Колесникова Марія Олександрівна — Вікіпедія

Колесникова Марія Олександрівна
біл. Марыя Аляксандраўна Калеснікава
Ім'я при народженні біл. Марыя Аляксандраўна Калеснікава
Народилася 24 квітня 1982(1982-04-24)[1] (41 рік)
Мінськ, Білоруська РСР, СРСР[1]
Країна  Білорусь
Діяльність політична діячка
Alma mater Білоруська державна академія музики[1] і Штутгартська вища школа музики і театру
Знання мов російська, білоруська, німецька і англійська
Членство Координаційна рада (Білорусь) і Second convocation of the Coordination Councild
Партія Togetherd
Нагороди
IMDb ID 5752834
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Колесникова.

Марія Олександрівна Колесникова[2][3] (24 квітня 1982(1982-04-24), Мінськ) — білоруська політична діячка і флейтистка, координаторка штабу Віктора Бабарика, політична ув'язнена і в'язень сумління. Соратниця кандидатки в президенти Білорусі Світлани Тихановської, член Координаційної ради білоруської опозиції. Одна з найвідоміших учасниць протестів у Білорусі 2020 року.

Життєпис[ред. | ред. код]

Закінчила Білоруську академію музики за фахом флейтист і диригент.

У Білорусі впродовж восьми років викладала гру на флейті в гімназіях, грала в оперному театрі, Національному академічному концертному оркестрі та Президентському оркестрі Білорусі[4]. З 2007 року навчалася у Вищій школі музики Штутґарта на факультетах старовинної та сучасної музики. Працювала в Німеччині, брала участь у концертах, організовувала міжнародні культурні проєкти в Німеччині, наприклад, творче об'єднання «Artemp»[5].

Під час виборчої кампанії перед президентськими виборами в Білорусі 2020 року приєдналась до штабу опозиційного кандидата Віктора Бабарика, а після його арешту сама очолила штаб. У липні 2020 штаби трьох основних опозиційних кандитатів об'єднали свої зусилля задля підтримки кандидатури Світлани Тихановської.

Брала участь у протестах в Мінську, під час яких озвучувала вимоги протесту. Разом із Світланою Тихановською та Веронікою Цепкало нині є найпопулярнішими опозиційними політиками і умовними лідерами протесту.

7 вересня 2020 року о 10:05 невідомі викрали Колесникову в центрі Мінська[6][7][8]. Уранці 8 серпня прикордонний комітет Білорусі заявив, що Колесникова виїхала з країни, перетнувши кордон з Україною на пункті пропуску «Олександрівка» о 4 ранку. Згодом ЗМІ, а пізніше ще й адвокат Колесникової повідомили, що Марію намагалися насильно депортувати в Україну, вона порвала свій паспорт, після чого її заарештували і перевезли в СІЗО. Її підозрювали у справі щодо можливого захоплення влади[9].

10 вересня спільною заявою дванадцяти організацій, серед яких Правозахисний центр «Вясна», Білоруська асоціація журналістів, Білоруський Гельсінський комітет, Білоруський ПЕН-центр, була визнана політичною ув'язненою[10][11]. 9 вересня року шефство над політичною ув'язненою взяла Клаудія Рот, віцепрезидент Бундестагу[12][13]. 11 вересня «Amnesty International» визнала Колесникову ув'язненою сумління[14].

16 вересня Колесниковій офіційно пред'явили звинувачення у закликах до заподіяння шкоди нацбезпеці Білорусі з використанням ЗМІ та інтернету[15]. 18 вересня Марії було продовжено термін утримання під вартою щонайменше до 8 листопада[16].

25 вересня адвокатку Колеснікової Людмилу Казак відпустили з мінського СІЗО після суду за її справою. Суддя Олександр Руденко присудив їй штраф у розмірі 675 білоруських рублів[17].

6 вересня 2021 року Мінський обласний суд засудив Колесникову та Максима Знака до 11 та 10 років ув'язнення відповідно, визнавши винними за трьома статтями Кримінального Кодексу РБ: ч. 3 ст. 361 (заклики до дій проти національної безпеки), ч. 1 ст. 357 (змова з метою захоплення державної влади неконституційним шляхом), ч. 1 ст. 361-1 (створення екстремістського формування і керівництво ним)[18]. Колесникову мало бути направлено для відбуття покарання до колонії загального режиму, а Знака — посиленого[19].

Реакція[ред. | ред. код]

19 листопада 2020 р. Джим Гілмор, посол США в Організації з безпеки і співробітництва в Європі, виступив із заявою зі закликом до негайного звільнення Колесникової як «важливого кроку до національного діалогу»[20].

