Кочерга Іван Антонович — Вікіпедія

Іван Антонович Кочерга
Іван Кочерга
Народився	24 вересня (6 жовтня) 1881 Носівка, Носівська волость, Ніжинський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія
Помер	29 грудня 1952(1952-12-29) (71 рік) Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання	Байкове кладовище
Країна	УНР  СРСР
Діяльність	драматургія
Alma mater	Юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Мова творів	українська російська
Жанр	п'єса, драма
Magnum opus	Ярослав Мудрий
Нагороди
Кочерга Іван Антонович у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Кочерга́ Іва́н Анто́нович (24 вересня [6 жовтня] 1881(18811006), Носівка, нині місто Чернігівської області — 29 грудня 1952, Київ) — український письменник-драматург.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 24 вересня (6 жовтня) 1881(18811006) року в містечку Носівка на Чернігівщині в сім'ї залізничного службовця, що зумовлювало часті переїзди. Лише 1891 p. їхня родина оселяється на постійне проживання в Чернігові, де 1899 р. він закінчує гімназію. Відтак їде до Києва і вивчає право на юридичному факультеті. По закінченні університетських студій в 1903 р. повертається до Чернігова і стає на службу чиновником у контрольній палаті. З 1904 виступає з театральними рецензіями на сторінках чернігівських газет. 1910 р. пише першу п'єсу (російською мовою) «Пісня в келиху» (вперше поставлена в Харківському Народному театрі лише 1926 р. в перекладі Павла Тичини під назвою «Легенда про пісню», п'єса успіху не мала). Нова п'єса — «Дівчина з мишкою» (рос. мовою, 1913) мала помітний, хоч і скандальний успіх.

1914 р. І. Кочерга переїхав у Житомир. П'єси російською мовою «Вигнанець Ваґнер» (1921), «Зубний біль сатани» (1922) та «Викуп (Весільна поїздка Марусі)» (1924) завершують певний етап драматургічного розвитку письменника. В цей період творчого життя письменник починає писати українською мовою.

1925 р. він завершує роботу над п'єсою «Фея гіркого мигдалю». 1927 р. — пише нову п'єсу «Алмазне жорно».

1928 р. — кілька п'єс, безпосередньо пов'язаних тематикою і проблематикою з тогочасною дійсністю.

В цей період І. Кочерга з посади ревізора житомирської робсельінспекції переходить працювати літредактором у міську газету «Робітник», а згодом — у «Радянську Волинь».

Він пише комедію «Натура і культура» (1928), драму-феєрію «Марко в пеклі» (1928) і низку так званих «кооперативних» п'єс, типових для 20-х років агіток. Вистава «Марко в пеклі» в харківському Червонозаводському театрі (режисер В. Василько, худ. Борис Косарєв) мала успіх, але до самої п'єси рецензенти поставилися стримано. В 1929 p. в Житомирі відбулися гастролі Другої державної української опери Правобережжя (липень-серпень), театру української Музкомедії і драми під керівництвом Д. Гайдамаки (жовтень-листопад) та інших колективів і окремих виконавців. І. Кочерга, який в попередні роки лише зрідка виступав у пресі, активізує свою критичну діяльність. З 14 липня по 9 серпня 1929 p. він друкує в газеті «Робітник» 11 лаконічних, але глибокозмістовних рецензій на вистави театру української опери — це чи не більше, ніж за всі 1922—1928 pp. Він пише чимало п'єс: драматична поема «Свіччине весілля» (1930; інша назва «Пісня про Свічку»), водевіль «Ліза чекає погоди…» (виданий 1931 р.), п'єса «Майстри часу» (інша назва «Годинникар і курка», 1933). Драматичну поему «Свіччине весілля» поставлено лише 1935 р. в Запоріжжі й тільки після цього вона почала тріумфальний хід по сценах десятків театрів. П'єса «Майстри часу», попри те, що спочатку була відхилена українським реперткомом, на Всесоюзному конкурсі драматургічних творів у 1934 p. дістала (під назвою «Годинникар і курка») третю премію.

1934 р. І. Кочерга переїздить до Києва, отримує квартиру в будинку письменників Роліт і поринає в активну громадську, критико-публіцистичну та творчу роботу. Продовжує художню розробку проблемних філософських питань, працює і над кіносценаріями, перекладами.

