Коломия — Вікіпедія

Коломия
Герб Коломиї Прапор Коломиї
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Івано-Франківська область
Район Коломийський район
Громада Коломийська міська громада
Код КАТОТТГ UA26080070010075786
Засноване 1240 (784 роки)
Магдебурзьке право 1405
Статус міста від 1240 року
Населення ▲ 62 990 осіб (1 червня 2022)[1]
 - повне ▲ 62 990 осіб (1 червня 2022)[1]
Площа 41,1 км²
Густота населення 1500 осіб/км²
Поштові індекси 78203, 78206, 78208
Телефонний код +380-3433
Координати 48°32′30″ пн. ш. 25°02′19″ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря 300 м
Водойма р. Прут
Назва мешканців коломия́нин, коломия́нка, коломия́ни
День міста 19 серпня
Відстань
Найближча залізнична станція Коломия
До обл./респ. центру
 - залізницею 65 км
 - автошляхами 65 км
Міська влада
Адреса 78203, Івано-Франківська обл., м. Коломия, пр. Грушевського, 1
Вебсторінка Коломийська міська рада
Логотип Коломиї
Логотип Коломиї

CMNS: Коломия у Вікісховищі

Мапа
Коломия. Карта розташування: Україна
Коломия
Коломия
Коломия. Карта розташування: Івано-Франківська область
Коломия
Коломия
Мапа

Коломи́я — місто в Україні, адміністративний центр Коломийського району та Коломийської міської громади Івано-Франківської області, резиденція Коломийської районної ради. Вузол залізничних та автомобільних шляхів. Населення — 62 990 осіб (2022).

Коломия відома з середини XIII століття як центр видобутку солі; зазнала значних руйнувань під час турецько-татарських нападів у XVI—XVII століттях. У другій половині XVII — на початку XVIII століття в околицях міста діяли загони опришків. Від середини XIX століття місто пережило підйом культурно-національного розвитку. За часів Першої світової війни — у зоні бойових дій. Від другої половини вересня 1939 року — у складі УРСР; райцентр — від 1940 року. З 24 серпня 1991 року — у складі Незалежної України; значний економічний, освітній і культурний осередок Покуття і Західної України.

Назва[ред. | ред. код]

Історики й досі не мають одностайної відповіді на питання, коли і як виникла Коломия, хто був її засновником, звідки походить назва міста[2]. Ось як про це чи не вперше у XIX столітті зазначив Леопольд Вайгель:

«... Коломия належить до найстаріших у Галичині міст. Дехто, захоплений схожістю вислову, вводить назву слова колонія, тобто римське поселення. Тутешній люд провадить назву міста від назви потоку Коломийка, який так звуть тому, що в нім мили кола».

За даними українських етимологічних словників, слово прасл. *kołomyja «вибій, наповнений водою» (букв. «те, що колесо миє») — складне слово, утворене з основ іменника kolo «коло, колесо» і дієслова myti «мити»[3][4].

Існує версія, що Коломия була закладена на честь галицького короля й угорського королевича Коломана (Кальмана) (1209—1241) у 1214 році, вперше висловлена в XIX столітті. Також існує теорія, що назву місто отримало від назви річки Прут. Колись Прут мав назву «Мий», відповідно місто назвали «Коло Мия», тобто коло Прута. На думку Миколи Янка, ці версії непереконливі.[5]

Географія[ред. | ред. код]

Коломия розташована у південно-східній частині Івано-Франківської області, на березі річки Прут, за 65 км від обласного центру.

Відстань від Коломиї до

Клімат[ред. | ред. код]

Клімат Коломиї
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Середня температура, °C −5,1 −3,2 1,4 8,1 13,5 16,6 17,9 17,3 13,5 8,0 2,6 −2,1 7,4
Норма опадів, мм 31 32 35 54 87 98 104 81 53 36 37 41 689
Джерело: Кліматичні дані Коломиї на сайті«www.meteoprog.ua»

Історія[ред. | ред. код]

Докладніше: Історія Коломиї

Археологи виявили на околицях міста сліди перебування племен-носіїв трипільської культури віком майже 6 тисяч років.

Вивчення речових джерел, що висвітлюють історію Коломиї, підтверджує, що територія сучасного міста почала інтенсивно заселятися з VII ст. до н. е. Первісні коломияни займалися землеробством і скотарством, використовуючи залізні знаряддя праці. З першої половини І тисячоліття н. е. на сучасній території міста проживають носії культури карпатських курганів, які за своїми ознаками були пов'язані зі слов'янським етногенезом.

Важливими подіями в житті коломиян позначилися VI—VIII століттями, коли на південно-західному кордоні Київської центральної держави виникає, розвивається і виконує певні політичні та соціально-економічні функції поселення сучасної Коломиї. Ці всі передумови привели до створення та становлення Коломиї торговельної, центру посередницької торгівлі на перехресті шляхів із Західної до Східної Європи.

Найімовірніше, що від самих початків Коломия була військовим городищем, поблизу якого могли селитися люди, що знаходили за його стінами надійний притулок, а також «оружники» — наймані війська або дружинники.

Від першої згадки до кінця XVIII століття[ред. | ред. код]

Перша згадка про Коломию датується серединою XIII століття (1240) та міститься в Галицько-Волинському літописі[6]. Коломия починалася як фортеця, що охороняла Попрутську оборонну лінію. Припускається, що Коломийська фортеця могла бути спалена у 1259 році, коли монголо-татарський воєвода Бурундай зажадав від Данила Галицького зруйнувати всі його укріплення. Згодом, у XIV столітті, укріплений центр Коломиї перемістився на місце, де наразі знаходиться Коломийська ратуша[джерело?].

Галицький боярин-олігарх, внук попа Доброслав Суддич, без дозволу князя Данила Романовича та його брата Василька, які тримали місто для утримання «уружників», надав Коломию Лазореві Домажиричу та Іворові Молибожичу, «беззаконникам зі смердього роду».[7]

Усередині XIV століття галицькі землі захопило Польське королівство. В цей час в центрі міста побудовано оборонний замок, який в історичних джерелах мав назву Старий Двір.

