Конгрес русинської мови — Вікіпедія

Конгрес русинської мови — організаційна форма координації співробітництва поміж учасниками спроб виробити сучасний спільний літературний стандарт русинської мови для карпатських русинів за межами України на підставах фонетичного принципу в правописі. Конгрес розглядає русинів як ідентичність, відмінну від української, тому уникає зближення русинських нормативів з сучасними українськими (хоча при цьому відзначається, що у складі русинських спільнот завжди є люди, які розглядають русинську ідентичність як частину української^[1]). Найактивнішу роль у конгресах відіграли Павло Роберт Маґочій, Анна Плішкова, Кветослава Копорова.

Історія конгресів[ред. | ред. код]

• І. Конгрес русинської мови, Бардіївські купелі, 6-7 листопада 1992^[2]
• ІІ. Конгрес русинської мови, Пряшів, 16-17 квітня 1999
• ІІІ. Конгрес русинської мови, Краків, 13-16 вересня 2007
• IV. Конгрес русинської мови, Пряшів, 23-25 вересня 2015

Поставлені завдання і досягнуті результати[ред. | ред. код]

Перший Конгрес визначив мету кодифікації за зразком ретороманської мови в Швейцарії, також діалектно роздрібненої, щоб об'єднати чотири наявні стандарти русинської мови(в Словаччині, Польщі, Україні та Угорщині, а також створити з них так зване міждіалектне «койне» (з гр. κοινὴ διάλεκτος — «спільна мова»).

Другий Конгрес констатував правильність прийнятої стратегії та визначив завдання в рамках підготування публікації монографії «Русиньскый язык». Монографія вийшла 2004 року.

Третій Конгрес констатував наявність «серйозних проблем» з поєднанням усталених регіональних варіантів та відновив роботу міжрегіональної мовної комісії.

Четвертий Конгрес у заключних документах вже не згадував про об'єднання регіональних норм у койне, але зробив пріорітетом увагу до усталених регіональних норм і їхньої практичної імплементації.

Мета створення єдиного літературного мовного стандарту досі не реалізована: у різних регіонах вживаються 3-4 різних стандарти правопису та вживання слів (докладніше див. в статті Русинська мова):

• пряшівський в Словаччині (Василь Ябур, Анна Плішкова, Кветослава Копорова),
• лемківський в Польщі (Генрик Фонтанський, Мирослава Хом'як, Ярослав Горощак),
• бачванський у колишній Югославії та в Угорщині (Микола Кочиш),
• некодифікований «підкарпаторусинський» в Україні, який в свою чергу складається з різних варіантів (М. Алмаші, І. Керча та ін., підтримується видавництвом Валерія Падяка — дещо архаїчніший варіант пропонує Ігор Керча у русинській Вікіпедії).

Література[ред. | ред. код]

• Paul Robert Magocsi (red.). Русиньскый язык. Najnowsze dzieje języków słowiańskich. Uniwersytet Opolski — Instytut Filologii Polskiej. Opole. 2004. ISBN 83-86881-38-0.
• Анна Плїшкова (ед.). Русиньскый язык меджі двома конґресами [Архівовано 24 грудня 2019 у Wayback Machine.]. Зборник рефератів з ІІІ. Меджінародного конґресу русиньского языка, Краків, 13.-16. 9. 2007. Світовый конґрес Русинів. Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові. Пряшів 2008. Доступно онлайн (pdf) [Архівовано 22 грудня 2019 у Wayback Machine.]
• А. Плішкова, З. Цитрякова. РУСИНЬСКЫЙ ЛІТЕРАТУРНЫЙ ЯЗЫК У КОНЦЕПЦІЯХ УЧЕНЫХ І СТРАТЕҐІЯХ ЯЗЫКОВЫХ КОНҐРЕСІВ [Архівовано 24 грудня 2019 у Wayback Machine.] (стаття містить детальний зміст конгресів)
• Info_Rusyn о IV. Конгресѣ русинского языка [Архівовано 16 травня 2018 у Wayback Machine.]
• Лем.фм о всѣх конгресах [Архівовано 22 грудня 2019 у Wayback Machine.]

Примітки[ред. | ред. код]