З початку німецько-радянської війни евакуйований до Уфи, де редагує газету «Література і мистецтво» й працює в Інституті літератури АН УРСР.

Редагуючи газету «Література і мистецтво» в Уфі, Іван Кочерга знаходив час для творчої роботи. У роки Німецько-радянської війни побачили світ його п'єси «Чаша» (1942) і «Нічна тривога» (1943). Башкирський літературний критик Суфіян Сафуанов розповідав, що виступаючи в газеті 28 листопада 1941 року з статтею «Правда і творчість безсмертні», Іван Кочерга писав: «Зараз я працюю над лібрето для опери на історичному матеріалі про участь башкирського народу у Вітчизняній війні 1812—1814 років». Суфіян Сафуанов виявив в рукописному відділі Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка АН УРСР рукопис лібрето драматурга під назвою «Доля героя». У ній, розповідає дослідник, йдеться про героїзм башкирського полку, який пішов воювати проти французьких загарбників, про відважного старшину цього полку Сафіра Чулпанова. З тексту лібрето видно, що автор вивчив історичні матеріали та мемуарні твори про участь башкирів у Вітчизняній війні 1812 року, твори башкирського творчості. На жаль, задум драматурга залишився незавершеним.^[1]

Повернувшись 1944 до Києва, І. Кочерга пише романтичну драму «Ярослав Мудрий» (1944, друга редакція — 1946). Драма задумана як історична трагедія, але деяка ідеалізація самого образу князя не дозволила автору домогтися по-справжньому трагедійного звучання твору. Як романтична ж драма «Ярослав Мудрий» є високим досягненням в українській літературі.

В 1946 написаний твір «Досить простягти руку». В одноактівці «Зубний біль сатани» реалізований задум п'єси, який автор нотував ще в 1910-х роках.

В 1948 написана драматична поема про Т. Г. Шевченка «Пророк» (1948).

Помер 29 грудня 1952 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 1).

Нагороди[ред. | ред. код]

• Орден Святого Станіслава 3-го ступеня (1915)
• Заслужений діяч мистецтв України (1950)

Твори[ред. | ред. код]

Україномовні твори

Перелік:^[2]

• «Фея гіркого мигдалю». (Харків: Рух, 1926)
• «Алмазне жорно» [Архівовано 24 вересня 2020 у Wayback Machine.] (1927)
• «Натура і культура» (1928)
• «Марко в пеклі» (1928)
• «Пісня про Свічку» (Харків: Рух, 1930, у пізнішому варіанті «Свіччине весілля» (1935)
• Кочерга І. Павук у колгоспі: комедія на 4 дії / Іван Кочерга. — Харків ; Київ: Літ. і мистецтво, 1930. — 71, 1 с. — (Театральна бібліотека). [Архівовано 29 вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Кочерга И. Часовщик и курица: пьеса в 4 д. / Ив. Кочерга. — М. : Гос. изд-во худож. лит., 1934. — 129, 2 с. [Архівовано 23 січня 2021 у Wayback Machine.]
• «Ліза чекає погоди…» (1931)
• «Майстри часу» (Харків: Рух, 1931, інша назва «Годинникар і курка»)
• «Чаша» (1942)
• «Ярослав Мудрий» (1944, друга редакція — 1946)
  • (переклад англійською) Yaroslav the Wise. A Drama in Verse. Translated from Ukrainian: Walter May. Kyiv: Dnipro, 1982
• «Досить простягти руку» (1946)
• «Пророк» (1948)

Збірки

• Драматичні твори. Київ: Держлітвидав, 1938
• Драматичні твори. Київ: Укрдержлітвидав, 1944
• Твори в трьох томах. Київ-Харків: Дердлітвидав, 1956
• Радість мистецтва. Збірник театральної публіцистики. Київ: Мистецтво