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в https://bigbookname.com/user/maria-kalesnikava-6175066
  2. ↑ У Менску затрымалі і хутка адпусьцілі Марыю Калесьнікаву (біл.). Радіо Свобода. 8 серпня 2020. Архів оригіналу за 17 вересня 2020. Процитовано 8 вересня 2020.
  3. ↑ Адар'я Гуштын (8 серпня 2020). «Мария всегда повторяла: что бы ни случилось, я буду в Беларуси». Отец Колесниковой прокомментировал слова Лукашенко (рос.). TUT.BY. Архів оригіналу за 8 вересня 2020. Процитовано 8 вересня 2020.
  4. ↑ Семенова, Інна (7 вересня 2020). Музикантка в опозиції. Що відомо про Марію Колесникову, яку викрали в Мінську. НВ. Архів оригіналу за 14 лютого 2022. Процитовано 7 вересня 2020.
  5. ↑ Музыкант и серфингист. Кто такая Мария Колесникова — представитель штаба Виктора Бабарико [Архівовано 21 липня 2020 у Wayback Machine.] — tut.by
  6. ↑ Толкачёва, Елена (7 вересня 2020). Марию Колесникову в центре Минска задержали и увезли неизвестные (рос.). TUT.BY. Архів оригіналу за 7 вересня 2020. Процитовано 7 вересня 2020.
  7. ↑ Жаровський, Євген (7 вересня 2020). Міліція заперечує затримання. Що відомо про викрадення Марії Колесникової - останні новини. НВ. Архів оригіналу за 23 лютого 2022. Процитовано 7 вересня 2020.
  8. ↑ У Мінську викрали соратницю Тіхановської. РБК-Україна (укр.). Архів оригіналу за 29 січня 2022. Процитовано 7 вересня 2020.
  9. ↑ Колесникову підозрюють у захопленні влади в Білорусі. РБК-Україна (укр.). Архів оригіналу за 29 січня 2022. Процитовано 9 вересня 2020.
  10. ↑ Патрабуем неадкладнага вызвалення Марыі Калеснікавай, Максіма Знака і Іллі Салея (біл.). Правозахисний центр «Вясна». 10 вересня 2021. Архів оригіналу за 10 жовтня 2021. Процитовано 10 жовтня 2021.
  11. ↑ Калеснікава, Знак і Салей прызнаныя палітвязнямі (біл.). Радіо «Рація». 10 вересня 2020. Архів оригіналу за 10 жовтня 2021. Процитовано 10 жовтня 2021.
  12. ↑ Claudia Roth, Vice President of the German Bundestag, takes over the prisoner’s godparenthood for Maria Kolesnikova (англ.). Libereco – Partnership for Human Rights. 9 вересня 2020. Архів оригіналу за 10 жовтня 2021. Процитовано 10 жовтня 2021.
  13. ↑ а б Мороз, Янина (27 вересня 2021). Премия Совета Европы Колесниковой - награда белорусам и тревожный сигнал (рос.). Deutsche Welle. Архів оригіналу за 29 вересня 2021. Процитовано 29 вересня 2021.
  14. ↑ Заявление. Беларусь: «Похищают лучших из нас». Произвольные аресты и принудительные высылки из страны ведущих оппозиционеров (рос.). Amnesty International. 11 вересня 2021. Архів оригіналу за 25 листопада 2020. Процитовано 20 вересня 2020.
  15. ↑ У Білорусі офіційно пред'явили звинувачення Колесніковій. РБК-Україна (укр.). Архів оригіналу за 24 вересня 2020. Процитовано 16 вересня 2020.
  16. ↑ Суд продовжив арешт Колесниковій. РБК-Україна (укр.). Архів оригіналу за 29 січня 2022. Процитовано 18 вересня 2020.
  17. ↑ Адвокатку Колеснікової випустили з мінського СІЗО. РБК-Україна (укр.). Архів оригіналу за 2 жовтня 2020. Процитовано 26 вересня 2020.
  18. ↑ У Мінську опозиціонерів Колеснікову і Знака засудили до 11 і 10 років колонії. Укрінформ (укр.). 6 вересня 2021. Архів оригіналу за 6 вересня 2021. Процитовано 6 вересня 2021.
  19. ↑ Білоруських опозиціонерів Колеснікову і Знака засудили до 11 і 10 років в'язниці. РБК-Україна (укр.). Архів оригіналу за 7 вересня 2021. Процитовано 7 вересня 2021.
  20. ↑ On Human Rights Violations in Belarus (англ.). Посольство США в Організації з безпеки і співробітництва в Європі[en]. 19 листопада 2020. Архів оригіналу за 26 листопада 2020. Процитовано 26 листопада 2020.
  21. ↑ Премія Європарламенту імені Сахарова присуджена опозиції Білорусі. Європейська правда. 22 жовтня 2020. Архів оригіналу за 24 жовтня 2020. Процитовано 23 жовтня 2020.
  22. ↑ Сястра Калесьнікавай атрымала за Марыю ў Штутгарце нямецкую прэмію ў галіне правоў чалавека (біл.). Радыё Свабода. 8 лютого 2021. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 11 жовтня 2021.
  23. ↑ Belarus-Aktivistin Maria Kalesnikowa ausgezeichnet (нім.). Südwestrundfunk[pl]. 8 лютого 2021. Архів оригіналу за 11 жовтня 2021. Процитовано 11 жовтня 2021.
  24. ↑ Ціханоўскай, Калеснікавай і Цапкале прысудзілі Прэмію імя Льва Копелева за мір і правы чалавека (біл.). Белсат. 15 квітня 2021. Архів оригіналу за 11 жовтня 2021. Процитовано 16 квітня 2021.
  25. ↑ Maria Kolesnikowa: Belarussische Bürgerrechtlerin erhält Stuttgarter Friedenspreis (нім.). Stuttgarter Zeitung[simple]. 13 липня 2021. Архів оригіналу за 11 жовтня 2021. Процитовано 11 жовтня 2021. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |cite web= (довідка)
  26. ↑ Отец белорусской оппозиционерки Колесниковой получил за нее награду от Госдепартамента США (рос.). Гордон. 26 квітня 2021. Архів оригіналу за 27 квітня 2021. Процитовано 11 жовтня 2021.
  27. ↑ Fritz-Csoklich-Preis: Auszeichnung für Frauen-Trio (нім.). Die Presse. 16 липня 2021. Архів оригіналу за 17 липня 2021. Процитовано 17 липня 2021.

Посилання[ред. | ред. код]

1950-ті
1960-ті
1970-ті
1980-ті
1990-ті
2000-ні
2010-ті
2020-ті
Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Колесникова_Марія_Олександрівна&oldid=41760013