У жовтні 1405 року король Владислав Ягайло з метою піднесення міста та його залюднення надав спадкове війтівство у ньому львівському міщанину Ніколаусові Фрайштетеру та село Матеївці (пол. Matyjowce), яке здавна до Коломиї належало[8].

1405 року отримала магдебурзьке право, яке захищало в першу чергу права чужинців, але й надавало певні привілеї — магістрат одержав право відкрити кілька власних цехів і майстерень, а також збирати на потреби міста податки з навколишніх сіл. У Коломиї пожвавилась торгівля, зокрема так звані «коломийці» активно гандлювали сіллю, яку видобували в краї; розвивалися ремесла. У той час місто перебувало на пограниччі Польщі, Угорщини та Волощини. У 1411 році на 25 років і в подальшому декілька разів з політичних міркувань Коломийський замок опинявся під владою молдавських управителів.

У XVI—XVII століттях Коломия зазнала значних руйнувань під частих турецьких і татарських нападів, і була вщент сплюндрована в 1589 році.

З побудовою нового оборонного замку в середині XVII століття Коломия почала відбивати татарські напади, а місцева шляхта в 1648 році шукала притулку в його стінах від повстанських загонів Семена Височана. У самому ж місті знову пожвавились ремісниче виробництво і торгівля.

В австрійській державі[ред. | ред. код]

1772 року після першого поділу Речі Посполитої Коломия відійшла під владу Габсбургів, а за новим адміністративним поділом 1781 року ввійшла до Станиславського округу і втратила функції повітового центру. У цей час у Коломиї активно поселялися німці-колоністи. У XIX столітті австрійським урядом здійснювалася розбудова в Коломиї мілітарного осередку, зокрема для боротьби з опришківським рухом.

1811 року було створено Коломийську округу, межі якої і колишнього повіту практично збігалися.

У XIX — на початку ХХ століть за австрійської влади в Галичині набрали обертів капіталістичні відносини — виникали акціонерні та приватні підприємства, перші місцеві видобувні, трацькі та цегляні промисли, у 1866 році з'явилось залізничне сполучення: залізниця Львів — Чернівці поєднала станцію Коломия[9] з мережею залізниць Австро-Угорщини, а 1886 року Коломию з приміськими селами сполучила залізниця (Коломийський трамвай), де паротяг kkStB 98 LCJE 033 був названий на честь міста.

1867 року Коломия набула статусу адміністративного центру Коломийського повіту.

Особливо значними у цей період були культурні досягнення у середовищі коломийської інтелігенції та перші спроби національно-патріотичної політичної самоорганізації місцевого українства, що лише підсилилися після революційних подій в Австрії 1848 року — відкриття в Коломиї першого галицького театру, першої в Галичині української[10] читальні (1848); створення Коломийської окружної Руської ради на чолі з Миколою Верещинським, відкриття перших гімназії (1861), друкарні (1864) і філії «Просвіти» (1875), вихід першої міської газети (1865), започаткування книговидання (1867) і загального шкільництва (1894).

1880 року в Коломиї був заарештований Іван Франко, який провів близько трьох місяців у Коломийській тюрмі.

5 травня 1885 року було урочисто освячено та закладено наріжний камінь під будівництво будинку польського гімнастичного товариства «Сокіл» на тодішній вулиці Тарновських. На початку грудня 1885 року товариство почало резидувати у новозбудованому приміщенні[11].

1892 року відкрито Коломийську українську гімназію.[12][13] 1907 року заснована Коломийська жіноча семінарія — приватна жіноча учительська семінарія імени святої Броніслави.

На початку XX століття триває українське національне відродження у Галичині, у тому числі і в Коломиї, — будується Народний дім, відкривається українська державна гімназія, влаштовуються Січові свята, споруджується пам'ятник Тарасові Шевченку.

Важким випробуванням для міста стала Перша світова війна — Коломия була в зоні бойових дій, декілька разів її займали різні війська, місто зазнало грабунків та руйнацій.

3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду УНР, на якому були присутні близько 32 000 осіб[14].

ЗУНР і УНР[ред. | ред. код]

Хрест жертвам Голодомору

1 листопада 1918 року проголошено Західноукраїнську Народну Республіку: у ніч на 1 листопада український військовий комітет перебрав владу і в Коломиї. 1 листопада владу Української держави було встановлено в повіті Коломия[15]. 15 грудня 1918 року місто урочисто провело на польський фронт Гуцульський курінь. Сотні коломиян пішли добровольцями в Українську галицьку армію[16].

22 січня 1919 року Коломия стала містом у складі Української Народної Республіки. 29 квітня 1919 року в Коломиї, де відбувалося комплектування полку морської піхоти УНР моряками Адріатичного флоту колишньої Австро-Угорщини, вперше відсвяткували річницю заснування Українського державного флоту. В урочистостях брав участь морський полк під командуванням полковника Гаврила Никогда[17].

15 травня 1919 року понад 100-тисячна польська армія прорвала український фронт, а 24 травня Коломию окуповало румунське військо. В рамках домовленостей щодо кордону, у серпні 1919 року румуни передали загарбані ними галицькі землі польській стороні, і у місті встановилася польська окупаційна влада.

Польська окупація[ред. | ред. код]

До 1939 року Коломия стала другим після Львова центром культурно-громадського життя Галичини. Провідними тогочасними українськими партіями в Галичині були: Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО), Українська соціалістично-радикальна партія (УСРП), Фронт національної єдності (ФНЄ), товариства «Луг», «Каменярі», «Сокіл», «Сільський Господар», «Рідна Школа», «Союз українок», «Пласт», а найперше — авторитетна «Просвіта»[18].

Друга світова війна. Рух Опору[ред. | ред. код]

З 14 по 17 вересня 1939 року в місті базувалася Головний штаб польської армії та її головнокомандувач Ридз-Сміґли.

17 вересня 1939 року, о 12:00, в Коломиї засідали польський уряд і Верховний головнокомандувач маршал Ридз-Сміґли, які обговорювали напад СРСР. Засідання перервали і закінчення наради перенесли в Кути зі страху перед радянськими танками.

