Муратова Кіра Георгіївна — Вікіпедія

Кіра Георгіївна Муратова
Кіра Муратова, 2006
Кіра Муратова, 2006
Кіра Муратова, 2006
Ім'я при народженні Кіра Георгіївна Короткова
Дата народження 5 листопада 1934(1934-11-05)
Місце народження Сороки, Румунське королівство
Дата смерті 6 червня 2018(2018-06-06) (83 роки)
Місце смерті Одеса, Україна
Поховання Новоміське кладовище
Громадянство радянськеукраїнське
Alma mater Всеросійський державний інститут кінематографії (1959)
Професія кінорежисер
Кар'єра 1961 — 2018
Заклад Одеська кіностудія
Членство НСКУ
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого ІІІ ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого ІІІ ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Ювілейна медаль «20 років незалежності України»
Ювілейна медаль «20 років незалежності України»
Орден Дружби
Орден Дружби
Народний артист УРСР Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1993
Державна премія України імені Олександра Довженка
Державна премія України імені Олександра Довженка
IMDb ID 0613645
CMNS: Кіра Георгіївна Муратова у Вікісховищі

Кі́ра Гео́ргіївна Мура́това (дівоче прізвище Коротко́ва; 5 листопада 1934, Сороки, Румунське королівство — 6 червня 2018, Одеса, Україна[1]) — українська[2][3][4][5][6] кінорежисерка румунського/єврейського походження. Фільми Муратової неодноразово потрапляли під увагу цензури в Радянському Союзі, однак все одно Муратова зуміла проявити себе як одного з корифеїв сучасного радянського кінематографу та починаючи з 1960 року зуміла збудувати надзвичайно успішну кінематографічну кар'єру.[7]

Серед найвизначніших робіт радянського періоду — фільми «Зміна долі» (1987) та «Астенічний синдром» (1989). Найвідоміший фільм післярадянського періоду — стрічка «Настроювач» (2004), яка стала справжньою сенсацією кількох міжнародних кінофестивалів. Її кінострічки також неодноразово потрапяли в список 100 найкращих українських фільмів.

У 1997 Муратова отримала почесне звання академіка Національної академії мистецтв України.[8] Народна артистка Української РСР (1990), лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1993) та Державної премії імені Олександра Довженка (2002).

Життєпис[ред. | ред. код]

Кіра Муратова, Перший Одеський міжнародний кінофестиваль

Народилася в Румунському королівстві у місті Сороки (нині територія Молдови) у родині Георгія Короткова (рос. Юрий Коротков, рум. Gheorghe Corotcov) та Наталії Скурту (рум. Natalia Corotcov-Scurtu;[9][10][11][12]). Батько Георгій Олександрович Коротков (1907—1941) за фахом був інженером, секретарем підпільного обкому компартії Румунії, загинув під час війни в складі партизанського загону, членом компартії була і його дружиа, яка взяла собі політичний псевдонім Скурту. Мати Наталія Іцківна Короткова-Скурту (1906—1981), яка народилася у єврейській сім'ї Іцка (Ісака) Резника, була лікарем-гінекологом, автором наукових книг, грала важливу роль у житті Румунії, працюючи у Міністерстві культури та Міністерстві охорони здоров'я. Померла у Бухаресті.[13]

У 1950-х роках Кіра Георгіївна переїхала з Бухареста, де вона проживала з батьками, до СРСР.

У 1952 році Муратова розпочала навчання на філологічному факультеті МДУ, але вже через рік у 1953 перевелася на режисерський факультет ВДІК (майстерня Сергія Герасимова і Тамари Макарової), який вона закінчила у 1959 році.[11] У 1961 році Кіра Муратова стала штатною режисеркою на Одеській кіностудії та разом із першим чоловіком Олександром Муратовим, з яким вони були одружені кілька років, зробила перші кроки у кінематографі як режисер. Дебютними кінороботами молодої сценаристки та режисерки стали у 1962-му році короткометражний фільм «Біля Крутого Яру» та у 1964-му — повнометражна стрічка «Наш чесний хліб», які вона поставила спільно з Олександром Муратовим.[11]

«Наш чесний хліб» — стрічка розповідає про українське село та піднімає дуже багато гострих соціальних питань: від патріотизму до проблеми батьків та дітей.

