Кольченко Олександр Олександрович — Вікіпедія

Олександр Олександрович Кольченко
Народився 26 листопада 1989(1989-11-26) (34 роки)
Сімферополь, Кримська область, Українська РСР, СРСР СРСР
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Діяльність профспілковий діяч, еколог, археолог, захисник довкілля
Відомий завдяки переслідування та судовий процес в Росії
Alma mater ТНУ
Нагороди
Орден «За мужність» І ступеня
Орден «За мужність» І ступеня

Олекса́ндр Олекса́ндрович Ко́льченко (нар. 26 листопада 1989(19891126), Сімферополь, УРСР) — активіст лівих організацій Криму й України, анархіст, антифашист[1]. Заарештований російською окупаційною адміністрацією Криму в 2014 році за звинуваченням в антиросійській діяльності, 2015 року отримав вирок від російського суду, в вересні 2019 року звільнений в результаті обміну та повернувся в Україну.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився і жив у Сімферополі, у бідній робітничій родині. Навчався в коледжі за спеціальністю «менеджер по туризму». Поступив на заочне відділення географічного факультету Таврійського національного університету, паралельно працював вантажником на пошті та в друкарні.[2] Працював на археологічних розкопках.

Є активістом лівих, природоохоронних та профспілкових організацій. Брав участь в акціях студентської профспілки «Студентська дія», у протестах робітників «Кримтролейбуса».[3] Також організовував акції у пам'ять про антифашистів Анастасію Бабурову і Івана Хуторського[ru], брав участь у боротьбі проти забудови Залісського парку у Сімферополі.[4]

У 2014 році брав участь у проукраїнських мітингах у Криму.

Відомий серед активістів за прізвиськом Тундра.

6 вересня 2019 року був повернутий в рамках обміну полоненими.

Переслідування і арешт[ред. | ред. код]

16 травня 2014 року заарештований у Сімферополі за звинуваченням у підпалі офісів «Єдиної Росії» і «Російської общини Криму» та підготовці вибуху біля меморіалу Вічного вогню. 23 травня вивезений до Москви. Терміни слідства було подовжено судом до 20 жовтня, пізніше до 16 травня 2015 року. 13 травня термін арешту продовжено до 16 липня.[5]

Також Кольченка звинували в належності до організації «Правий сектор», а також у змові з Олегом Сенцовим, Геннадієм Афанасьєвим і Олексієм Чернієм з метою скоєння терористичних актів.

Олександр Кольченко не йшов на співпрацю зі слідством і заперечував власну провину. Його адвокатом є Світлана Сидоркіна.[6]

Захист Кольченка наполягав, що він є українським громадянином, але сімферопольський суд заперечив це, мотивуючи тим, що Кольченко не встиг вчасно відмовитися від російського громадянства. Через це йому забороняли зустрітися з українським консулом.[7] Тим не менш у відповіді на запит депутата Олександра Бригинця Генеральна прокуратура Російської Федерації визнала Кольченка разом з іншими арештантами громадянами України.[8]

1 червня 2015 року слідчий направив обвинувальний висновок до Генеральної прокуратури Російської Федерації. 11 червня заступник Генерального прокурора РФ Віктор Гринь[ru] затвердив висновок і передав справу Кольченка і Сенцова до суду. 10 липня Ростовський суд подовжив термін арешту Кольченка і Сенцова до січня 2016 року. Перше засідання суду за сутністю справи відбулося 21 липня.[9] Справу розглядав Північно-Кавказький окружний військовий суд. Кольченка звинувачували за статтями кримінального кодексу РФ[ru] 205.4, частина 2 (участь у терористичному угрупуванні) і статтею 205, пункт «а».

25 серпня о 14:30 за київським часом у Ростові-на-Дону суддею Сергієм Михайлюком Олександра Кольченка було засуджено до 10 років позбавлення волі у колонії суворого режиму.[10]

31 травня 2018 року оголосив голодування з вимогою звільнити Олега Сенцова.[11]

Реакція в Україні і світі[ред. | ред. код]

Пікетник з плакатом на захист Кольченка. Єкатеринбург, 6 лютого 2017 року

Міністерство закордонних справ України 30 травня 2014 року надіслало до Міністерства закордонних справ Російської Федерації ноту, в якій вимагало негайного звільнення українських громадян, зокрема Сенцова і Кольченка.[12]

30 червня 2015 року відбулася акція на підтримку Олександра Кольченка у Парижі біля російського посольства.[13]

Парламентська Асамблея ОБСЄ на початку липня 2015 року закликала Росію негайно звільнити та повернути до України незаконно утримуваних українських громадян, зокрема Олександра Кольченка.[14]

3 серпня 2015 року міжнародне товариство «Меморіал» визнало Олександра Кольченка політичним в'язнем у Росії[15][16].

Повернення в Україну[ред. | ред. код]

Повернення Олександра Кольченка в Україну

Внаслідок обміну в'язнів між Росією та Україною 7 вересня 2019 року Кольченко повернувся в Україну. Одразу після звільнення брав участь у прес-конференції разом з Олегом Сенцовим. Поновлений у евакуйованому з Криму Таврійському університеті, мешкав разом із сім'єю в гуртожитку.[17] У листопаді 2019 року «Фонд Пінчука» придбав для Кольченка та ще 4 звільнених з Росії квартири в Києві[18].

