Київське генерал-губернаторство — Вікіпедія

Київське генерал-губернаторство
Малоросія
Генерал-губернаторство Російської імперії
1832 – 1914
Прапор Герб
Прапор Герб
Малоросія: історичні кордони на карті
Малоросія: історичні кордони на карті
Карта Південно-Західного краю, 1913
Столиця Київ
Мови Українська
російська
Релігії Православ'я
Державний устрій Генерал-губернаторство Російської імперії
Історія
 - Засновано 1832
 - Ліквідовано 1914

Півде́нно-За́хідний край або Ки́ївське генера́л-губерна́торство або Ки́ївське, Поді́льське і Воли́нське генера́л-губерна́торство — адміністративно-територіальна та політична одиниця Російської імперії в 1832–1914 роках, яка включала терени трьох губерній Правобережної України — Київської, Подільської та Волинської. У 1881–1888 роках начальник Південно-Західного краю одночасно займав посаду тимчасового генерал-губернатора Чернігівської та Полтавської губерній.

Історія[ред. | ред. код]

Київську губернію засновано серед перших восьми губерній Московського царства згідно з указом Петра І в 1708 році, але юрисдикція губернатора поширювалась лише на справи щодо московсько-польського кордону та російські гарнізони в Гетьманщині та не поширювалася на внутрішні справи українців.

Про заснування посади головного начальника Південно-Західного краю не існує особливого узаконення. Посада генерал-губернатора Київської губернії згадується в Указах Сенату 24 квітня 1722, 10 липня 1741 і 29 вересня 1764 року.

У вересні 1781 року було утворено Київське намісництво з генерал-губернатором на чолі.

Південно-Західний край[ред. | ред. код]

Після ліквідації намісництва Указом від 9 вересня 1801 року Київська, Волинська і Подільська губернії, «як прикордонні і на особливих правах складаються» були підпорядковані військовим губернаторам, які користувалися правами головних начальників губерній.

Генерал-губернатор (начальник краю) — довірений сановник верховної влади, якому імператор делегував частину своїх владних повноважень. Призначався і звільнявся з посади особисто імператором. Повноваження здійснював на основі особливих законоположень, «Інструкції генерал-губернаторам» від 29 травня 1853 року та особистих розпоряджень імператора. Генерал-губернаторство отримало статус для поетапної політичної та економічної інтеграції, а також асиміляції неросійського населення Правобережної України (українців, поляків, євреїв) у складі Російської імперії. Офіційною причиною заснування стало Польське повстання 1830–1831.

22 січня 1832 тимчасового Подільського та Волинського військового губернатора генерал-ад'ютанта Василя Левашова призначено Київським військовим губернатором, Подільським і Волинським генерал-губернатором. Така назва посади начальника Південно-Західного краю існувала до 19 січня 1865, коли був призначений перший Київський, Подільський і Волинський генерал-губернатор — генерал-ад'ютант, генерал від артилерії Олександр Безак.

У 1881 територію генерал-губернаторства де-факто розширено до 5 губерній: генерал-губернатора Олександра Дрентельна також призначено тимчасовим генерал-губернатором Чернігівської та Полтавської губерній.

1889 — Південно-Західний край відновлено у складі трьох губерній.

1903 — у Південно-Західному краї введено земство за особливими правилами — з призначенням земських гласних від уряду, а в 1911 — виборне земство, теж з особливих правилом, що дискримінувало землевласників польського походження.

1912 — новостворену Холмську губернію, колишню складову Царства Польського, передано до Київського генерал-губернаторства[джерело?]. У такому складі територіальна одиниця Російської імперії проіснувала до моменту скасування у вересні 1914. Останнім київським генерал-губернатором був Федір Трепов.

У своєму прямому підпорядкуванні генерал-губернатор мав губернаторський корпус, установи поліції. За штатними розписами Канцелярія генерал-губернатора складалася з управління в складі чиновників для особливих доручень і канцелярії як виконавчої структури з функціональними відділеннями. Генерал-губернатор здійснював управління краєм одноосібно, зосереджуючи в своїх руках усю повноту влади на принципах централізму і єдиноначальності: зміцнював російську державність шляхом поширення російських адміністративних установ, мав право законодавчої ініціативи, зокрема в польському питанні, визначав ступінь поширення в генерал-губернаторстві загальноросійського законодавства, контролював діяльність установ і посадових осіб, у тому числі судових.