Фільм «Короткі зустрічі» став її першою самостійною роботою як режисерки. До нього ж вона написала і сценарій (у співавторстві з Леонідом Жуховицьким) та зіграла головну роль разом з Володимиром Висоцьким.[11]

1971 рік стає поворотним в режисерській кар'єрі Муратової. Її нова картина «Довгі проводи» викликала масу розбіжностей в Держкіно та з боку Одеської кіностудії (підсумком цих скандалів стали звільнення директора Одеської кіностудії і голови Держкіно України), і фільм було покладено на полицю. «Довгі проводи» спеціальною постановою ЦК Компартії України було заборонено на понад півтора десятиліття, а вийшов фільм у широкий прокат лише наприкінці 80-х. У 1987 році цей фільм отримав премію на Міжнародному кінофестивалі в Локарно.[11]Конфлікт на студії привів до того, що з Одеси Кіра Муратова, визнана чиновниками від кінематографа профнепридатною, переїхала до Ленінграда, де тривалий час працювала бібліотекаркою, лише наприкінці 70-х приступивши до роботи над своєю новою стрічкою. На Ленфільмі Муратова зняла картину «Пізнаючи білий світ».

В Ленінграді Муратова познайомилася з художником Євгеном Голубенком, який став її другим чоловіком і співавтором сценаріїв.

Піком опали Кіри Муратової став фільм «Серед сірих каменів», який в чорновому варіанті мав назву «Діти підземелля». Керівництво Держкіно України категорично зажадало прибрати з фільму ряд сцен. Із фільму повирізали шматки, які не влаштовували чиновників, тому Кіра Георгіївна відмовилася вказувати своє ім'я у титрах, а автором фільму вказали видуманого Івана Сидорова.

Лише до заходу сонця епохи Радянського союзу режисер зітхнула з полегшенням, отримавши можливість творити так, як підказує серце. З її легкої руки на екранах з'явилися «Зміна долі» та двосерійна драма із гострим соціальним відтінком «Астенічний синдром». Останній фільм спричинив фурор у колах критики і глядачів — і змістом, і композицією, і особливими прийомами подачі (одну частину знято на чорно-білу плівку, іншу на кольорову). Крім того, вперше у російському кіно постановник дозволив звучати з екрану нецензурної лексики. Втім, нападки на батьківщині пройшли тлом, адже головне, чого досягала Муратова — визнання за кордоном: робота здобула спеціальний приз журі Берлінського кінофестивалю. Таким чином, дев'яності та нульові стали для постановниці найбільш плідними, адже трохи більше ніж за 20 років роботи в незалежній Україні Кіра Муратова зняла такі фільми, як «Захоплення», «Три історії», «Чеховські мотиви», «Настроювач». У дев'яностих роках починається співпраця Кіри Муратової з акторкою Ренатою Литвиновою, яка зіграла в шести стрічках постановниці.

Справжньою подією кількох міжнародних кінофестивалів став фільм «Настроювач» (2004). В США «Настроювач», як частину ретроспективи фільмів Муратової, було представлено у 2005 році у різних містах, зокрема у Нью-Йорку в Film Society of Lincoln Center[14] та в Чикаго в Gene Siskel Film Center.[15]

У 2012 році режисерка створила свій останній, 22-ий фільм, «Одвічне повернення», прем'єра якого відбулася на VII Римському МКФ. У квітні 2013 року фільм став лауреатом російської національної кінопремії «Ніка» в номінації «Найкращий фільм СНД і Балтії», — шостої «Ніки» в нагородному списку Кіри Георгіївни.[16]

2017 року Кіру Муратову запрошено до складу Американської кіноакадемії, яка визначає володарів премії «Оскар».[17][18]

До кінця 1980-х років мала румунське громадянство, потім прийняла радянське та після розпаду СРСР — українське.

