Конвенція про хімічну зброю — Вікіпедія

Конвенція про хімічну зброю

Держави-учасниці Конвенції про хімічну зброю:
   Сторони Конвенції про хімічну зброю
   Сторони Конвенції, які заявили про наявність запасів хімічної зброї та / або відомо про володіння ними потужностями з її виробництва.
Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення
Тип міжнародний договір
Підготовлено 3 вересня 1992[1]
Підписано 13 січня 1993[1]
Місце Париж та Нью-Йорк[1]
Чинність 29 квітня 1997[1]
Умови ратифіковано 65 державами[2]
Підписанти 165[1]
Сторони 193[1] (Список державних-учасниць[en])[3]
Зберігається Генеральний секретар ООН
Мови Англійська, Арабська, Іспанська, Китайська, Французька, Російська[4]
Сайт https://www.opcw.org/ru/konvenciya-o-khimicheskom-oruzhii
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Конвенція про хімічну зброю, повна назва Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення[5] (англ. Convention on the Prohibition of the Development, Production, Stockpiling and Use of Chemical Weapons and on their Destruction) — міжнародний договір в рамках ООН в галузі контролю озброєнь, що має на меті повну заборону виробництва і використання хімічної зброї з огляду на її шкідливість для довкілля і здоров'я людини, а також визначає зобов'язання держав-учасниць у цій сфері.

Цю конвенцію, підписану від імені України 13 січня 1993 року в м. Парижі, в Україні ратифіковано Законом N 187-XIV від 16 жовтня 1998.[6]/ До серпня 2010 року 188 держав є учасниками цієї конвенції і ще 2 країни підписали, але поки не ратифікували її.[1]

Контроль за дотриманням статей Конвенції здійснюється Організацією із заборони хімічної зброї, що виступає як міжнародний правовий майданчик для уточнення положень Конвенції (Конференція країн-учасниць уповноважена вносити зміни до КХЗ, а також приймати підзаконні акти про виконання вимог Конвенції, тощо.). Крім того, організація проводить інспекції військово-промислових об'єктів з метою забезпечити виконання вимог КХЗ країнами-учасницями.

Історія[ред. | ред. код]

Міжнародне обговорення питання про заборону хімічної та біологічної зброї почалося в 1968 році. Його проводив Комітет з роззброєння, що складався з 18 держав, який після численних змін назви та складу був перетворений в 1984 в Конференцію з роззброєння.[7] 3 вересня 1992 Конференція надала Генеральній Асамблеї ООН свій щорічний звіт, який містив текст Конвенції про заборону хімічної зброї. Генеральна Асамблея прийняла Конвенцію 30 листопада 1992. 13 січня 1993 в Парижі Генеральний секретар ООН відкрив її для підписання. Конвенція набула чинності 29 квітня 1997 через 180 днів після того, як була ратифікована 65-м її учасником (Угорщина). Конвенція доповнює собою Женевський протокол 1925 року.

   Підписали і ратифікували
   Приєдналися
   Підписали але не ратифікували
   Не підписали

Ключові пункти Конвенції[ред. | ред. код]

  • Заборона виробництва та застосування хімічної зброї
  • Ліквідація (або використання в інших цілях) потужностей з виробництва хімічної зброї
  • Знищення всіх запасів хімічної зброї (включаючи запаси, що знаходяться за межами території держави)
  • Взаємодопомога між державами та взаємодію з ОЗХЗ у разі застосування хімічної зброї
  • Інспекції ОЗХЗ з метою контролю над виробництвом хімікатів, з яких може бути виготовлено хімічну зброю (перелік речовин наведено у додатках Список 1, Список 2, Список 3)
  • Міжнародне співробітництво в мирному використанні хімікатів у відповідних областях

Засоби боротьби з масовими заворушеннями[ред. | ред. код]

Докладніше: Отруйні речовини подразнювальної дії

До прийняття Конвенції в Світі існували певні розбіжності з приводу поширення норм Женевського протоколу 1925 року на нелетальні отруйні речовини подразнювальної дії. Переважна частина країн дотримувалась думки, що такі отруйні речовини підпадають під дію Протоколу й тому їхнє використання у бойових діях неприпустиме. Натомість Сполучені Штати, а в 1960-ті та 1970-ті роки також й Австралія, Португалія, та Велика Британія навпаки, допускали їхнє застосування[8].