Начальник краю призначав чиновників на перші посади в губернських присутніх місцях. Центральним урядом передано йому частину своїх зовнішньополітичних функцій, зокрема право надання російського підданства, нагляд за діяльністю іноземних представництв та громадян у краї. Водночас начальник краю в 1848–1852 роках виконував обов'язки попечителя Київського навчального округу. Поєднував цивільне й військове управління генерал-губернаторством: від 1862 року — головнокомандувач військ Київського військового округу.

Склад[ред. | ред. код]

Склад Київського генерал-губернаторства станом на 1914 рік:

Очільники[ред. | ред. код]

Генерал-губернатор Київського намісництва[ред. | ред. код]

П. І. Б. Портрет Титул, чин, звання Час заміщення посади
Петро Олександрович Рум'янцев-Задунайський граф, генерал-фельдмаршал
1782—1796

Київські військові губернатори[ред. | ред. код]

П. І. Б. Портрет Титул, чин, звання Час заміщення посади
Іван Петрович Салтиков граф, генерал від кавалерії (генерал-фельдмаршал)
18.11.1796—29.11.1797
Андрій Григорович Розенберг[ru] генерал від інфантерії
30.11.1797—12.03.1798
Іван Васильович Гудович генерал від інфантерії
03.1798—06.1798
Олександр Андрійович Беклешов генерал від інфантерії
13.06.1798—1799
Андрій Семенович Фенш[ru] генерал від інфантерії
1801—1803
Олександр Петрович Тормасов генерал від кавалерії
1803—1806
Михайло Іларіонович Кутузов генерал від інфантерії
28.09.1806—03.07.1809
Михайло Андрійович Милорадович генерал від інфантерії
1810—08.1818
Петро Федорович Желтухин[ru] Св. І. В., генерал-лейтенант
1827—1829
Борис Якович Княжнин генерал-лейтенант
1829—22.01.1832

Київські військові губернатори, Подільські і Волинські генерал-губернатори[ред. | ред. код]

П. І. Б. Портрет Титул, чин, звання Час заміщення посади
Василь Васильович Левашов граф, генерал від кавалерії, генерал-ад'ютант
22.01.1832—09.06.1835
Олександр Дмитрович Гур'єв[ru] граф, генерал-лейтенант
09.06.1835—15.11.1837
Дмитро Гаврилович Бібиков генерал-ад'ютант, генерал-лейтенант (генерал від інфантерії)
29.12.1837—30.08.1852
Іларіон Іларіонович Васильчиков князь, генерал-ад'ютант, генерал-лейтенант
30.08.1852—12.11.1862
Микола Миколайович Анненков генерал від інфантерії, генерал-ад'ютант
19.01.1863—19.01.1865

Київські, Подільські і Волинські генерал-губернатори[ред. | ред. код]

П. І. Б. Портрет Титул, чин, звання Час заміщення посади
Олександр Павлович Безак генерал-ад'ютант, генерал від артилерії
19.01.1865—16.01.1869
Олександр Михайлович Дондуков-Корсаков князь, генерал-ад'ютант, генерал-лейтенант
16.01.1869—16.04.1878
Михайло Іванович Чертков генерал-ад'ютант, генерал-лейтенант
16.04.1878—13.01.1881
Олександр Романович Дрентельн генерал-ад'ютант, генерал від інфантерії, тимчасовий Чернігівський і Полтавський
13.01.1881—15.07.1888
Олексій Павлович Ігнатьєв граф, генерал-лейтенант
12.08.1889—07.12.1897
Михайло Іванович Драгомиров генерал-ад'ютант, генерал від інфантерії
01.01.1898—24.12.1903
Микола Васильович Клейгельс генерал-лейтенант
24.12.1903—19.10.1905
Володимир Олександрович Сухомлинов генерал-лейтенант
19.10.1905—18.12.1908
Федір Федорович Трепов генерал від кавалерії
18.12.1908—1914

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]