Померла 6 червня 2018 року в Одесі.

Творчість[ред. | ред. код]

«Короткі зустрічі»[ред. | ред. код]

У центрі сюжету стрічки — любовний трикутник, що складається з геолога Максима, його дружини Валентини та Наді, несподіваної коханки Максима. Занадто жирних акцентів на радянську дійсність часів «відлиги» Кіра Муратова не робить, максимально висмикуючи стрічку з тодішньої політичної та соціальної реальності. Звичайно, тема геологів в шістдесяті роки в СРСР була, що називається, модною, проте для самої суті стрічки, сценарну основу якого склали розповіді письменника Жуховицкого, це було вже не так уже й важливо.

«Короткі зустрічі» захоплюють інтимністю свого оповідання і відсутністю драматургійно прохідних моментів. Муратова зняла концентроване кіно, яке ні разу не скочується в сентиментальність і дидактику. Нерадянська сутність фільму проявляється ще й в тій відчутній, вибуховий навіть чуттєвості, яка присутня в загальних сценах Наді та Максима.

«Довгі проводи»[ред. | ред. код]

«Довгі проводи» абсолютно не намагаються ретушувати дійсність, і ярлик соцреалізму до цього фільму не може застосовуватися за замовчуванням. Історія матері, яка надмірно опікала свого сина, але у відповідь з його боку отримала лише невдячність, символічно зрівнюється з образом країни, держави, яка своїх громадян позбавило головного — свободи. Крізь щільну тканину особистого, побутового оповідання так і визирає безперечний авторський нонконформізм режисерки, тому нападки на фільм з боку держчиновників виглядають ще більш прозорими.

У самому фільмі головний акцент зроблено на образі Євгенії Устинової, син Саша все ж є героєм, який лише доповнює її. Сильна материнська любов до сина зробила її внутрішньо вразливою і в певні моменти сліпою, такою, що не помічає очевидної шкоди від власних методів виховання. При цьому в умовах радянської дійсності їй самій за визначенням не могло бути просто, оскільки мати-одиначка в СРСР була об'єктом очевидного засудження.

«Астенічний синдром»[ред. | ред. код]

«Астенічний синдром», що вийшов в період перебудови, надто загравати з глядачем натяками не збирається. Це гранично жорстке кіно констатує прийдешній розпад країни, фокусуючись на розпаді окремих особистостей. І розпад цей починається з неможливості чітко будувати комунікацію — ясна і зрозуміла мова перетворюється в нескінченний потік безглуздих, зайвих слів, будь-яка спроба діалогу обертається постійною лайкою. Муратова показує людей, занурених в постійний конфлікт — як з самими собою, від втоми та апатії, так і з іншими.

Вихід же з цього замкнутого кола конфліктних ситуацій можливий лише в разі виникнення будь-якої емпатії, проте ніхто з персонажів фільму навіть не прагне подолати власне патологічне погіршення душевного та фізичного стану. Найстрашніша сцена стрічки — в шкуродерні, де камера цілеспрямовано не йде від найжорстокіших моментів. Саме в цьому епізоді сконцентрована вся та дегуманізація, що стала фундаментом особистості «радянської людини».

«Чутливий міліціонер»[ред. | ред. код]

Нетипова картина в кар'єрі Кіри Муратової відкрила відлік її кінематографічних робіт у вільні та вкрай невиразні дев'яності. «Чутливий міліціонер» спочатку може здатися занадто інфантильною, награною і навіть знущальною картиною, оскільки час, в яке вийшов цей фільм, не давав можливості розслаблятися, тому що для багатьох гостро стояло питання банального виживання. Втім, саме такий художній контраст з реальністю за межами кадру і робить цей фільм таким, що запам'ятовується.

