Конфлікт між Газою та Ізраїлем — Вікіпедія

Конфлікт між Газою та Ізраїлем є частиною ізраїльсько-палестинського конфлікту, але також є ареною боротьби за владу між регіональними державами, включаючи Єгипет, Іран і Туреччину разом з Катаром, які підтримують різні сторони конфлікту в світлі регіонального протистояння між Іраном і Саудівською Аравією^[1] з одного боку та між Катаром і Саудівською Аравією з іншого, а також криза в єгипетсько-турецьких відносинах.^[2]

Конфлікт виник із виборів ісламістської політичної партії ХАМАС у 2005^[3] та 2006^[4] роках у секторі Газа та загострився через розкол палестинського уряду на уряд ФАТХ на Західному березі та уряду ХАМАС у Газі та подальше насильницьке вигнання ФАТХ після того, як ФАТХ програв вибори ХАМАС. Палестинські ракетні обстріли Ізраїлю^[5], ізраїльські авіаудари по Газі та спільна єгипетсько-ізраїльська блокада Гази загострили конфлікт. Міжнародна спільнота вважає невибіркові атаки на цивільних осіб і цивільні структури незаконними згідно з міжнародним правом.^[6][7]

У рамках Плану одностороннього розмежування 2005 року Ізраїль зберіг виключний контроль над повітряним простором і територіальними водами Гази, продовжував патрулювати та контролювати зовнішній наземний периметр Сектора Гази, за винятком його найпівденнішого кордону (де Єгипет зберігав контроль над кордоном, перетини кордона контролювалися європейськими спостерігачами) і продовжували контролювати та блокувати узбережжя Гази. Ізраїль значною мірою забезпечує та контролює інфраструктуру водопостачання, електроенергії та зв'язку Гази.^[8][9] За даними Human Rights Watch і Amnesty International, Ізраїль залишається державою- окупантом відповідно до міжнародного права.^[10] Організація Об'єднаних Націй заявила, що відповідно до резолюцій Генеральної Асамблеї та Ради Безпеки вона вважає Газу частиною «окупованих палестинських територій».^[11] Тим часом уряд ФАТХ на Західному березі річки Йордан, міжнародно визнаний єдиним представником Держави Палестина, вважає Сектор Газа частиною Палестинської держави і не визнає уряд ХАМАС.

Передумови[ред. | ред. код]

Бар'єр Ізраїль — Газа[ред. | ред. код]

Бар'єр Ізраїль — сектор Гази, завершений у 1996 році, допоміг зменшити незаконне проникнення із Сектора Газа в Ізраїль. З початку Другої Інтифади жителям Гази не дозволялося в'їжджати до Ізраїлю з метою отримання роботи. Спеціальні дозволи на в'їзд до Ізраїлю з медичною метою також були значно скорочені, що ускладнило подорож палестинцям.^[12]

Іцхак Рабин був першим, хто запропонував створити фізичний бар'єр між ізраїльським і палестинським населенням у 1992 році, а до 1994 року почалося будівництво першого бар'єру — бар'єру Ізраїль — Газа; насправді це дротяна огорожа, оснащена датчиками. Після нападу на Бет-Лід поблизу міста Нетанья Рабін уточнив цілі заходу, заявивши, що:

Ми хочемо досягти роз’єднання між нами і ними. Ми не хочемо, щоб більшість єврейських жителів держави Ізраїль, 98% яких живуть у межах суверенного Ізраїлю, включаючи об’єднаний Єрусалим, були об’єктами тероризму

Друга Інтифада[ред. | ред. код]

Друга Інтифада, також відома як Інтифада Аль-Акса, почалася у вересні 2000 року. Багато палестинців вважають Інтифаду національно-визвольною боротьбою проти ізраїльської окупації, нав'язаної їм після війни 1967 року, тоді як багато ізраїльтян вважають її терористичною кампанією. 

Палестинська тактика варіювалася від проведення масових протестів і загальних страйків, як під час Першої інтифади, до акцій терористів-смертників і обстрілів житлових районів на сході та півдні Ізраїлю ракетами «Касам». Ізраїльська тактика варіюється від проведення масових арештів і адміністративного ув'язнення палестинців через встановлення контрольно-пропускних пунктів і побудови ізраїльського бар'єру в секторі Газа та бар'єру на Західному березі річки Йордан до здійснення вбивств бойовиків і лідерів палестинських організацій.

Після парламентських виборів у Палестині 2006 року Ізраїль вів переговори з Махмудом Аббасом і ОВП, але одночасно бомбардував активістів і бойовиків ХАМАС і арештовував політиків, обраних ХАМАСом.

Кількість загиблих, як військових, так і цивільних, за весь розглянутий період (2000—2007) оцінюється в понад 4300 палестинців і понад 1000 ізраїльтян. На сьогодні також було вбито 64 іноземних громадян (54 — палестинцями, 10 — ізраїльськими силами безпеки).^[13]

Одностороннє розмежування Ізраїлю[ред. | ред. код]

Ізраїль реалізував свій План розмежування в серпні-вересні 2005 року, вивівши свою цивільну та військову присутність із сектора Гази та зберігши контроль над повітряним простором Гази, морським доступом і кордонами навіть з Єгиптом згідно з угодою 2005 року з Палестинською владою. Ракетами «Кассам» регулярно запускали до відведення ізраїльських сил, а після відходу із Гази кількість атак «Кассам» зросла. Палестинські бойовики обстріляли низку військових баз і цивільних міст на півдні Ізраїлю.^[14]

З 2001 року палестинські бойовики здійснили тисячі ракетних і мінометних обстрілів Ізраїлю з сектора Газа.^[15] Тринадцять ізраїльтян загинули і сотні отримали поранення в результаті обстрілу ізраїльських цілей ракетами «Кассам». Крім того, ракетні атаки «Касам» призвели до посттравматичного стресового розладу (ПТСР) як у дітей, так і у дорослих, причому 33 % дітей, які живуть у Сдероті, страждають від ПТСР.^[16][17]

Див. також[ред. | ред. код]

• Відхід Ізраїлю від Гази
• Ізраїльсько-ліванський конфлікт
• Громадянська війна в Сирії
• Список військових сил громадянської війни в Сирії

Примітки[ред. | ред. код]