Конфлікт Моро — Вікіпедія

Конфлікт Моро
Moro conflict
Повстання на Філіппінах
Війна проти тероризму
Повстанець Ісламського визвольного фронту моро з кулеметом. 1999
Повстанець Ісламського визвольного фронту моро з кулеметом. 1999

Повстанець Ісламського визвольного фронту моро з кулеметом. 1999
Дата: 18 березня 1968[7] — 22 лютого 2019
Місце: Мінданао, Сулу (Філіппіни)
Результат: Мирні угоди, підписані урядом і MILF/MNLF
  • Припинення бойових дій з боку MNLF і MILF
  • Операція «Нескорена свобода» — Філіппіни завершилася 23 жовтня 2017 року, завдавши потужного удару силам джихадистів, значно зменшивши їхню кількість і відвоювавши всю їх територію
  • 22 лютого 2019 року створений Перехідний орган управління Бангсаморо (BTA), який буде керувати автономним регіоном Бангсаморо в мусульманському Мінданао до 30 червня 2022 року
Територіальні зміни: Проголошення створення Автономний регіон Бангсаморо у мусульманському Мінданао замість Автономного регіону у Мусульманському Мінданао[8]
Сторони
Філіппіни Філіппіни
За підтримки:
США США (радники)[9]
Австралія Австралія[10][11]
Індонезія Індонезія[12][13]
Малайзія Малайзія (з 2001)[12][14][15][16]
Росія Росія[17]

Міжнародна моніторингова група (IMT, 2004—2022)

1969–2014:
Бангсаморо
MNLF (до 1996)[18]
MILF (до 2014)

За підтримки:
Лівійська Арабська Джамахірія Лівійська Арабська Джамахірія (до 2011)[19][20][21][22][23][24]
Малайзія Малайзія (до 1995)[25][26]

З 2005:
NDFP

З 1991:
Групи джихадистів:

Абу Сайяф (1991–по т.ч.)
BIFF (2008–по т.ч.)

Колишні джихадистські групи:
Мауте (2013—2017)[1][2][3]
KIM (2011—2013)[4]
Рух Раджі Сулеймана (1991—2009)[5][6]

Командувачі
Філіппіни Фердинанд Маркос
(1969—1986)
Філіппіни Корасон Акіно
(1986—1992)
Філіппіни Фідель Рамос
(1992—1998)
Філіппіни Джозеф Естрада
(1998—2001)
Філіппіни Глорія Макапагал-Арройо
(2001—2010)
Філіппіни Беніньо Акіно
(2010—2016)
Філіппіни Родріго Дутерте
(2016—2022)
Філіппіни Бонгбонг Маркос
(2022–по т.ч.) 		Нур Місуарі (1969—1996)
Габієр Малік †
Муслімін Сема (1969—1996)
Хабіб Муджахаб Хашим (1969—1996)
Абул Хайр Алонто (1969—1996)
Мурад Ебрагім (1977—2014)
Хашим Саламат (1977—2003)
Колишня підтримка:
 Єгипет Анвар Садат (1969—1981)[27]
Лівійська Арабська Джамахірія Муаммар Каддафі (1969—2011)
Мустафа Харун (1969—1995) 		Радуллан Сахірон
Хадафі Джанджалані †
Галіб Анданг †
Амеріл Умбра Като
Існілон Гапілон †[28]
Хатіб Хаджан Саваджан †
Омар Мауте †
Абдулла Мауте †
Військові сили
Філіппіни 125 000—130 000[29] 11 000 (2012) н/д
Загалом:
~ 100 000 загиблих військових, повстанців і цивільних
Не варто плутати з війнами Моро проти іспанців (1565—1898) та повстанням Моро (1899—1913)

Конфлікт Моро (англ. Moro conflict) — повстанський рух народу Моро, мусульман, які жили на півдні Філіппін, на територіях, які включають Мінданао, Холо та сусідній архіпелаг Сулу, в якому брали участь кілька збройних груп з різною політичною платформою та урядовими силами Філіппін. Протистояння відбувалося понад півсторіччя, з 1968 до 2019 року. Мирні угоди були підписані між філіппінським урядом і двома великими збройними угрупованнями повстанців, Національно-визвольним фронтом моро (MNLF) і Ісламським визвольним фронтом моро (MILF), за лідерства жінок-переговорниць[30]. Водночас інші менші збройні групи руху опору продовжують існувати. У 2017 році мирна рада врегулювала близько 138 кланових конфліктів.