18 вересня 1939 року радянська 23-тя танкова бригада захопила місто, роззброєно 10 тисяч польських вояків зі складу 24-ї, 2-ї та 5-ї піхотних дивізій[19]. У місті встановилася радянська окупаційна влада.

Початок Другої світової війни та переділ території Польщі між СРСР і Німеччиною згідно з пактом Молотова — Ріббентропа стали черговим переломним періодом в історії Коломиї. 17 вересня членами КПЗУ було створено ініціативний комітет, який взяв на себе функції тимчасового управління, оскільки вже кілька днів у Коломиї панувало безвладдя — польська адміністрація, як цивільна, так і військова, покинула місто. 18 вересня 1939 року підрозділи Червоної армії захопили Коломию. Першими в'їхали бійці 81 кавалерійського ескадрону, які одразу захопили залізничний вокзал, міст через Прут, пошту, телеграф, банки. Наступного дня прибули танкові підрозділи, а вже за ними — цивільні службовці та партійні діячі, учителі й лікарі. Життя в місті перебудовувалося за новими правилами.

У жовтні 1939 року було створено тимчасову міську управу на чолі з офіцером танкової групи Андрієм Бойком, згодом першим секретарем Коломийського МК КП (б)У. 22 жовтня 1939 року відбулися вибори до Народних Зборів Західної України, що мали на меті офіційно і «демократично» утвердити нову владу. На виборчі дільниці коломиян зганяли силоміць. Від Коломийського повіту було обрано 36 делегатів, у тому числі з Коломиї Ш. Шехтер, В. Білана, І. Михалевського, О. Кузьму, М. Черкаса, В. Проців та Ф. Сенюка.

У грудні 1939 року Тимчасове управління міста змінив Коломийський повітовий виконавчий комітет. У лютому 1940 року, на підставі постанови Станіславського облвиконкому, створено Коломийську міську раду депутатів трудящих, очільником якої став В. Білоус. Нові керівні структури міста формувалися здебільшого з прибулих зі сходу урядовців. 24 березня 1940 року коломияни вперше обирали своїх представників у Верховну Раду СРСР та Верховну Раду УРСР. За висунутих від «блоку комуністів і безпартійних» кандидатів у Коломиї проголосувало майже 98 % виборців, але ці вибори і такий їх результат не можна вважати виявом реальних прагнень мешканців міста. Відбулася і територіально-адміністративна реформа — згідно з указом Президії Верховної Ради УРСР наприкінці січня 1940 р. на території колишнього повіту, окрім Коломийського утворено ще 4 райони (Коршівський, Гвіздецький, Яблунівський і Печеніжинський).

1 жовтня 1939 року почала виходити газета «Червоний прапор» як орган спочатку Тимчасового управління міста Коломиї, відтак Коломийського міськкому і райкому КП(б)У міськради і райвиконкому Станіславської області. Радикальні зміни відбулися і в економіці: приватні підприємства націоналізовано, безробіття зменшилося частково за рахунок того, що вже від початку 1940 р. чимало коломиян «добровільно» виїхали на роботу до Східної України, зокрема на шахти Донецького басейну. Проте всі позитивні нововведення були нівельовані жорстокими репресіями, які окупаційна влада розпочала буквально з перших днів перебування в місті. Це був планомірний і широкомасштабний наступ на українське національно-патріотичне, культурно-освітнє, громадсько-політичне і релігійне життя. Заарештовано, а згодом засуджено або знищено передових українців міста і району, а їх родини депортовані до Сибіру. Таких же переслідувань зазнали і представники польської, німецької та єврейської меншин. У 1940 році за розпорядженням радянської окупаційної влади змушені були виїхати на історичну батьківщину коломийські німці. Одразу ж після «золотого вересня» були заборонені всі польські та українські політичні партії, громадські й молодіжні організації, різні соціально-економічні, культурно-освітні та наукові товариства, припинили свою діяльність видавництва, редакції чисельних коломийських часописів, зачинено читальні, а з бібліотек вилучено ідейно застарілу літературу й замінено її комуністичною.

1941—1944 роки були найтрагічнишими для коломиян під час німецької окупації. Після нападу Німеччини на СРСР радянська цивільна і військова адміністрації спішно покинули Коломию та вже 2 липня 1941 року місто було вільне від більшовиків, які перед своїм відступом вивезли з коломийської в'язниці всіх в'язнів, підірвали залізничний вокзал станції Коломиї і майстерні колишньої фабрики Біскупського. Члени місцевої ОУН одразу сформували Українську окружну управу на чолі з професором гімназії Антоном Княжинським та поліцію. На ратуші та інших будівлях вивішено синьо-жовті прапори.

На початку липня 1941 року місто окуповано військами 8-го угорського корпусу. Знову змінено адміністративно-територіальний устрій — відновлено ґміни, повіти й округи.

1 серпня 1941 року Коломия оголошена центром Коломийської округи, яка охоплювала досить велику територію — сюди входило декілька встановлених радянською окупаційною владою районів. У цей період в Коломиї відновилося українське суспільне життя, запрацювали кооперативи. 6 липня вийшло з друку перше число часопису «Воля Покуття», органу Українського революційного проводу й ОУН (у 1941—1942 роках виходив у Коломиї, у 1943—1944 роках — у Львові). 31 серпня 1941 року члени ОУН організували в Коломиї величне Свято Зброї, яке зібрало представників з цілої округи й засвідчило прагнення українців здобути незалежну державу. З метою підготовки до формування української збройної сили було створено в місті старшинську школу ОУН.

Плани й сподівання українців не збігалися з намірами окупантів. 10 серпня влада в Коломиї перейшла до рук німецької окупаційної адміністрації, яка за час свого порядкування в місті знищила чимало українських патріотів і майже все єврейське населення. На території міста було створено три гетто, де примусово утримувалися коломийські й привезені з інших міст і сіл євреї. Більшість з них було розстріляно, а приблизно 2 тисячі відправили у концентраційний табір Белжець. Врятуватися вдалося лише одиницям. Наймасовіші розстріли коломиян відбувалися у лісі біля села Шепарівці. Загалом за період німецької окупації гестапо розстріляло 17465 жителів міста, 2682 — були вивезені на роботи до Німеччини.

