Коваль Михайло Володимирович — Вікіпедія

Михайло Володимирович Коваль
Генерал-полковник
Загальна інформація
Народження	26 лютого 1956(1956-02-26) (68 років) Ізяслав, Хмельницька область, Українська РСР, СРСР
Громадянство	СРСР →  Україна
Alma Mater	Національний університет оборони України і Військова академія імені М. В. Фрунзе
Військова служба
Роки служби	1979 — дотепер
Приналежність	СРСР →  Україна
Вид ЗС	Збройні сили
Рід військ	ДПС України
Війни / битви	Вторгнення Росії в Україну Конфлікт щодо острова Тузла
Командування
В.о. міністра оборони України 25 березня 2014 — 3 липня 2014 Попередник Тенюх Ігор Йосипович Наступник Гелетей Валерій Вікторович
Нагороди та відзнаки
Нагороди України: Нагороди СРСР та інших держав:
Коваль Михайло Володимирович у Вікісховищі

Миха́йло Володи́мирович Коваль (нар. 26 лютого 1956, Ізяслав, Хмельницька область, Українська РСР, СРСР) — український військовик, генерал-полковник, доктор військових наук. Виконував обов'язки міністра оборони України (25.3.2014 — 3.7.2014). Перший заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України (17.02.2015 — 27.7.2021)^[1], Начальник Національного університету оборони України.

Життєпис[ред. | ред. код]

У 1979 році закінчив Кам'янець-Подільське вище військово-інженерне командне училище.

У 1979—1983 роках — командир взводу, а згодом командир роти окремого інженерно-саперного батальйону повітрянодесантної дивізії.

У 1983—1984 роках — начальник навчального центру повітрянодесантної дивізії.

У 1984—1987 роках — заступник командира батальйону, командир батальйону парашутно-десантного полку повітрянодесантної дивізії.

У 1987—1990 роках — слухач командного факультету у Військовій академії ім. Фрунзе.

У 1990—1995 роках — заступник командира окремої повітрянодесантної бригади, а згодом заступник начальника й начальник навчального центру підготовки молодших спеціалістів повітрянодесантних бригад.

У 1995—1997 роках — слухач факультету підготовки спеціалістів оперативно-стратегічного рівня Академії Збройних Сил України.

У 1997—1999 роках — начальник штабу та командир 30-ї танкової дивізії 8-го армійського корпусу.

З 20 серпня 1999 року — генерал-майор^[2].

У 1999—2001 роках — начальник штабу — перший заступник командувача 13 армійського корпусу.

У 2001—2002 роках — начальник штабу — перший заступник начальника Головного управління внутрішніх військ МВС України.

У 2002—2003 роках — перший заступник Голови Держкомітету у справах охорони державного кордону України — Командувача Прикордонних військ України.

З 22 серпня 2002 року — генерал-лейтенант.

У 2003—2011 роках — перший заступник Голови Державної прикордонної служби України — директор Департаменту по роботі з особовим складом.

З 21 серпня 2007 року — генерал-полковник^[3].

У 2011—2014 роках — директор Департаменту персоналу Адміністрації Державної прикордонної служби України.

5 березня 2014 року, під час вторгнення на суверенну територію України «невідомих формувань в російській уніформі» був викрадений біля військової частини під Ялтою — за свідченнями очевидця: «російські байкери зупинили авто, порізали шини та забрали прикордонника». В ході оперативного розслідування того ж дня вдалося встановити його місце перебування, після успішних переговорів звільнений.

З 25 березня 2014 року по 3 липня 2014 року — виконувач обов'язків Міністра оборони України^[4].

З 2 квітня^[5] по 5 липня^[6] 2014 року — член Ради національної безпеки та оборони України.

Був призначений Головою міжвідомчої робочої групи з підготовки пропозицій щодо зміцнення обороноздатності держави^[7].

З 3 липня 2014 року — заступник Секретаря Ради національної безпеки та оборони України^[8], а з 17 лютого 2015 року по 27 липня 2021 року — перший заступник Секретаря РНБО.

З 2 серпня 2021 року по 23 лютого 2022 року — у розпорядженні Міністра оборони України.

З 24 лютого 2022 року по 15 серпня 2022 року — начальник штабу — заступник начальника Національного університету оборони України імені Івана Черняховського.