Основна причина конфлікту моро пов'язана з довгою історією опору народу Бангсаморо проти іноземного правління, включаючи американську анексію Філіппін у 1898 році; опір моро проти філіппінського уряду зберігся до цього часу. Під час правління філіппінського диктатора Фердинанда Маркоса політична напруженість переросла у відкриті бойові дії між філіппінським урядом і мусульманськими повстанськими групами моро. Повстання Моро було спровоковано різаниною в Джабіді 18 березня 1968 року, під час якої було вбито до 60 філіппінських мусульманських спецназівців[31][32], які брали участь у запланованій операції з повернення східної частини малайзійського штату Сабах. У відповідь на невдалу спробу філіппінського уряду повернути Сабах уряд Малайзії підтримував і фінансував конфлікт Моро, який спустошив південні Філіппіни, доки підтримка не припинилася у 2001 році.

Майже негайно у відповідь на свавілля уряду були сформовані різноманітні організації, які наполягали на самоуправлінні моро через автономію чи незалежність. Але вони, як правило, не проіснували довго, доки професор Філіппінського університету Нур Місуарі не заснував Національно-визвольний фронт моро (MNLF), озброєне повстанське угруповання, яке в 1972 році не взяло на себе зобов'язання створити незалежний Мінданао. У наступні роки MNLF розпався на кілька різних груп, включаючи Ісламський визвольний фронт моро (MILF), який прагнув створити ісламську державу на Філіппінах. Коли наприкінці 2008 року MILF змінила свої вимоги з незалежності на автономію, фракція на чолі з Амеріл Умбра Като не погодилася з цим, зрештою утворивши у 2010 році рух «Борців за ісламську свободу Бангсаморо» (BIFF).