Багато коломиян воювали на фронтах Другої світової війни у різних арміях, активно вступала коломийська молодь і в лави ОУН та УПА.

Попри розстріли, облави, труднощі воєнного часу в місті діяли освітні заклади, українські кооперативи та Окружний театр, трупа якого налічувала понад 100 акторів та музикантів з різних міст України. Підприємства ж здебільшого були переорієнтовані на військові потреби.

За Другої світової війни третину міста було спалено, єврейське населення було знищене німецькою окупаційною владою.

За радянських часів[ред. | ред. код]

28 березня 1944 року радянські війська звільнили залишену вже німецькими окупантами Коломию. У перші повоєнні роки змінився національний склад населення Коломиї:

  • значно зросло число росіян — військовослужбовців Червоної армії, урядовців, партійних діячів, учителів та лікарів, які масово прибували до міста для утвердження влади і насаджування комуністичної ідеології й боротьби з націоналізмом і Рухом опору;
  • зменшилася чисельність польської громади за рахунок переселення поляків з українських територій до Польщі;
  • невеликий відсоток єврейського населення (в довоєнні роки становило майже половину мешканців міста) складали вихідці з півдня України й Молдавії, бо коломийських євреїв внаслідок дій німецької окупаційної влади в Коломиї майже не залишилось;
  • вперше за багато років найбільшу частку міського населення становили українці, число яких поповнилося й переселеними з Лемківщини лемками.

Одразу з встановленням радянської влади великі сили служб НКВС і НКДБ були направлені на придушення потужного національно-визвольного руху, внаслідок чого тисячі здебільшого молодих українців, зокрема й з Коломиї та Коломийщини, вбито та відправлено в сталінські табори. Таким чином ліквідовано було широку мережу ОУН, яка діяла в місті, коломийський районний провід та молодіжні патріотичні організації.

20 січня 1945 року прилюдно повісили коло входу до центрального ринку фінансово-господарського референта Печеніжинського підрайонного проводу ОУН, завідувача комунального відділу Печеніжинського райвиконкому Івана Майданського[20].

Масові репресії були спрямовані й проти української інтелігенції. 2 лютого 1946 року напередодні виборів до Верховної Ради СРСР в місті заарештовано понад 70 осіб, частина з яких — педагог І. Лобода, інженер К. Сербинський, актор Б. Вонсуль та інші — померли після примусового «щеплення» невідомою вакциною.

Жорстокого переслідування зазнали і священнослужителі греко-католицької церкви, ліквідованої радянською владою 1946 року. Їх відправляли на каторгу або ж змушували приймати православ'я. Всі церковні споруди міста до 1947 р., окрім церкви св. Михаїла, були зачинені, відтак переобладнані, або перебудовані й використовувалися для інших цілей. Найбільше постраждав від втручання будівельників парафіяльний римо-католицький костел, споруджений у стилі українського бароко, який перетворено на двоповерховий магазин.

Розбудовано і розширено виробництво на давніх довоєнних підприємствах — щетинно-щітковій (заснована 1880 року), ткацькій (заснована 1898 р.), паперовій (заснована 1883 року) фабриках, заводі «Коломиясільмаш» (колишня фабрика Л. Біскупського, заснована 1869 року), цегельному (засн. 1870 р.) та пивоварному (колишня броварня Бреттлєра) заводах.

Засновувалися й нові підприємства, зокрема швейна (1945), килимарна (1945), взуттєва (1949), гардинна (1956) фабрики, деревообробний завод (1948), лісокомбінат (1959), завод КРУ (1979), «Електрооснастка». Розвивалася в нових умовах і за новими правилами й харчова промисловість.

1951 року на площі Ринок був становлений пам'ятник тодішньому ідолу — Леніну[21].

Відсутність конкуренції і замкнений товарообіг не сприяли якості та швидкому оновленню продукції. Однак, найбільше коломийське підприємство — завод «Коломиясільмаш», на якому у 1970 р. працювало близько 2,5 тис. працівників, експортувало свою продукцію — навантажувачі для сільськогосподарських робіт на Кубу (2 тис. шт.).

Масштабне житлове будівництво в Коломиї розпочалося від 1960-х рр. Спочатку виросли багатоквартирні будинки на сучасній вулиці С. Бандери, відтак з'явилися нові житлові мікрорайони вулиць С. Бандери, М. Лисенка, І. Богуна, Моцарта, М. Грушевського. Ці типові для всього Радянського Союзу споруди не мають архітектурної цінності, не додають місту самобутності, але проблему житла певною мірою вони вирішували. Наприкінці 1960-х-на поч. 1970-х рр. новими будівлями доповнено і коломийське середмістя — універмаг «Коломия», пошта, кінотеатр ім. Мирослава Ірчана та Будинок торгівлі стали своєрідним дисонансом на тлі австрійської архітектури міста.

До закладів культури належали музичні й художня школи, широка мережа бібліотек, районний і міський будинки культури, будинок офіцерів та 4 кінотеатри (на кін. 1980-х рр.). Від 1944 до 1962 рр. в Коломиї діяв музично-драматичний театр ім. Галана (від 1954 р.), який за час свого існування показав сотні вистав, активно гастролював не лише містами України, а й інших республік СРСР. Після його закриття театральні традиції міста продовжували самодіяльні театри. 1989 р. Коломийський державний театр відновлено.

В останні роки існування СРСР, під час так званої перебудови в місті розпочався процес національного відродження. У 1988 р. засновано культорологічне товариство «Поступ».

6 лютого 1988 року почала виходити перша в Україні легальна національно-демократична газета доби соціалізму «Агро», на сторінках якої вперше публікувалися матеріали із заборонених в радянські часи тем — Голодомор, національно-визвольні змагання і т. д. Редакторами газети були Д. Захарук, О. Бабій, М. Андрусяк.