Російськомовні твори

• «Пісня в келиху» (рос. мовою в оригіналі, 1910
  • (переклад українською) Українською перекладена Павлом Тичиною й вперше поставлена в Харківському Народному театрі 1926 році під назвою «Легенда про пісню»)
• «Дівчина з мишкою» (рос. мовою в оригіналі, 1913)
• «Цитата з книги Сіраха» (рос. мовою в оригіналі, 1914)
• «Полювання на єдинорога» (рос. мовою в оригіналі, 1915)
• «Півгодини кохання» (рос. мовою в оригіналі, 1916)
• «Жінка без обличчя» (рос. мовою в оригіналі, 1917)
• «Вигнанець Ваґнер» (рос. мовою в оригіналі, 1921)
• «Зубний біль сатани» (рос. мовою в оригіналі, 1922)
• «Викуп (Весільна поїздка Марусі)» (рос. мовою в оригіналі, 1924)

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

• Кочерга Іван [Архівовано 9 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 751. — 1000 екз.
• Розгадуючи таємниці часу // Газета «День». № 33, 23 лютого 2007
• Иван Кочергин та Іван Кочерга — творча співпраця [Архівовано 20 лютого 2017 у Wayback Machine.] — Літакцент, 13 березня 2008
• Твори І. Кочерги на сайті ukrlitera.ru [Архівовано 13 серпня 2012 у Wayback Machine.]
• Документальна виставка, присвячена 130-й річниці від дня народження видатного українського драматурга Івана Кочерги (1881—1952). Підготовлена Центральним державним архівом-музеєм літератури і мистецтва України [Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine.]
• «Дорогою до майстерності». Бібліографічний покажчик: до 130-річчя від дня народження І. А. Кочерги — Славутич: Відділ культури і туризму виконавчого комітету Славутицької міської ради Славутицька міська централізована бібліотечна система, 2011

Джерела[ред. | ред. код]

• Голубєва З. С. Кочерга Іван Антонович [Архівовано 20 лютого 2017 у Wayback Machine.] Українська літературна енциклопедія : у 3 т. / відп. ред. І. О. Дзеверін. — К. : Головна редакція УРЕ, 1988—1995.
• Бондарєва О. Мов виноград у золотую чашу, вино словес він проливає в світ // Кочерга І. Вибрані твори. — К.: Сакцент Плюс, 2005. — С. 5–24.
• Брюховецький В. Іван Кочерга // Історія української літератури XX століття: У 2 кн. Кн. 1: Перша половина XX ст. Підручник. — К. : Либідь, 1998. — С. 394—398.
• Герасимова Г. П. Кочерга Іван Антонович [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 251. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
• Голубєва З. С. Іван Кочерга: Нарис життя і творчості. — К. : Дніпро, 1981. — 191 с.
• Дробот П. М. Вивчення творчості Івана Кочерги. — К. : Рад. школа, 1981.
• Кузякіна Н. Б. Драматург Іван Кочерга. Життя. П'єси. Вистави. — К. : Рад. письменник, 1968. — 259 с.
• Матющенко А. Романтик у лабетах залізної доби. Шлях драматурга Івана Кочерги до його шедеврів «Свіччине весілля» та «Майстри часу» // Дивослово. — 2010. — № 12. — С. 48–51.
• Новорічні містерії Івана Кочерги // Цалик С. М., Селігей П. О. Таємниці письменницьких шухляд: Детективна історія української літератури. — К. : Наш час, 2010. — С. 70–89.
• Панченко В. «Замкнуте коло нашої історії — ось це я мав на увазі…» // Дивослово. — 1999. — № 2.
• Свербілова Т. П'єси Івана Кочерги та проблема визначення соцреалізму як масової культури. // Слово і час. — 2006. — № 10. — С. 8–21.
• Старчак К. Драматургія Івана Кочерги. — К., 1957.
• Шевцова К. Концепція керівника держави у драматичній поемі І. Кочерги «Ярослав Мудрий» // Укр. мова і літ-ра в школі. — 2003. — № 6.

Генеалогія та некрополістика Find a Grave Література та бібліографія Open Library Словники та енциклопедії Енциклопедія сучасної України · Prabook Нормативний контроль BIBSYS: 98024589 · FAST: 96393 · GND: 103248692 · GKG: /g/121_61t1 · ISNI: 000000010865623X · J9U: 987007597462905171 · LCCN: n82101421 · MAK: 9810660359005606 · NKC: jx20050805009 · NLI: 001774620 · NTA: 374782962, 130476412 · NUKAT: n2006107816 · VIAF: 5336502, 310523118 · WorldCat: lccn-n82101421, viaf-310523118 · РНБ: 7718929