«Чутливий міліціонер» це міська казка, з усіма притаманними казкам умовностями. Це картина і про можливість неможливого в країні, де, здається, не може бути місце для віри в диво. Банальні речі начебто, але в тому, що вони можуть, як і раніше існувати в період первісного нагромадження капіталу, рекету і загального насильства, не вірилося практично нікому. І фільм Муратової саме про це — про можливість віри навіть в повній темряві.

«Чеховські мотиви»[ред. | ред. код]

Керівництво Держкіно України хотіло доручити зйомки екранізації класики Кірі Муратовій ще в 70-х роках, тоді їй пропонувалося взятися за «Княжну Мері» Михайла Лермонтова. Однак фільм не відбувся, в першу чергу через скандали навколо фільму «Серед сірих каменів». У нульових роках Муратова сама взялася за перенесення на екран творів Чехова, вибравши для стрічки найнеочевидніші його твори: оповідання «Важкі люди» та п'єсу «Тетяна Рєпіна». «Чеховські мотиви» акцентують надмірну глядацьку увагу на жаху повсякденності і посередності. Як людина створює своє оточення, так і оточення саме створює людину, або ж її руйнує — в залежності від ситуацій. Стрічка на прикладі долі Тетяни Рєпіной і Петра показує цю нестерпну вразливість людей від тих, хто є їх близькими або просто друзями чи партнерами. Власне, неможливість повної свободи присутня й у цій картині як одна з генеральних тем.

«Настроювач»[ред. | ред. код]

Книга «Нариси кримінального світу царської Росії» Аркадія Кошки перетворена була Кірою Муратовою в стильний, іронічний фільм, який починається як мелодрама, а завершується як справжня трагедія людини, що змогла в якийсь момент переступити не тільки через себе, але і через інших. Кіра Муратова зробила свій фільм споглядальним і неквапливим, максимально зосередившись на деталях розповіді й точному, прискіпливо психологічному малюнку героїв стрічки.

Режисер фільмів[ред. | ред. код]

Громадянська позиція[ред. | ред. код]

Мала проукраїнську позицію. Виступала проти російської агресії у 2014 році супроти України, підтримувала Євромайдан, проте погоджувалась на анексію Криму.[19][20][21][22][23][24][25]

Премії і нагороди[ред. | ред. код]

