French
DeutschКрасне (селище) — Вікіпедія
| Селище Красне | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
 | |||||
| Країна |  Україна | ||||
| Область | Львівська область | ||||
| Район | Золочівський | ||||
| Громада | Красненська селищна громада | ||||
| Код КАТОТТГ: | |||||
| Основні дані | |||||
| Засновано | 1 січня 1476 | ||||
| Статус | із 2024 року | ||||
| Площа | 5.39 км² | ||||
| Населення | ▲ 6451 (01.01.2017)[1] | ||||
| Густота | 1170,3 осіб/км²; | ||||
| Поштовий індекс | 80560 | ||||
| Телефонний код | +380 3264 | ||||
| Географічні координати | 49°55′03″ пн. ш. 24°37′11″ сх. д. / 49.91750° пн. ш. 24.61972° сх. д.Координати: 49°55′03″ пн. ш. 24°37′11″ сх. д. / 49.91750° пн. ш. 24.61972° сх. д. | ||||
| Водойма | р. Гологірка, став на вул. Івана Франка
| ||||
| Відстань | |||||
| Найближча залізнична станція: | Красне | ||||
| До обл. центру: | |||||
| - залізницею: | 51 км | ||||
| - автошляхами: | 55 км | ||||
| Селищна влада | |||||
| Адреса | 80560, Львівська область, Золочівський район, селище Красне, вул. Львівська, 2 | ||||
| Голова селищної ради | Фурда Роман Ярославович | ||||
| Карта | |||||
  Красне | |||||
 Красне | |||||
 | |||||
|
| |||||
Красне — селище в Україні в Золочівському районі Львівської області.
Красне розташоване при річці Гологірці (басейн Західного Бугу), на Красненській рівнині (частина Малого Полісся), за 40 км на схід від Львова та 5 км на південь від Буська. Красне — вузлова залізнична станція, від якої йдуть відгалуження на Львів, на Золочів — Тернопіль і на Броди — Здолбунів.
У південній частині селища стоїть дерев'яна церква св. пр. Іллі, 1750 року[2]
Археологічні знахідки[ред. | ред. код]
Археологічні пам'ятки, знайдені під час розкопок 1930 року, свідчать про те, що територія Красного і його околиць була заселена ще на початку залізної доби племенами так званої висоцької культури. Це підтверджується знайденими бронзовими прикрасами і глиняним посудом. Біля села знаходиться курган бронзової доби (кінець III — початок I тисячоліття до н. е.)[3]
Історія[ред. | ред. код]
Перша згадка та подальші роки[ред. | ред. код]
Уперше в документах село під назвою Красне згадується в 1476 році. Кількість жителів села була невеликою, вони займались землеробством. В середині ΧVΙΙ ст. тут мешкало понад 100 осіб. У селі був королівський фільварок з пивоварнею та винницею, в якому мешкав підстароста. Він виконував усі королівські накази та збирав податок з населення.
В жовтні 1648 року через Красне проходили козацькі війська, які й розгромили фільварок.
Австрійський період[ред. | ред. код]
До 1772 року Красне входило до Буського повіту Белзького воєводства. На момент першого поділу Речі Посполитої посідачем Красного був князь, буський староста Юзеф Александер Яблоновський. Після першого поділу Польщі воно стало власністю польських магнатів. 1788 року в обмін на забрані до державної скарбниці під соляні копальні у Яблунівських маєтках, село перейшло до рук княгині Франціски Вікторії Воронецької (1742—1827) — другої дружини князя Юзефа Александера Яблоновського (†1777).[4]
У 70-х роках ΧΙΧ століття Красне зазнає значних змін. В цей час почалось прокладання Ковельської залізниці — від Львова до Волочиська. Залізниця пройшла через Красне. Тут будується станція і депо. Маловідоме село швидко стає важливим залізничним пунктом. Красне розбудовується, збільшується кількість населення. Крім українців тут поселяються поляки, які обслуговували залізницю та декілька єврейських сімей, що займались торгівлею.
У 1858 році була відкрита школа з українською мовою навчання, але на початку ΧΧ століття українська мова була витіснена польською. Також була заснована приватна школа з польською мовою навчання.
Під час першої світової війни Красне разом з вузловою станцією не раз було полем кровопролитних боїв. Під час військових дій 1915 року фронт витягнувся по річці Гологірці. Бої тривали 8 тижнів, в результаті яких згоріла частина селища, поміщицька садиба, гуральня, млин. 28 серпня 1915 року російські війська відступили і в Красному відновилась австрійська влада. У селищі розмістились військові ремонтні майстерні, аеродром, склади боєприпасів, кравецькі та інші майстерні, де разом з військовополоненими працювали й місцеві жителі.