Конвенція 1993 року поклала край цим розбіжностям. Було запроваджене поняття «засобів боротьби з масовими заворушеннями», які було визначено як «будь-який не включений до списків хімікат, здатний швидко викликати в організмі людини подразнення органів чуття або фізичні розлади, які зникають через короткий відрізок часу після закінчення дії.»[9]

При чому, Конвенція (стаття 1, пункт 5) забороняє «використання хімічних засобів боротьби з заворушеннями як засобу ведення війни» (зокрема, це стосується отруйних речовин подразнювальної дії) так само як і власне самої хімічної зброї та стосується як міжнародних збройних конфліктів так і бойових дій під час громадянської війни[10].

Попри те, що на відміну від перелічених у «Списках» хімікатів Конвенція конкретні зразки засобів боротьби з масовими заворушеннями не наводить. Однак, згідно статті 3, пункт 1, підпункт е) сторони зобов'язані декларувати наявні в них хімікати для боротьби з заворушеннями, при цьому має бути вказано хімічну назву, структурну формулу та реєстраційний номер за «Кемікл абстрактс сервіс» (КАС), якщо такий присвоєно[9].

Серед причин заборони застосування таких отруйних речовин в бойових діях була, зокрема, спроба уникнути ескалації: ризик застосування іншою стороною летальної хімічної зброї у відповідь на застосування нелетальних хімікатів подразнювальної дії, зокрема, через помилкове визначення застосованої речовини (оскільки в умовах бойових дій точне визначення застосованого хімікату може бути ускладнене)[8][11]. Стале використання хімікатів подразнювальної дії може призвести до того, що в лавах противника стане поширеним використання протигазів, що спонукатиме до застосування потужнішої хімічної зброї, проти якої самих лише протигазів недостатньо, а перехід використання нелетальних хімікатів у «норму» може понизити поріг переходу до летальних[12].

Слід зазначити, однак, що в тексті англійською використане словосполучення «метод ведення війни» — англ. method of warfare для заборони застосування хімікатів типу «засоби боротьби з масовими заворушень». Та це поняття — «метод ведення війни» формально не визначене ані в тексті Конвенції, ані в будь-яких інших міжнародних документах[11].

Країни-учасниці[ред. | ред. код]

Майже всі країни в світі приєдналися до Конвенції про заборону хімічної зброї, зокрема 190 з 196 держав-членів ООН є учасниками КЗС.[1] З 6 держав, що залишилися, 2 підписали, але ще не ратифікували Конвенцію (М'янма та Ізраїль), 4 держави не підписали Конвенцію (Ангола, Північна Корея, Єгипет та Південний Судан). Останньою країною, що підписала конвенцію станом на кінець вересня 2013 є Сирія (підписала 13 вересня 2013)[13]. Офіційне приєднання Сирії до Конвенції відбулося після закінчення 30-денного терміну, 13 жовтня 2013 року.

Станом на березень 2021 року 193 держави стали учасниками Конвенції і прийняли її зобов’язання. Ізраїль підписав, але не ратифікував угоду, тоді як три інші країни-члени ООН (Єгипет, Північна Корея та Південний Судан) не підписали договір і не приєдналися до нього[1][14]

Країни-учасниці мають у ОЗХЗ своїх постійних представників. Для підготовки інспекцій ОЗХЗ країна-учасниця повинна створити спеціальний орган[15].

Росія[ред. | ред. код]

Докладніше: Хімічна зброя Росії
Див. також: Хімічні атаки під час російсько-української війни

Російська Федерація — учасник Конвенції про заборону хімічної зброї з 1997 року. 27 вересня 2017 року Росія повідомила про повну ліквідацію своїх запасів хімічної зброї[16], та менш ніж за рік, в березні 2018 року російські військові застосували бойову отруйну речовину нервово-паралітичної дії «Новичок» для замаху на життя громадянина Великої Британії[17].

Під час російсько-української війни спершу епізодично, а під час повномасштабного вторгнення — масово, фіксувались випадки застосування росіянами аерозольних гранат та інших боєприпасів з отруйними речовинами подразнювальної дії в бойових діях. Зокрема, гранати К-51 (речовина CS) були використані під час боїв за термінали Донецького аеропорту в 2015 році[18][19][20].

9 грудня 2022 року під час засідання Постійної ради ОБСЄ у Відні Європейський Союз навіть засудив застосування гранат із сльозогінним газом російськими військовими[21].

Станом на кінець березня 2024 року Силами Оборони України було зафіксовано 1412 випадки використання росією хімічних бєприпасів з лютого 2023 року[22].

