Криптоанархізм — Вікіпедія

Криптоанархізм — філософія, яка закликає до використання сильної криптографії на основі асиметричних алгоритмів шифрування з відкритими ключами для захисту приватності та прав людини.

Вдосконалення засобів спостереження та розповсюдження інтернет-комунікацій відкривають широкі можливості для комп'ютерного стеження за людьми. Криптоанархісти вважають, що захистом від цього явища може бути розробка та використання криптографії. Вони і шифропанки вважають, що закони математики сильніше людських законів, і тому криптоанархізм безсмертний.

Кріптоанархісти створюють віртуальні спільноти. Кожний учасник спільноти залишається анонімним доти, доки сам не побажає себе розкрити.

Ідея крипто-анархії полягає в тому, що сильна криптографія може революційно змінити соціум. Якщо всі економічні операції будуть проходити шифрування через Інтернет, ніяка держава не зможе втрутитися в угоду та простежити за її правильним виконанням та/або взяти податки. В міру того, як цілі сектори економіки виводяться за рамки державного контролю, все більшу роль відіграє саморегуляція та ділова репутація учасників угоди; це приведе до створення відповідних утворень поза Мережею, та рано чи пізно виникне суспільство без державного примусу, тобто анархія. На думку кібер-анархістів це буде суспільство абсолютної свободи; суспільство, засноване на довірі, а не на примусі.

З маніфесту крипто-анархії, написаного в кінці 1980-х одним з засновників шифропанку Тімоті Меєм:

...І як, здавалося б, малозначний винахід — такий, як колючий дріт — дозволив огородити величезні площі ферм і ранчо, назавжди змінивши уявлення про землю та права власності на дикому Заході; подібно до цього, здававшийся малозначним винахід із нікому не відомого розділу математики перетворився в сталеві кусачки; кусачки які зруйнують колючий дріт, який обмежує інтелектуальну власність.

Будьте рішучими, адже вам нема чого втрачати крім огорожі з колючого дроту!

Етимологія[ред. | ред. код]

Термін вперше з'явився в журналі «Тайм» у березні 1994 року^[1].

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Ладлоу Питер. Криптоанархия, кибергосударства и пиратские утопии. — Москва : Ультра. Культура, 2005. — 600 с. — 3000 прим. — ISBN 5-9681-0032-X.

Посилання[ред. | ред. код]

↑ Who Should Keep the Keys?. Time Magazine, 14.03.94 (англійською) . Philip Elmer-DeWitt, David S. Jackson and Suneel Ratan. Архів оригіналу за 27 березня 2013. Процитовано 26 березня 2013.

Джерела[ред. | ред. код]

The Crypto Anarchist Manifesto [Архівовано 24 лютого 2021 у Wayback Machine.]
Быков И. А. Киберпространство как фактор развития политических идеологий [Архівовано 1 червня 2013 у Wayback Machine.], опубликовано в журнале «Политическая наука» 02'2008
Берд Киви Слово и дело, журнал «Компьютерра», № 16, 27 апреля 2006 г
Ярослав Ом Киберкультура Cyberculture [Архівовано 15 червня 2013 у Wayback Machine.], proza.ru, 28 августа 2009 г
Безопасность [Архівовано 23 квітня 2013 у Wayback Machine.], комикс на xkcd.ru
Криптоанархизм [Архівовано 22 жовтня 2021 у Wayback Machine.] на вікі-сайті Антикопирайт

[1] Who Should Keep the Keys?. Time Magazine, 14.03.94 (англійською) . Philip Elmer-DeWitt, David S. Jackson and Suneel Ratan. Архів оригіналу за 27 березня 2013. Процитовано 26 березня 2013.

[1]