Національно-просвітні акції та віча набували масового характеру. 9 березня 1989 р. громадськість міста на чолі з товариством «Поступ» отримала дозвіл на урочистий похід до парку Т. Шевченка (тепер студентський парк), де біля погруддя поета читали його вірші, співали пісні на його слова. Так почались відкриті вшанування поета, коли в 1989 р. відкрито пам'ятники Т. Шевченкові в Джуркові та Воскресінцях, де вперше було піднято синьо-жовтий прапор.

У січні 1990 р. коломияни взяли участь у живому ланцюгу Івано-Франківськ — Львів — Київ на честь Акта Злуки. 6 березня 1990 р. відбулися перші демократичні вибори на альтернативній основі, у результаті яких до влади в місті прийшли демократичні сили.

18 травня 1990 року почав виходити «Вісник Коломиї», а 15 січня 1991 року «Вільний голос». 1990 р. Коломия об'єднала українців з цілого світу на Першому Всесвітньому Соборі Духовної України, який проходив у місті 4-7 липня 1991 року.

17 серпня 1990 року демонтовано пам'ятник В. І. Леніну. Під час демонтажу в постаменті пам'ятника виявлено надмогильні плити з єврейського цвинтаря[21].

Цього ж року рішенням виконкому Коломийської міської ради народних депутатів першого демократичного скликання відновлено ліквідовану радянською владою у 1944 р. Коломийську гімназію.

8 жовтня 1990 року відкритий Музей історії міста Коломиї.

10 травня 1991 року Коломию відвідав глава УГКЦ Мирослав Іван Любачівський. Тоді ж було освячено місце під пам'ятник Тарасові Шевченку.

17-19 серпня 1991 року Коломия урочисто відзначала 750-річчя першої літописної згадки. В рамках святкування 18 серпня відкрито пам'ятник Степану Бандері. Багатолюдне свято з насиченою програмою стало останньою акцією в місті доби Радянського Союзу.

У Незалежній Україні[ред. | ред. код]

Населення міста зі схваленням зустріло проголошення державної незалежності у 1991 р. Значна більшість коломиян брала участь у всіх виборах, особливо активно підтримали Помаранчеву революцію.

Економіка Коломиї після розпаду СРСР тривалий час перебувала в кризовій ситуації. Змінилася система господарювання і власності. Більшість існуючих у радянський час підприємств занепали або самоліквідувалися. Зросла мережа торговельних та розважальних закладів, кав'ярень, ресторанів, готелів, туристичних фірм.

Після проголошення незалежності в Коломиї відновили свою діяльність дорадянські українські товариства «Просвіта» та «Союз українок»; виникли нові організації й товариства; відійшла в минуле й однопартійна система. З відродженням греко-католицької церкви й свободи віросповідання в Коломиї відновлено низку церков у давніх спорудах:

Збудовано або ж ще будуються й нові церковні споруди:

Костел Святого Ігнатія Лойоли
Катедральний собор Преображення Христового УГКЦ (початок будівництва 1998 р. — освячення 2012 року)
Церква святого Архистратига Михаїла
  • Катедральний собор Преображення Христового УГКЦ (початок будівництва — 1998 рік).
  • Миколаєво-Успенський собор УПЦ (збуд. 1996)
  • Кафедральний собор Преображення Господнього УПЦ КП (початок будівництва — 1994 рік).
  • Церква євангельських християн баптистів (1998).
  • Церква Стрітення Господнього УГКЦ
  • Церква святих апостолів Петра й Павла
  • Церква Покрову Божої Матері
  • Церква князя Володимира та княгині Ольги.

1993 року створено Коломийсько-Чернівецьку єпархію УГКЦ, управління якої розміщене у будинку колишнього МК КПУ.

12 вересня 2017 року Папа Франциск дав згоду на рішення Синоду Єпископів УГКЦ на виокремлення зі складу Коломийсько-Чернівецької єпархії Чернівецької єпархії УГКЦ з осідком у Чернівцях.

Зазнала реорганізації й низка навчальних закладів міста:

  • всі школи перейшли на десятирічне навчання та українську мову викладання;
  • на базі школи № 10 відкрито Коломийський навчально-виховний комплекс № 10;
  • школу № 9 перепрофільовано на Коломийський природничо-математичний ліцей;
  • відновлену гімназію ім. М. Грушевського приміщено в будинку ліквідованої школи-інтернату;
  • певні зміни відбулися в навчальних програмах існуючих середніх спеціальних закладів, відкрилося і декілька нових;
  • засновано два вищі навчальні заклади.

Становлення України як держави в рамках міста відбувалося непросто, але з великим піднесенням і ентузіазмом. Проводились численні заходи — віча, акції, святкування, які відновлювали історичну правду, приховувану або ж перекручувану в часи СРСР, започатковано нові фестивалі.

Щорічно традиційно в грудневі дні в Коломиї проходить музичний фестиваль ім. А. Кос-Анатольського. Міський будинок культури «Народний дім» від 1990 р. займає приміщення колишньої «Каси Ощадності», пізніше Будинку офіцерів. Тут активно працюють самодіяльні колективи, чимало яких створені вже у роки незалежності, зокрема театр поезії «Орфей», ансамбль сучасного танцю «Ерідан» та ін.

Відродження правдивої історії спонукало до відкриття в Коломиї нових пам'ятників:

  • 20 вересня 1992 року — погруддя Михайла Грушевського;
  • 22 серпня 1993 року — Тарасові Шевченку;
  • 19 жовтня 1997 року — Кирилові Трильовському;
  • 22 серпня 1999 року — статуя Божої Матері «За щасливе повернення з фронтів війни, тюрем, концтаборів»;
  • 3 листопада 2001 року — воїнам-інтернаціоналістам;
  • 5 січня 2008 року — борцям за незалежну Україну.

Великі зміни відбулися в Коломиї останніми роками. У місті відновлено гуманітарну гімназію, а після 27-річної перерви в 1990 р. було відновлено професійний театр — Коломийський академічний обласний український драматичний театр імені Івана Озаркевича. Місту повернули Народний дім.

У місті працюють Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського (у приміщенні колишнього «Народного дому»), Музей писанкового розпису, Музей історії міста Коломиї.