Достеменних статистичних даних щодо жертв конфлікту немає, хоча за консервативними оцінками Програма даних про конфлікти в Уппсалі[en] щонайменше 6015 людей було вбито в збройному конфлікті між 1989 та 2012 між урядом Філіппін і фракціями Абу Сайяф (ASG), BIFF, MILF і MNLF.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Виноски
Джерела
  1. ↑ Islamic freedom fighters, Abu Sayyaf next after Maute 'wipeout' – defense chief. The Manila Times. 24 жовтня 2017. Архів оригіналу за 24 жовтня 2017. Процитовано 22 жовтня 2017.
  2. ↑ 3 soldiers killed, 11 hurt in Lanao del Sur clash. philstar.com. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 27 лютого 2016.
  3. ↑ Umel, Richel (24 лютого 2016). Army reports killing 20 'terrorists' in clashes with Lanao Sur armed group. globalnation.inquirer.net. Архів оригіналу за 29 травня 2016. Процитовано 27 лютого 2016.
  4. ↑ Kristine Angeli Sabillo (9 серпня 2013). New al-Qaeda-inspired group eyed in Mindanao blasts—terror expert. Архів оригіналу за 1 липня 2015. Процитовано 29 червня 2015.
  5. ↑ Philippines arrests key militants [Архівовано 20 червня 2017 у Wayback Machine.] — BBC.com
  6. ↑ Cochrane, Joe (May 2006). Ticking Time Bombs. Newsweek International. MSN. Архів оригіналу за 20 вересня 2006.
  7. ↑ Gross, Max L. (2007). A Muslim Archipelago: Islam and Politics in Southeast Asia. ISBN 9781932946192.
  8. ↑ PRRD: BARMM 'realization' of Moro dreams and end armed struggle | PTV News. Архів оригіналу за 2 березня 2019. Процитовано 2 березня 2019.
  9. ↑ Defense.gov News Article: Trainers, Advisors Help Philippines Fight Terrorism. Архів оригіналу за 14 липня 2015. Процитовано 29 червня 2015.
  10. ↑ Philippines to be a key recipient of Australia's New Regional Counter-Terrorism Package — Australian Embassy (archived from the original [Архівовано 20 березня 2012 у Wayback Machine.] on September 1, 2007)
  11. ↑ Wroe, David (22 червня 2017). RAAF spy planes to join fight against Islamic State in the Philippines. The Sydney Morning Herald. Архів оригіналу за 23 червня 2017. Процитовано 23 червня 2017.
  12. ↑ а б Malcolm Cook (17 березня 2014). Peace's Best Chance in Muslim Mindanao (PDF). Perspective. Institute of Southeast Asian Studies: 7. ISSN 2335-6677. Архів оригіналу (PDF) за 18 квітня 2015. Процитовано 15 вересня 2014.
  13. ↑ Anak Agung Banyu Perwita (2007). Indonesia and the Muslim World: Islam and Secularism in the Foreign Policy of Soeharto and Beyond. NIAS Press. с. 116—117. ISBN 978-87-91114-92-2. Архів оригіналу за 7 травня 2016. Процитовано 16 грудня 2015.
  14. ↑ Nur Misuari to be repatriated to stand trial. Australian Broadcasting Corporation. 20 грудня 2001. Архів оригіналу за 5 липня 2014. Процитовано 8 липня 2014.
  15. ↑ Soliman M. Santos (2003). Malaysia's Role in the Peace Negotiations Between the Philippine Government and the Moro Islamic Liberation Front. Southeast Asian Conflict Studies Network. ISBN 978-983-2514-38-1. Архів оригіналу за 15 січня 2016. Процитовано 16 грудня 2015.
  16. ↑ Malaysia asks PHL for help in tracking militants with Abu Sayyaf ties. GMA-News. 6 липня 2014. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 8 липня 2014.
  17. ↑ Russia commits support for Philippine counterterrorism efforts. The Philippine Star. 2 лютого 2019. Процитовано 27 грудня 2020.
  18. ↑ Ivan Molloy (1985). Revolution in the Philippines – The Question of an Alliance Between Islam and Communism. Asian Survey. Університет Каліфорнії. 25 (8): 822—833. doi:10.2307/2644112. JSTOR 2644112.
  19. ↑ Philippine Moros miss Gaddafi's support. YouTube.
  20. ↑ Khadafy admits aiding Muslim seccesionists. Philippine Daily Inquirer. 5 серпня 1986. с. 2.
  21. ↑ Paul J. Smith (21 вересня 2004). Terrorism and Violence in Southeast Asia: Transnational Challenges to States and Regional Stability. M.E. Sharpe. с. 194–. ISBN 978-0-7656-3626-3. Архів оригіналу за 15 січня 2016. Процитовано 16 грудня 2015.
  22. ↑ William Larousse (1 січня 2001). A Local Church Living for Dialogue: Muslim-Christian Relations in Mindanao-Sulu, Philippines : 1965–2000. Gregorian Biblical BookShop. с. 151 & 162. ISBN 978-88-7652-879-8. Архів оригіналу за 15 січня 2016. Процитовано 16 грудня 2015.
  23. ↑ Michelle Ann Miller (2012). Autonomy and Armed Separatism in South and Southeast Asia. Institute of Southeast Asian Studies. с. 291–. ISBN 978-981-4379-97-7. Архів оригіналу за 16 січня 2016. Процитовано 16 грудня 2015.
  24. ↑ Moshe Yegar (2002). Between Integration and Secession: The Muslim Communities of the Southern Philippines, Southern Thailand, and Western Burma/Myanmar. Lexington Books. с. 256–. ISBN 978-0-7391-0356-2. Архів оригіналу за 26 грудня 2018. Процитовано 16 вересня 2016.
  25. ↑ Tan, Andrew T/H. (2009). A Handbook of Terrorism and Insurgency in Southeast Asia. Cheltenham, UK: Edward Elgar Publishing. с. 230, 238. ISBN 978-1847207180.
  26. ↑ Isak Svensson (27 листопада 2014). International Mediation Bias and Peacemaking: Taking Sides in Civil Wars. Routledge. с. 69–. ISBN 978-1-135-10544-0. Архів оригіналу за 15 січня 2016. Процитовано 16 грудня 2015.
  27. ↑ Moshe Yegar (1 січня 2002). Between Integration and Secession: The Muslim Communities of the Southern Philippines, Southern Thailand, and Western Burma/Myanmar. Lexington Books. с. 258–. ISBN 978-0-7391-0356-2. Архів оригіналу за 15 січня 2016. Процитовано 16 грудня 2015.
  28. ↑ David Von Drehle (26 лютого 2015). What Comes After the War on ISIS. TIME.com. Архів оригіналу за 25 червня 2015. Процитовано 29 червня 2015.
  29. ↑ Lisa Huang; Victor Musembi; Ljiljana Petronic (21 червня 2012). The State-Moro Conflict in the Philippines (PDF). Carleton. Архів оригіналу (PDF) за 29 вересня 2015. Процитовано 29 вересня 2015.
  30. ↑ UNSCR 1325 Info-graphic (uk-UA) , процитовано 18 грудня 2023
  31. ↑ Paul J. Smith (26 березня 2015). Terrorism and Violence in Southeast Asia: Transnational Challenges to States and Regional Stability: Transnational Challenges to States and Regional Stability. Taylor & Francis. с. 5–. ISBN 978-1-317-45886-9.
  32. ↑ Abdurasad Asani (1985). The Bangsamoro People: A Nation in Travail. Journal Institute of Muslim Minority Affairs. 6 (2): 295—314. doi:10.1080/13602008508715944.

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Stéphane Dovert et Rémy Madinier, Les musulmans d'Asie du Sud-Est face au vertige de la radicalisation, Paris, Les Indes savantes, 2003, 146 p. (ISBN 978-2-846-54041-4, OCLC 470104312).(фр.)
  • Kadir Che Man (W.) (1990). Muslim Separatism: The Moros of Southern Philippines and the Malays of Southern Thailand. Oxford University Press. ISBN 978-0-19-588924-6.
Учасники
Операційні
Цілі
Особи
Організації
Конфлікти
Операція
Нескорена свобода
Інші
Див. також
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Конфлікт_Моро&oldid=41169478