Хронологічний список нагород режисерки:[26]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Померла Кіра Муратова [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.] — Українська правда, 6 червня 2018
  2. Taubman, Jane A. «The Cinema of Kira Muratova [Архівовано 21 листопада 2021 у Wayback Machine.].» The Russian Review, vol. 52, no. 3, 1993, pp. 367—381. (англ.)
  3. Roberts, Graham. (1999). The Meaning of Death: Kira Muratova's Cinema of the Absurd [Архівовано 21 листопада 2021 у Wayback Machine.]. // B. Beumers (Ed.). Russia on Reels: The Russian Idea in Post-Soviet Cinema. London: I.B.Tauris. 220 p.: pp. 144—160. (англ.)
  4. Women and Russian film: The films of Kira Muratova // David C. Gillespie (2003). Russian Cinema. Harlow. UK, and New York: Longman. с. 92-102. ISBN 978-1-317-87412-6. Архів оригіналу за 1 серпня 2021. Процитовано 1 серпня 2021.  (англ.)
  5. Kira Muratova: The Zoological Imperium [Архівовано 24 січня 2022 у Wayback Machine.] // Ненсі Конді[en] (2009). The Imperial Trace: Recent Russian Cinema. Oxford University Press. с. 115—140. ISBN 978-0199710546.  (англ.)
  6. Муратова Кіра Георгіївна [Архівовано 14 червня 2018 у Wayback Machine.] // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
  7. Muratova, Kira 1934—2018 (Kira Georgievna Korotkova) [Архівовано 2 березня 2022 у Wayback Machine.]. encyclopedia.com. 2018 (англ.)
  8. М. В. Юр. Муратова Кіра Георгіївна [Архівовано 2 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 134. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
  9. Illegal Communist Movement in Prewar Romania [Архівовано 10 липня 2020 у Wayback Machine.]: Natalia Reznic Korotkova (1906—1981).
  10. Viața și moartea unui comunist basarabean Iuri Korotkov, tatăl Kirei Muratova. Архів оригіналу за 3 січня 2020. Процитовано 1 серпня 2021. 
  11. а б в г д Jane Taubman. Kira Muratova [Архівовано 12 серпня 2020 у Wayback Machine.]. New York: I.B. Tauris. 2005. 168 p. ISBN 9781850434092 (Kinofiles Filmaker's Companion Series #4) (англ.)
  12. Kira Muratova. The More Things Change …. filmmuseum.at/en/. 2019 (англ.)
  13. Юлія Попович.Життя і смерть бессарабського комуніста. Юрій Коротков, батько Кіри Муратової Observatorcultural.14-07-2017
  14. Сміливий погляд Кіри Муратової [Архівовано 14 червня 2018 у Wayback Machine.] — журнал «Кіно-театр», 2005:#3
  15. Weird and Wild (on Kira Muratova) — Chicago Reader, 6.05.2005 (дзеркало [Архівовано 14 червня 2018 у Wayback Machine.]) (англ.)
  16. Кіра Муратова // НСКУ, 2018
  17. Український режисер стала членом журі кінопремії «Оскар» [Архівовано 29 червня 2017 у Wayback Machine.] — espreso.tv, 29 червня 2017
  18. Film Academy Invites Record 774 New Members, From Gal Gadot To Betty White // Deadline, 28 червня 2017 (англ.)
  19. [https://m.colta.ru/articles/society/2458-kira-muratova-ya-mogla-by-vyskazat-lichnye-pretenzii-k-ukraine-no-ya-ih-ne-imeyu Отдать Крым — пусть успокоятся! Невозможно противостоять такой сильной армии
  20. Кіра Муратова: Боротьба за територію — огидна! Відчепіться від України! [Архівовано 6 червня 2018 у Wayback Machine.] — Українська правда. Життя, 14 квітня 2014
  21. Кіра Муратова про агресію Росії: Облиште Україну в спокої! [Архівовано 6 червня 2018 у Wayback Machine.] — TheInsider, 14 квітня 2014
  22. Муратова про події в Україні: Недобре, коли сильний пригнічує слабкого, свідомо знаючи, що він сильніший [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.] — espreso.tv, 14 квітня 2014
  23. Кіра Муратова: «Я з Майданом» [Архівовано 6 червня 2018 у Wayback Machine.] — Урядовий кур'єр, 21 березня 2014
  24. Режисер Кіра Муратова: Я на боці цього народу, я з Майданом [Архівовано 2 березня 2021 у Wayback Machine.] — ТСН, 21 березня 2014
  25. Кіра Муратова про новини з Майдану: Я добре розбираюсь в монтажі [Архівовано 7 червня 2018 у Wayback Machine.] // Tochka.net, 20 березня 2014
  26. Кіра Муратова [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.] на сайті Національної академії мистецтв України, 2018
  27. Відзнаки фонду — «ІНТЕЛЕКТУ НАЦІЇ» [Архівовано 7 червня 2018 у Wayback Machine.] // «День», 19 серпня 2000
  28. Кінорежисерові Кірі Муратовій присвоєно звання «Почесний громадянин міста Одеси» [Архівовано 18 жовтня 2017 у Wayback Machine.] // Одеська міська рада, Департамент інформації та зв'язків з громадськістю. 27.07.2017

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]