2009 року Коломию було названо «Найбезпечнішим містом» України за версією журналу «Фокус»[22],[23].

Коломия у рейтингу за версією журналу Фокус
2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013
9 14 42 34 45 23 22
Пам'ятник Іванові Франку в Коломиї

27 серпня 2012 року в місті відбулось відкриття пам'ятнику Іванові Франку.

6 вересня 2018 року Коломийська міська рада ухвалила рішення про добровільне приєднання громад сіл Шепарівці, Товмачик, Іванівці, Саджавка та Кубаївка. А через 10 днів до Коломиї приєдналися Воскресинці[24].

18 липня 2019 року в Коломиї біля церкви святого Йосафата відкрили унікальну дзвіницю із карильйоном. В Україні таких існує п'ять карильйонів (2019), у Коломиї — шостий[25].

Економіка[ред. | ред. код]

За часи незалежності фактично припинила своє існування чи була ліквідована переважна більшість промислових підприємств Коломиї: завод «Коломиясільмаш» (колишня фабрика Біскупського), лісокомбінат, Комбінат побутового обслуговування, «Заготзерно», завод «Електрооснастка [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.]», фабрика «17 вересня», взуттєва фабрика [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.], деревообробний завод [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.], завод КРП [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.] (комплектних розподільчих пристроїв), щетинно-щіткова фабрика, ткацька фабрика [Архівовано 25 серпня 2011 у WebCite] на сучасній вулиці Січових Стрільців, ткацька фабрика на сучасній вул. Русина, швейна фабрика [Архівовано 25 серпня 2011 у WebCite] на сучасній Валовій вулиці, друкарня на вул. Валовій, сокоекстрактовий завод [Архівовано 22 листопада 2016 у Wayback Machine.], Пересувна механізована колона-82 [Архівовано 25 серпня 2011 у WebCite] (ПМК-82) на сучасній вул. Тютюнника, та багато інших. Була ліквідована мережа кінотеатрів, а їх було 4: кінотеатр ім. Ірчана [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.], кінотеатр «Джерело» [Архівовано 4 грудня 2013 у Wayback Machine.] (колишні назви — Марс, імені Кірова), кінотеатр «Юність», кінотеатр «Комсомолець [Архівовано 4 грудня 2013 у Wayback Machine.]» в теперішньому парку ім. Трильовського (раніше  ім. Кірова). Також в Коломиї ліквідоване фільмосховище обласного значення. Як наслідок, дуже багато людей опинилися без роботи. З економічних причин багато коломиян були змушені емігрувати за кордон. Ті підприємства, що ще лишились від радянської епохи, ледве жевріють. До них можна віднести гардинну фабрику, паперову фабрику, металозавод, Експериментальний завод ПРУТ [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.] (програмованих радіоелектронних навчальних терміналів), сирзавод [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.], залишки «Коломиясільмашу», Коломийське Заводоуправління будівельних матеріалів, швейна фабрика на вул. Театральній, друкарня [Архівовано 25 серпня 2011 у WebCite] на вул. Мазепи, Коломийське Автотранспортне підприємство, м'ясокомбінат, плодоконсервний завод [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.],[джерело?] Побуткомбінат, що був розташований на куті вулиць, що мають сучасні назви Сагайдачного і Шухевича.

Населення[ред. | ред. код]

Зміни населення
Рік Населення Зміна
1870 17 679 —
1880 23 109 +30.7%
1890 30 235 +30.8%
1900 34 188 +13.1%
1910 42 676 +24.8%
1939 38 300 −10.3%
1959 31 303 −18.3%
1970 41 054 +31.2%
1979 52 146 +27.0%
1989 63 323 +21.4%
2001 61 989 −2.1%
2005 61 210 −1.3%
2012 61 429 +0.4%
2014 61 350 −0.1%
2015 61 236 −0.2%
2016 61 210 −0.0%
2017 60 941 −0.4%

Історична динаміка національного складу за даними переписів[26]:

1959[27] 1989[28] 2001[28]
українці  72,2 %  86,5 %  92,4 %
росіяни  18,8 %  11,0 %  5,0 %
поляки  4,2 %  0,9 %  0,5 %
білоруси  1,9 %  0,5 %  0,3 %
євреї  3,2 %  0,6 %  0,1 %

Розподіл населення за віком та статтю (2001)[29]:

Стать Всього До 15 років 15-24 25-44 45-64 65-85 Понад 85
Чоловіки 28 737 5637 5436 9199 6110 2274 81
Жінки 32 710 5260 5962 9844 7469 3945 230


Національний склад населення за даними перепису 2001 року[30]:

Національність Кількість осіб Відсоток
українці 56749 92,35 %
росіяни 3078 5,01 %
поляки 301 0,49 %
білоруси 179 0,29 %
молдовани 61 0,10 %
інші 1080 1,76 %

Мовний склад населення за даними перепису 2001 року[30]:

Мова Кількість осіб Відсоток
українська 57214 93,11 %
російська 3075 5,00 %
польська 89 0,14 %
білоруська 82 0,13 %
молдовська 45 0,07 %
інші 943 1,53 %

Культура[ред. | ред. код]

Музика, театр і кіно[ред. | ред. код]

  • Коломийський академічний обласний український драматичний театр імені Івана Озаркевича[31]

Музеї[ред. | ред. код]

  • Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йософата Кобринського
  • Музей історії міста Коломиї
  • Музей «Писанка»

Література[ред. | ред. код]

Пам'ятки культури[ред. | ред. код]

Пам'ятки культурної спадщини, що не підлягають приватизації:

Найменування пам'ятки Час створення Місце розташування Охоронний номер
Будинок культури XIX століття Вічовий майдан, 7 555
Ратуша 1877 рік вул. Михайла Грушевського, 1 559
Церква Святого Архангела Михаїла та дзвіниця 1855-1871 рр. вул. Михайла Грушевського, 11 560
Будинок колишнього банку початок XX століття вул. Михайла Драгоманова, 1 584
Дерев'яна Благовіщенська церква[32] 1587 рік вул. Карпатська, 2 233/1
Дзвіниця Благовіщенської церкви XVI століття вул. Карпатська 2 233/2
Костел XIX століття вул. Івана Мазепи, 2 562
Будинок колишньої гімназії 1875 рік вул. Адама Міцкевича, 1 574
Будівля музею 1887-1902 роки вул. Театральна, 25 578
Колишній будинок ощадкаси 1892 рік вул. Театральна, 27 579
Будинок житловий XIX століття вул. Театральна, 33 580
Будинок житловий початок XX століття вул. Театральна, 48 582
Будинок житловий початок XX століття вул. Театральна, 54 583
Будинок житловий XIX століття вул. Івана Франка, 3 585
Костел Святого Ігнатія Лойоли XX століття вул. Івана Франка, 18 586
Монастир Урсулянок початок XX сторіччя вул. Івана Франка, 19 587
Будинок житловий початок XX століття вул. В'ячеслава Чорновола, 1 564
Будівля медичної установи початок XX століття вул. В'ячеслава Чорновола, 32 570
Будинок пошти початок XX століття вул. В'ячеслава Чорновола, 47 571
Будинок житловий XIX сторіччя вул. В'ячеслава Чорновола, 57 572
Будинок повітової ради початок XX століття вул. Романа Шухевича, 80 561

Історія вулиць міста[ред. | ред. код]

Коломийки[ред. | ред. код]

Коломиї завдячують своєю назвою танець коломийка і короткі пісні, які теж називаються коломийками. Наприклад[33],

Коломия не помия, Коломия місто,
В Коломиї такі дівки, як пшеничне тісто

Освіта[ред. | ред. код]

Докладніше: Освіта в Коломиї

Нині у Коломиї діє одинадцять загальноосвітніх шкіл[34], 11 дитячих садочків, дитячий будинок-інтернат[35], Будинок дитячої та юнацької творчості, Станція юних туристів, Коломийський навчально-виробничий центр творчості учнівської молоді, Музична студія, ДЮСШ № 1, ДЮСШ № 2.

Коледжі[ред. | ред. код]

Технікуми, ліцеї та училища[ред. | ред. код]

  • Коломийський індустріально-педагогічний технікум[39]
  • Коломийський професійний ліцей сфери послуг[40]
  • Вище професійне училище № 14[41]
  • Вище професійне училище № 17.

Музичні школи[ред. | ред. код]

Коломийська дитяча музична школа № 1 імені Анатолія Кос-Анатольського

Спорт[ред. | ред. код]

Бокс[ред. | ред. код]

Футбол[ред. | ред. код]

Легка атлетика[ред. | ред. код]

Пауерліфтинг[ред. | ред. код]

Засоби масової інформації[ред. | ред. код]

Колишні періодичні видання:

Телебачення:

  • телеканал «НТК»

Сучасні періодичні видання:

  • Газета «Вільний голос» (15.01.1991 року вийшов перший номер)
  • «ЗР-Інформ»[43]
  • «Коломийські Вісті»[44]
  • «Коломийська правда»
  • «Патилько»
  • «Дзеркало Коломиї»
  • газета безкоштовних оголошень «Вітрина Коломиї»

Інтернет видання:

  • Інформатор Коломия[45]
  • Глуzзд[46]
  • Kolomyia.today[47]
Дуб Івана Франка

Природа[ред. | ред. код]

Особистості[ред. | ред. код]

Головна категорія: Персоналії:Коломия

Уродженці[ред. | ред. код]

Головна категорія: Уродженці Коломиї

Мешкали, навчалися та працювали[ред. | ред. код]

Коломийські старости[ред. | ред. код]

Головна категорія: Коломийські старости
Див. також Почесні громадяни Коломиї

Міста-побратими[52][ред. | ред. код]