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • С. П. Галака. Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення 1993 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X

Посилання[ред. | ред. код]

  • Хімічної зброї заборона [Архівовано 16 березня 2017 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
  • Текст конвенції українською мовою. Офіційний портал Верховної Ради України. Архів оригіналу за 29 вересня 2013. Процитовано 25 вересня 2013.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж и к Convention on the Prohibition of the Development, Production, Stockpiling and Use of Chemical Weapons and on their Destruction. United Nations Treaty Collection. Архів оригіналу за 7 квітня 2015. Процитовано 15 травня 2015.
  2. ↑ Chemical Weapons Convention, Article 21 [Архівовано 28 вересня 2017 у Wayback Machine.].
  3. ↑ Чотири держави ООН: Єгипет, Ізраїль, Північна Корея та Південний Судан — не є сторонами договору.
  4. ↑ Chemical Weapons Convention, Article 24 [Архівовано 2 грудня 2017 у Wayback Machine.].
  5. ↑ Конвенція «Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення (укр/рос)» від 13.01.1993
  6. ↑ Про ратифікацію Конвенції про заборону розробки, виробництва, ... Офіційний портал Верховної Ради України. Архів оригіналу за 29 вересня 2013. Процитовано 25 вересня 2013.
  7. ↑ The 1993 Chemical Weapons Convention [Архівовано 28 вересня 2013 у Wayback Machine.], THE HARVARD SUSSEX PROGRAM ON CBW ARMAMENT AND ARMS LIMITATION
  8. ↑ а б Rule 75. Riot Control Agents. Customary IHL. Volume II, Chapter 24, Section B. International Humanitarian Law Databases.
  9. ↑ а б Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення (укр/рос). Офіційний портал Верховної Ради України.
  10. ↑ McKenzie Sadeghi (6 червня 2020). Fact check: It's true tear gas is a chemical weapon banned in war. USA Today.
  11. ↑ а б Jonathan B. Tucker (2011). U.S. Ratification of the Chemical Weapons Convention (PDF). Center for the Study of Weapons of Mass Destruction. National Defense University.
  12. ↑ Rufus T. Brinn (1998). U. S. POLICY AND THE UNCERTAIN STATE OF MILITARY USAGE OF RIOT CONTROL AGENTS (PDF).
  13. ↑ INTERFAX.RU – Сирия стала полноценным участником Конвенции по запрещению химического оружия. Архів оригіналу за 28 вересня 2013. Процитовано 28 вересня 2013.
  14. ↑ Angola Joins the Organisation for the Prohibition of Chemical Weapons. OPCW. Процитовано 1 травня 2016.
  15. ↑ Див. наприклад, Розпорядження Президента України «Про Національний орган України для виконання Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення та застосування хімічної зброї» від 19 січня 1998 року № 6/98-рп [Архівовано 28 квітня 2015 у Wayback Machine.]
  16. ↑ Историческое событие: Россия досрочно уничтожила все химическое оружие. Архів оригіналу за 25 березня 2022. Процитовано 10 березня 2022.
  17. ↑ Rakuszitzky, Moritz (14 лютого 2019). Third Suspect in Skripal Poisoning Identified as Denis Sergeev, High-Ranking GRU Officer. Bellingcat.
  18. ↑ Росія застосовує в Україні газові гранати К-51. Мілітарний. 24 вересня 2022.
  19. ↑ Бойовики застосували сльозогінний газ проти військових у Донецькому аеропорту – прес-центр АТО. 16 січня 2015.
  20. ↑ Поранені "кіборги" розповіли, як бойовики в аеропорту труїли їх небезпечним газом. ТСН. 20 січня 2015.
  21. ↑ Євросоюз засудив застосування росією газових гранат в Україні. Укрінформ. 9 грудня 2022.
  22. ↑ Генштаб: Росія збільшила застосування хімічних боєприпасів - понад 370 ударів за місяць. Укрінформ. 5 квітня 2024.


міжнародне право Це незавершена стаття про міжнародне право.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Організація об'єднаних націй Договори і конвенції ООН
Договори
Конвенції
Конвенція ООН з морського права • Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів • Конвенція ООН про права дитини • Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього • Конвенція про митні пільги для туристів • Конвенція про міжнародне змішане перевезення вантажів • Конвенція про психотропні речовини • Конвенція про хімічну зброю • Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження та покарання • Рамкова конвенція ООН про зміну клімату • Орхуська конвенція
Перегляд цього шаблону
  Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Конвенція_про_хімічну_зброю&oldid=42352567