Західноукраїнська Народна Республіка[ред. | ред. код]
У травні Красне окупували польські війська, а в кінці липня 1920 року в селище вступили передові загони будьонівської кінноти. У першій половині вересня цього ж року радянські війська покинули Красне, і в село знову вернулись поляки.
Під час існування ЗУНР у містечку базувався Літунський полк УГА.
Гітлерівська окупація[ред. | ред. код]
1 вересня 1939 року гітлерівська Німеччина напала на Польщу, розпочалася Друга світова війна. А вже 17 вересня 1939 року розпочався так званий «Визвольний похід» Червоної Армії у Західну Україну й Західну Білорусь. Уже наприкінці вересня 1939 року в Красне вступила Червона армія, і встановилася нова радянська влада, яка обіцяла велике покращення життя жителям Галичини, але всі швидко переконались, що це за «покращення»: розпочались репресії проти інтелігенції, примусове затягування до колгоспу.
29 червня 1941 року під час другої світової війни Красне захопили німецькі війська. В тюрмі НКВС в м. Буську, яку відкрили після відступу Червоної армії, виявили велику кількість замордованих жертв більшовицьких репресій, серед яких були й жителі Красного.
Більше трьох років селище було під німецькою окупацією.
Близько 9 години 30 хвилин 17 липня 1944 року передовий загін 9-го мехкорпусу Червоної армії зайняв Красне, захопивши на станції «…до 150 вагонів, частиною з вантажами, санітарний поїзд і 3 справних паровоза». Відновлюється радянська влада, селище стає районним центром.
Красне стало селищем міського типу з 18 червня 1953 року[5], було районним центром у 1940—1941 рр. і в 1944—1959 рр.
В сучасний період промисловість селища представлена підприємствами з виробництва меблів, хлібобулочних виробів, безалкогольних напоїв, лісопромисловим комплексом Буського держлісгоспу. Землі околиць Красного, що належать різним аграрним господарствам, щороку засіваються пшеницею, житом, цукровими буряками, кормовими культурами. Розвинуте м'ясомолочне тваринництво, свинарство. Красне — вузлова залізнична станція. На території селища розташовані дві середні школи, лікарня, дошкільні навчальні заклади, поліклініка, заклади відпочинку, торгівлі, зв'язку, банківської сфери тощо.
Населення[ред. | ред. код]
Мова[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[6]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 98,80% |
| російська | 0,96% |
| інші/не вказали | 0,24% |
Красненська бібліотека ім. І. Тиктора[ред. | ред. код]
Коротка історія[ред. | ред. код]
Перша згадка про бібліотеку в Красному датується 28 травня 1897 року, коли парох о. Степан Височанський заснував тут першу читальню «Просвіти». Приміщення читальні знаходилося у громадській глинобитній хаті біля кузні на Ямиськах (сучасний майдан Т. Г. Шевченка).
Щонеділі, після вечірньої, люди приходили сюди, щоб прочитати газети, поговорити про найважливіші події. У 1897 році товариство «Просвіта» у Львові передало для красненської читальні 44 книги і 6 портретів. Через рік у бібліотеці було вже 97 книг.
У 1902 році читальня «Просвіти» нараховувала 68 членів, а в її бібліотеці було вже 130 книг. Через шість років книг було вже 245 примірників.
У 1914 році читальня «Просвіти» разом із товариством «Сокіл» провели у Красному фестини. Юнаки і юначки в українських одностроях читали вірші, співали пісні, виступали з ритмічними вправами, використовуючи прапорці й хусточки. Згодом товариство придбало комплект духових інструментів і організувало духовий оркестр. Хлопці набували навичок володіння музичними інструментами, вивчали нотну грамоту. 29 вересня 1912 року красненські музики грали на великих фестинах, підготовлених і проведених Буською філією «Сокола».
Напередодні Першої світової війни за ініціативою Івана Микитовича Тиктора при читальні «Просвіти» було організовано драматичний гурток. Члени гуртка ставили вистави, зокрема «Назар Стодоля» і «Сватання на Гончарівці», які проходили з великим успіхом. Читальня «Просвіти» нараховувала 130 членів.