З 16 серпня 2022 року — начальник Національного університету оборони України.

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

Входить до Поважної ради Громадської ініціативи «Орден святого Пантелеймона».^[9]

Державні нагороди[ред. | ред. код]

• Медаль «За військову службу Україні» (23 листопада 1998) — за зразкове виконання військового обов'язку, досягнення високих показників у бойовій і професійній підготовці^[10].
• Медаль «Захиснику Вітчизни»^[11]. (14 жовтня 1999).
• Орден «За заслуги» III ст. (20 грудня 2003) — за особливі заслуги у захисті державного суверенітету, територіальної цілісності, обороноздатності і безпеки України, мужність і високий професіоналізм, проявлені при виконанні службових обов'язків^[12].
• Орден «За заслуги» II ст. (23 серпня 2011) — за вагомий особистий внесок у захист державного суверенітету, забезпечення конституційних прав і свобод громадян, зміцнення економічної безпеки держави, сумлінне і бездоганне служіння Українському народові та з нагоди 20-ї річниці незалежності України^[13].
• Орден «За заслуги» I ст. (4 грудня 2014) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, високий професіоналізм та з нагоди Дня Збройних Сил України^[14].
• Орден Богдана Хмельницького III ст. (2 грудня 2016) — за особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені під час виконання військового обов'язку, та з нагоди Дня Збройних Сил України^[15].
• Орден Богдана Хмельницького II ст. (17 березня 2023) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов'язку^[16].
• нагороджений відзнаками Міністерства оборони України «Доблесть і честь» (2001), «Ветеран військової служби», нагрудним знаком «За заслуги перед ЗС України» (2011), почесним нагрудним знаком «Слава і честь» (2020), медалями «10 років Збройним Силам України» (2001), «За зміцнення обороноздатності» (2021), «Золотий тризуб» (2023).
• нагороди колишнього СРСР: медаль «За бездоганну службу» ІІІ ст. (1986), Медаль «За бойові заслуги»^[11] (1986), «За відмінність у військовій службі» І ст. (1987), «70 років ЗС СРСР» (1988), «За бездоганну службу» ІІ ст. (1991), Орден Червоної Зірки^[11] (1991), Орден «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» III ст.^[11] (1991).

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

• Невідомі викрали генерал-полковника в Криму [Архівовано 6 Березня 2014 у Wayback Machine.]
• Керівництво Державної прикордонної служби України

п о р Міністри оборони України Костянтин Морозов (1991—1993) Іван Біжан (в. о.) (1993) Віталій Радецький (1993—1994) Валерій Шмаров (1994—1996) Олександр Кузьмук (1996—2001) Володимир Шкідченко (2001—2003) Євген Марчук (2003—2004) Олександр Кузьмук (2004—2005) Анатолій Гриценко (2005—2007) Юрій Єхануров (2007—2009) Валерій Іващенко (в. о.) (2009—2010) Михайло Єжель (2010—2012) Дмитро Саламатін (2012) Павло Лебедєв (2012—2014) Ігор Тенюх (в. о.) (2014) Михайло Коваль (в. о.) (2014) Валерій Гелетей (2014) Степан Полторак (2014—2019) Андрій Загороднюк (2019—2020) Андрій Таран (2020—2021) Олексій Резніков (2021—2023) Рустем Умєров (з 2023) Перелік

п о р Перший уряд Арсенія Яценюка Прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк Перший віце-прем'єр-міністр Віталій Ярема Віце-прем'єр-міністри Володимир Гройсман · Олександр Сич Міністри Арсен Аваков · Максим Бурбак · Дмитро Булатов · Валерій Гелетей · Володимир Гройсман · Людмила Денісова · Андрій Дещиця (в. о.) · Сергій Квіт · Павло Клімкін · Михайло Коваль (в. о.) · Андрій Мохник · Олег Мусій · Євген Нищук · Павло Петренко · Степан Полторак · Юрій Продан · Остап Семерак · Ігор Тенюх (в. о.) · Ігор Швайка · Павло Шеремета · Олександр Шлапак

Словники та енциклопедії Prabook Довідкові видання OpenSanctions Нормативний контроль Freebase: /m/010298x6 · GND: 14044694X · ISNI: 0000000374608011 · NKC: js2010562859 · NTA: 204263077 · VIAF: 120097558 · WorldCat: viaf-120097558