Консульське право — Вікіпедія

Консульське право — сукупність принципів і норм (як внутрішнього законодавства держави, так і міжнародного права), що регулюють діяльність консулів. Кожна держава визначає обсяг функцій своїх консульських представників з урахуванням законодавства країни перебування.

Головним джерелом консульського права є укладені окремими державами численні консульські конвенції, що визначають правове становище консулів, і основні правила здійснення ними своїх функцій. Положення, що регулюють діяльність консулів, є в договорах про торгівлю і мореплавання, про надання правової допомоги, про соціальне забезпечення та ін. В XX столітті було укладено кілька багатосторонніх конвенцій, які є як би кодифікацією договірної практики різних держав з консульських питань (наприклад, Каракаська конвенція про консульські функції 1911, Гаванська конвенція про консульських чиновників 1928). «Кодексом» консульського права є багатостороння Віденська конвенція 1963 про консульські зносини, яка визначає привілеї, імунітети та основні функції штатних консулів, а також правове становище позаштатних консулів.

Література[ред. | ред. код]

• Дипломатичне і консульське право : підручник / В. М. Репецький. — Львів: Бібльос, 2002. — 352 с. — ISBN 966-613-162-5.

Посилання[ред. | ред. код]

• Консульське право [Архівовано 3 грудня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.