На початок 1922 року читальня «Просвіти» нараховувала 141 чол., кожний з яких сплачував щомісячний членський внесок по 15 польських марок, а драматичний гурток — 39 учасників. На противагу «Просвіті» польською громадою в Красному було створено читальню «Товариства школи людової», робота якої була спрямована на посилення національної ворожнечі між поляками й українцями, а на початку 1930—х років виникає польська організація «Strzelec».
Нині Красненська бібліотека ім. І. Тиктора обслуговує понад 2 тис. читачів, веде активно культурно-просвітницьку роботу. Адреса бібліотеки: вул. М. Грушевського, 15. Режим роботи: з 10:00 до 18:00 без перерви, вихідний — понеділок.
Структура[ред. | ред. код]
Бібліотека є філіалом Буської ЦБС. Вона складається із трьох відділів:
- дитячий відділ — обслуговує користувачів до 9 класу;
- юнацька кафедра — обслуговує користувачів від 14 до 21 року: учнів 9–11 класів, студентів коледжів, інститутів, університетів. При юнацькій кафедрі діє молодіжний клуб «Сучасник».
- дорослий відділ — обслуговує користувачів від 21 року.
Відомі люди[ред. | ред. код]
Народились[ред. | ред. код]
- Отець Карпінський Платон — священник УГКЦ, громадський діяч[7]
- Кук Василь Степанович (1913—2007) — останній головнокомандувач УПА, один з дев'яти генералів УПА. Поховали Василя Кука не на цвинтарі, а у центрі села.
- Кук Ілярій Степанович (1915—1938) — активний діяч ОУН, страчений польською владою.
- Мороз Галина Володимирівна (1961) — українська актриса.
- Тиктор Іван Микитович (1896—1982) — громадський і політичний діяч, видатний український видавець і редактор.
- Йосиф Ганкевич — греко-католицький священник
Поховані[ред. | ред. код]
- Губер Борис Олександрович — полковник УГА, командир Літунського полку УГА
- Кануков Хазбулат Батгириєвич — льотчик Української Галицької армії (осетин), рідний брат Джамбулата Канукова.
- Кук Василь Степанович (1913—2007) — останній головнокомандувач УПА, один з дев'яти генералів УПА. Поховали Василя Кука не на цвинтарі, а у центрі села.
- Пам'ятник авіації Української Галицької Армії, відкритий 1 листопада 2018 року — у день 100-ї річниці проголошення ЗУНР. Автором проекту є Михайло Котула, а виготовив пам'ятник за власні кошти підприємець Богдан Степаник.[8]
- Меморіал борцям за волю України
- Пам'ятник Тарасові Шевчеку
- Погруддя Івана Франка
Залізнична станція[ред. | ред. код]
У селищі розташована вузлова залізнична станція Красне Львівської дирекції Львівської залізниці, яка є перетином двох ліній Львів — Тернопіль та Красне — Здолбунів між станціями Задвір'я (13 км), Золочів (26 км) та Ожидів-Олесько (16 км).
Технічні пам'ятки[ред. | ред. код]
На південному сході від містечка розташований великий середньохвильовий радіомовний передавач потужністю понад 1000 кВт.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
- ↑ Церква Красне Буський район. decerkva.org.ua. Архів оригіналу за 12 січня 2014. Процитовано 25 квітня 2022.
- ↑ Стародавня Україна – Google Мої карти. Google My Maps. Архів оригіналу за 15 липня 2021. Процитовано 27 вересня 2019.
- ↑ Krasne (3), wś, pow. złoczowski // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1883. — Т. IV. — S. 628. (пол.)… — S. 628.
- ↑ Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1953. — № 2 (10 листопада). — С. 17.
- ↑ Г. Кушнерик, Б. Пиндус. Карпінський Платон / Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — 706 с. — ISBN 966-528-199-2. — С. 41.
- ↑ У Буському районі відкрили пам’ятник воякам УГА (ФОТО). Архів оригіналу за 3 листопада 2018. Процитовано 1 листопада 2018.
Джерела[ред. | ред. код]
- Ласка В. Моє Красне. — Буськ, 1994. — 36 с., іл.
- Стецишин Я. Історія Красного. — Буськ, 2007. — 138 с., іл.
- Krasne (3), wś, pow. złoczowski // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1883. — Т. IV. — S. 628. (пол.). — S. 628. (пол.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Облікова картка[недоступне посилання з квітня 2019]
- Летунство УГА // Журнал «Літопис Червоної Калини. Ч. 11». — С. 7-10 [Архівовано 22 грудня 2015 у Wayback Machine.],
| ||||||||
.png){kind=small}
| ||||||||
