Кети — Вікіпедія

Кети
Кількість	1088 осіб[1] (2021)
Ареал	Росія
Близькі до:	Юги
Мова	Російська мова, Кетська мова, Селькупська мова, Евенкійська мова
Релігія	Православ'я, Шаманізм

Ке́ти, кет (самоназва — «людина»), — корінний нечисленний народ Сибіру.

Назва «кети» походить від «кет» — «людина». Утвердилась в російській мові з початку XX сторіччя. До цього кети були відомі під найменуванням «остяки», «єнісейські остяки», «єнісейці». Серед немолодої частини населення зустрічається ще одна стара самоназва — «остиган».

Чисельність[ред. | ред. код]

Кети — один з найменших за розміром етносів Півночі. Проте в останні десятиліття офіційно реєструється зростання чисельності з 1084 осіб у 1989 році до 1494 у 2002.

Згідно з всеукраїнським переписом населення у 2001 році, в Україні на той час проживало 40 кетів^[2].

Чисельність кетів у Росії/Російській імперії/СРСР:

Територія, розселення[ред. | ред. код]

На початку 17 століття кетські племена займали велику територію по річках Кан (права притока Єнісею), Усолка, Она (лівобережжя низов'я Ангари), по Єнісею від сучасного Красноярська до гирла річки Туби. На першу половину 19 століття майже всі вони втратили свою мову, злившись з росіянами, евенками, з предками сучасних хакасів. І лише найпівнічніші кети, ті, що жили нижче по Єнісею і його притоках Касу, Симу, Дуб-чесу, Елогую і Вахті зберегли свою мову і етнічні ознаки.

На початок XXI століття основна частина кетів (994) живе в Туруханському, Північноєнісейському і Єнісейському районах Красноярського краю, а також в Байкитському районі Евенкійського автономного округу.

Вони зосереджені в основному в 13 селах. Живуть спільно з росіянами, селькупами, евенками та іншими народами. У селах Келлог, Фарково, Мадуйка і Радянська Річка вони складають більшість. У селищах Сургутіха, Баклані-ха, Горошиха їхня частка становить близько 30 %. У інших селах їхня частка становить від 5 до 15 %.

Антропологічна характеристика[ред. | ред. код]

У антропологічному відношенні кетів відносили до уральського типу, що поєднує в собі європеоїдні і монголоїдні риси. Проте подальше вивчення дозволило виділити кетів в самостійний єнісейський тип.

Генетично в кетах домінує (90 %) гаплогрупа Q, поширена майже виключно серед американських індіанців. В Європі найвища частка Q саме в українців (до 10-12 %) і в казанських татар (волзьких булгар).

Мова[ред. | ред. код]

Говорять кетською мовою, останньою мовою єнісейської сім'ї мов, що збереглася.

Діалекти: імбатський, симський які значно відрізняються один від одного в області фонетики, морфології і лексики. Деякі дослідники навіть вважають їх окремими мовами. Переважна частина сучасних кетів говорить імбатським діалектом, який підрозділяється на говори.

Кетська мова належить до ізольованих серед мов всіх інших народів Сибіру. Деякі лінгвісти вказують на загальні риси в основних принципах її побудови з деякими мовами кавказьких горян, басків і північноамериканських індіанців.

Всі сучасні кети вільно розмовляють російською мовою, деякі знають селькупську і евенкійську мови.

Історія[ред. | ред. код]

Заведено вважати, що предки сучасних кетів сформувалися в епоху бронзи на півдні межиріччя Обі і Єнісею в результаті змішання європеоїдів Південного Сибіру зі стародавніми монголоїдами. Приблизно у 1 тисячолітті нової ери вони вступили в контакти з тюркським і самодійсько-угромовним населенням і в результаті міграцій опинилися на Єнісейській Півночі.

Див. також[ред. | ред. код]

• Кетська міфологія

Джерела і ресурси[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кети

• nsu.ru
• Народы мира. Москва. 1988.

1. ↑ Vajda, Edward G. The Ket and Other Yeniseian Peoples. Архів оригіналу за 6 April 2019. Процитовано 29 June 2007.
2. ↑ Всеукраїнський перепис населення 2001, дані за національністю[Архівовано 4 листопада 2018 у Wayback Machine.]