑ а б The Russian Revolution: March, 1917. Lenin and the First Communist Revolutions, III. Архів оригіналу за 4 травня 2018.
  27. ↑ а б в Siegelbaum, Lewis. July Days. Seventeen Moments in Soviet History. Архів оригіналу за 19 травня 2021. Процитовано 2 листопада 2017.
  28. ↑ Steinberg, Mark D. (2017). The Russian Revolution, 1905-1921. New York: Oxford University Press. с. 75. ISBN 978-0-19-922763-1.
  29. ↑ Rabinowitch, Alexander (1968). Prelude to Revolution. Indiana University Press. с. 133–134.
  30. ↑ Rabinowitch, Alexander (1968). Prelude to the Revolution. Indiana University Press. с. 168–169.
  31. ↑ Rabinowitch, Alexandar (1968). Prelude to the Revolution. Indiana University Press. с. 203–204.
  32. ↑ а б Trotsky, Leon (2014). The History of the Russian Revolution, Volume Two: The Attempted Counter-Revolution. https://www.marxists.org/archive/trotsky/1930/hrr/ch24.htm: eBook published on www.marxists.org. с. Ch 24. ISBN 0913460834.
  33. ↑ The July Days demonstration. HistoryinanHour. Архів оригіналу за 8 листопада 2017. Процитовано 3 листопада 2017.
  34. ↑ Steinberg, Mark D. (2001). Voices of Revolution, 1917. New Haven: Yale University. с. 154—155. ISBN 9780300101690.
  35. ↑ Haupt, Georges & Marie, Jean-Jacques (1974), Makers of the Russian revolution, London: George Allen & Unwin, с. 222
  36. ↑ Cliff, Tony. Tony Cliff: Trotsky 1 - Towards October 1879-1917 (13. The July Days). www.marxists.org. Архів оригіналу за 15 липня 2018. Процитовано 18 жовтня 2017.
  37. ↑ Steinberg, Mark D. (2001). Voices of Revolution, 1917. New Haven: Yale University Press. с. 178–180. ISBN 0300090161.
  38. ↑ а б в г Steinberg, Mark D. (2001). Voices of Revolution, 1917. New Haven: Yale University Press. с. 156–157. ISBN 0300090161.

Джерела та література[ред. | ред. код]


Ця стаття є заготовкою. Ви можете допомогти проєкту, доробивши її. Це повідомлення варто замінити точнішим.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Липневі_дні_1917&oldid=41665032