Світлини[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Чисельність населення на 1 червня 2022 року // Головне управління статистики в Івано-Франківській області. Архів оригіналу за 1 травня 2015. Процитовано 21 червня 2022.
  2. ↑ І. Монолатій. Коломия давня і нова: міркування про походження та історію міста // Коломия з минулого в сьогодення. / Кол. авт.: В. Ковтун, І. Монолатій. — Коломия: Вік, 2005. — С. 19
  3. ↑ коломия // Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці. — С. 519.
  4. ↑ Коломия // Етимологічний словник топонімів України / В. В. Лучик; відп. ред. В. Г. Скляренко. — К.: ВЦ «Академія», 2014. — С. 274. — 544 с. — ISBN 978-966-580-454-3
  5. ↑ Коломия // Топонімічний словник України: словник-довідник / М. Т. Янко; Міжнар. фонд «Відродження». — К.: Знання, 1998. — С. 183. — 432 с. — ISBN 5-7707-9443-7.
  6. ↑ Галицько-Волинський Літопис. Іпатіївський список. Архів оригіналу за 16 травня 2013. Процитовано 3 червня 2018.
  7. ↑ М. Грушевський. Історія України-Руси. — Т. ІІІ. — С. 57.
  8. ↑ Wajgiel L. Rys miasta Kołomyi [Архівовано 22 січня 2019 у Wayback Machine.]. — Kołomyja : drukiem H. Zadembskiego i spółki, 1877. — S. 7—8 (пол.)
  9. ↑ Опубліковано світлини залізничних станцій. Архів оригіналу за 4 квітня 2016. Процитовано 21 березня 2016.
  10. ↑ Полянський О. Західна Україна у двох революціях. — Тернопіль : Джура, 1998. — іл. — C. 23
  11. ↑ Czterdziestolecie Polskiego T-wa gimnastycznego «Sokół» w Kołomyi : 1885—1925. — S. 4—5 (пол.)
  12. ↑ Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII — початок XIX ст.). — Львів : Світ, 1996. — С. 179. — ISBN 5-7773-0359-5.
  13. ↑ Коломийська гімназія імені Михайла Грушевського. Архів оригіналу за 19 квітня 2015. Процитовано 13 липня 2018.
  14. ↑ Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — іл. — C. 23. — ISBN 5-7707-7867-9.
  15. ↑ Лев Шанківський. Стрий і Стрийщина у визвольній війні (1918—1920). Архів оригіналу за 5 листопада 2013. Процитовано 5 листопада 2013.
  16. ↑ Монолатій, Іван (2017). Перша республіка: Коломия в часи ЗУНР. Коломия: Лілея-НВ. с. 95. ISBN 9666684225.
  17. ↑ Шрамченко С. Свято Українського Моря [Архівовано 1 листопада 2020 у Wayback Machine.] // Свобода, Джерсі Сіті, 1956. — Ч. 80
  18. ↑ Савчук, Микола (26 травня 2016). Українські еліти Коломиї: провідники українського життя міжвоєнного періоду (1919 – 1939 рр.). dzerkalo.media. Архів оригіналу за 20 серпня 2016. Процитовано 10 серпня 2016.
  19. ↑ В. Бешанов. Червоний бліцкриг. Архів оригіналу за 1 червня 2017. Процитовано 17 квітня 2017.
  20. ↑ Реабілітовані історією. ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ОБЛАСТЬ. Книга перша. — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2004. — С. 20 [Архівовано 1 жовтня 2020 у Wayback Machine.] ISBN 966-8090-63-2
  21. ↑ а б Площа Ринок (пам'ятники), Коломия. Архів оригіналу за 15 лютого 2016. Процитовано 29 вересня 2014.
  22. ↑ http://news.liga.net/news/N0922393.html [Архівовано 16 червня 2009 у Wayback Machine.] (рос.)
  23. ↑ http://focus.in.ua/society/43971 [Архівовано 14 червня 2009 у Wayback Machine.] (рос.)
  24. ↑ Коломийська міська об'єднана територіальна громада. Архів оригіналу за 21 січня 2020. Процитовано 7 вересня 2019.
  25. ↑ Дзвіниця із карильоном в Коломиї
  26. ↑ Bevölkerungszahlen [Архівовано 8 липня 2015 у Wayback Machine.] auf World Gazetteer
  27. ↑ Кабузан В. М. — Украинцы в мире динамика численности и расселения. 20-е годы XVIII века — 1989 год Форм. этн. и политических границ укр. этноса. Ин-т рос. истории РАН. М. Наука, 2006. [Архівовано 5 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
  28. ↑ а б кількість та склад населення України [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року
  29. ↑ Розподіл населення за статтю та віком, середній вік населення, Івано-Франківська область (осіб) - Регіон, 5 річні вікові групи, Рік, Категорія населення , Стать. Архів оригіналу за 26 липня 2021.
  30. ↑ а б Розподіл населення за національністю та рідною мовою, Івано-Франківська область (осіб) - Регіон, Національність, Рік , Вказали у якості рідної мову. Архів оригіналу за 26 липня 2021. Процитовано 3 березня 2019.
  31. ↑ https://teatr.kolomyya.org/
  32. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 2 жовтня 2013. Процитовано 28 вересня 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  33. ↑ Українська народна пісня. Архів оригіналу за 25 серпня 2019. Процитовано 25 серпня 2019.
  34. ↑ Управління освіти Коломийської міської ради. Архів оригіналу за 9 травня 2015. Процитовано 25 червня 2014.
  35. ↑ Коломийський дитячий будинок-інтернат. Архів оригіналу за 7 жовтня 2015. Процитовано 25 червня 2014.
  36. ↑ Коломийський економіко-правовий коледж [[КНТЕУ]]. Архів оригіналу за 5 червня 2014. Процитовано 25 червня 2014.
  37. ↑ Коломийський медичний коледж імені Івана Франка. Архів оригіналу за 17 травня 2014. Процитовано 25 червня 2014.
  38. ↑ Приватний вищий навчальний заклад Коломийський коледж комп'ютерних наук. Архів оригіналу за 3 липня 2014. Процитовано 25 червня 2014.
  39. ↑ Коломийський індустріально-педагогічний технікум. Архів оригіналу за 22 березня 2022. Процитовано 25 червня 2014.
  40. ↑ Коломийський професійний ліцей сфери послуг. Архів оригіналу за 2 червня 2015. Процитовано 25 червня 2014.
  41. ↑ Вище професійне училище № 14. Архів оригіналу за 4 листопада 2014. Процитовано 25 червня 2014.
  42. ↑ Все про коломийський футбол. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 20 жовтня 2015.
  43. ↑ ЗР-ІНФОРМ. Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 17 березня 2016.
  44. ↑ Коломийські Вісті. Архів оригіналу за 2 липня 2014. Процитовано 25 червня 2014.
  45. ↑ Інформатор Коломия. Інформатор Коломия (укр.). Процитовано 12 березня 2023.
  46. ↑ «Глуzд» — новий засіб масової інформації міста Коломиї. start.gluzd.org.ua. Процитовано 12 березня 2023.
  47. ↑ ЗМІ – КОЛОМИЯ СЬОГОДНІ. kolomyia.today. Процитовано 12 березня 2023.
  48. ↑ Ярослав Коземчук. Духовні обереги. здобутки та традиції мистецької родини Корнелюків. Архів оригіналу за 10 січня 2005. Процитовано 30 березня 2012.
  49. ↑ Ігор Петренко: 7 фактів про Коломию // Український тиждень № 16 (181) від 21 квітня 2011 Посилання [Архівовано 2 травня 2011 у Wayback Machine.]
  50. ↑ Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… [Архівовано 8 грудня 2014 у Wayback Machine.] — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — T. 4. — S. 252. (пол.)
  51. ↑ Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1900. — Cz. 1. — t. 3. — S. 57. (пол.)
  52. ↑ Міста-партнери

Джерела[ред. | ред. код]

Коломия
у сестринських Вікіпроєктах
q: Цитати у Вікіцитатах?
s: Теми у Вікіджерелах?
voy: Коломия у Вікімандрах?
CMNS: Коломия у Вікісховищі?

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Географія та географічні карти
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Верховинський район

Івано-Франківський район
Калуський район
Коломийський район
Косівський район
Надвірнянський район
Міста
Смт
Місцевості Коломиї
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Коломия&oldid=42265661