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну Кольченко навесні проходив бойову підготовку у Києві, а потім підписав контракт із ЗСУ. У квітні він одружився[19].

Державні нагороди[ред. | ред. код]

  • Орден «За мужність» I ст. (24 вересня 2015) — за особисту мужність і самовідданість, виявлені у відстоюванні конституційних прав та свобод людини, цілісності Української держави[20][21]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Кольченко на суді заявив, що не терорист і відмовився відповідати на питання прокурора. Радіо Свобода (Ukrainian). 8 червня 2015. Архів оригіналу за 21 грудня 2015. Процитовано 17 березня 2016. 
  2. Спецпроект «Гордон.UA» Украинские заложники в России поименно [Архівовано 17 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  3. Репрессии против крымских активистов: политический контекст. Кто такой Александр Кольченко? «Автономное действие», 12/05/2015 [Архівовано 8 листопада 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
  4. Екатерина Сергацкова. Истории крымских «террористов» Українська правда. Життя, 20.05.2014 [Архівовано 16 липня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
  5. Кримському активісту Кольченку продовжили арешт. Еспресо. ТБ, 13 травня 2015. Архів оригіналу за 11 червня 2015. Процитовано 10 червня 2015. 
  6. Максим Буткевич. Александр Кольченко: Я не террорист. Я — гражданин Украины. «Українська правда. Життя», 13.11.2014. Архів оригіналу за 14 червня 2015. Процитовано 8 червня 2015. 
  7. Олександру Кольченко не дають зустрітися з консулом України. Подробности-ТВ, 5 грудня 2014. Архів оригіналу за 25 вересня 2015. Процитовано 8 червня 2015. 
  8. Депутат: Генпрокуратура Росії визнала режисера Сенцова українцем. Українська правда, 11 листопада 2014. Архів оригіналу за 18 квітня 2015. Процитовано 8 червня 2015. 
  9. Суд продовжив утримання Сенцова і Кольченка під вартою на півроку. Українська правда, 10 липня 2015. Архів оригіналу за 11 липня 2015. Процитовано 10 липня 2015. 
  10. Процесс Сенцова. Приговор [Архівовано 1 жовтня 2015 у Wayback Machine.] Медиазона, 25 серпня, 2015(рос.)
  11. Антифашист Александр Кольченко объявил голодовку с требованием освободить Олега Сенцова [Архівовано 24 червня 2018 у Wayback Machine.] Медиазона, 31 травня, 2018(рос.)
  12. Щодо дій МЗС України із звільнення кінорежисера Олега Сенцова та інших громадян України. Прес-центр МЗС України, 30 травня 2014. Архів оригіналу за 30 травня 2015. Процитовано 8 червня 2015. 
  13. У Франції пройдуть акції в підтримку кримського політв'язня Олександра Кольченко. УНІАН, 30.06.2015. Архів оригіналу за 29 липня 2015. Процитовано 30 червня 2015. 
  14. Проект резолюции ПА ОБСЕ «Продолжение очевидных, грубых и неисправленных нарушений Российской Федерацией обязательств в рамках ОБСЕ и международных норм», 5-9 июля 2015 [Архівовано 10 липня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
  15. «Меморіал» визнав Сенцова й Кольченка політв'язнями. Українська правда, 03 серпня 2015. Архів оригіналу за 8 листопада 2019. Процитовано 30 вересня 2015. 
  16. «Мемориал» считает Олега Сенцова и Александра Кольченко политзаключенными. Сайт общества «Мемориал», 3 августа 2015 г. [Архівовано 27 серпня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
  17. Юліана Скібіцька. «У такому худому Саші така сила волі». Як анархіст Кольченко став відомим політвʼязнем і як він справляється з публічністю та славою. The Бабель, 16 жовтня 2019. Архів оригіналу за 19 жовтня 2019. Процитовано 29 грудня 2019. 
  18. Володимир Пиріг. Віктор Пінчук купив квартири в Києві п'ятьом політв’язням. zaxid.net, 21 листопада 2019. Архів оригіналу за 29 грудня 2019. Процитовано 29 грудня 2019. 
  19. Из застенок Кремля ‒ на войну: экс-политузники из Крыма через два года после обмена — «Крым. Реалии»
  20. Указ Президента України від 24 вересня 2015 року № 556/2015 «Про нагородження орденом «За мужність»»
  21. Президент нагородив Олега Сенцова та Олександра Кольченка орденом «За мужність» І ступеня // Офіційне інтернет-представництво Президента України, 25 вересня 2015. Архів оригіналу за 26 вересня 2015. Процитовано 25 вересня 2015. 

Посилання[ред. | ред. код]

Зовнішні відеофайли
1. Етапом через пів-Землі: історія ув'язнення Сенцова і Кольченка  // фільм Громадського, 12 травня 2018.