Каїс Саїд — Вікіпедія

Каїс Саїд
Президент Тунісу
Нині на посаді
На посаді з	23 жовтня 2019
Прем'єр-міністр	Юсеф Шахед Еліас Фахфах Хішам Машиши
Попередник	Беджі Каїд Ес-Себсі Мохамед Еннасер (в. о.)
Народився	22 лютого 1958(1958-02-22)[1] (66 років) Туніс, Туніс[2]
Відомий як	науково-педагогічний працівник, правник, політик
Місце роботи	University of Soussed і Tunis Universityd
Країна	Туніс
Alma mater	Tunis Universityd
У шлюбі з	Ichraf Chbaïld
Релігія	іслам[3]
Нагороди
Підпис
Медіафайли у Вікісховищі

Каїс Саїд (араб. قيس سعيد‎; нар. 22 лютого 1958, Туніс, Туніс) — туніський юрист, політик та викладач. Президент Тунісу з жовтня 2019 року. Президент Туніської асоціації конституційного права з 1995 до 2019 року. Балотувався як незалежний кандидат на президентських виборах 2019 року, у другому турі перемігши Набіля Каруї^[en].

Раннє життя[ред. | ред. код]

Каїс Саїд — син Монсефа Саїда та Закії Беллаха з Бені-Х'яр, Бон. Його мати, хоч і здобула освіту, втім, була домогосподаркою^[4]. Сім'я Саїда була досить скромною та належала до середнього класу. Його дядько по батькові, Хічем Саїд, був першим дитячим хірургом у Тунісі, відомим у всьому світі тим, що в 70-х роках ХХ ст. розділив двох сіамських близнюків^[5].

Здобув середню освіту в коледжі Садікі^[en][4].

Кар'єра[ред. | ред. код]

Професійна[ред. | ред. код]

Бувши юристом за освітою, спеціалізувався на конституційному праві. Обіймав посади генсекретаря Туніської асоціації конституційного права з 1990 до 1995, віцепрезидента — з 1995 до 2019 року. Був членом експертної групи секретаріату Ліги арабських держав з 1989 до 1990, експертом Арабського інституту прав людини з 1993 до 1995 та членом комітету експертів, відповідальних за перегляд проєкту Конституції Тунісу 2014 року^[6].

Політична[ред. | ред. код]

З 2013 до 2014 року брав участь у кількох політичних клубах та зустрічах, які об'єднували молодь.

Саїд став одним з перших зареєстрованих кандидатів на президентських виборах^[7]. Беручи участь як незалежний соціально-консервативний кандидат, орієнтувався на молодих виборців^[8]. Здобув 620 тисяч голосів у першому турі президентських виборів, посівши у ньому перше місце. У другому турі переміг Набіля Каруї, здобувши 72,71 % голосів^[9]. 14 жовтня його оголосили новим президентом Тунісу.

Склав присягу 23 жовтня 2019 року^[10][11]. Він став першим президентом, народженим після здобуття країною незалежности від Франції.

Прем'єр-міністр мав два місяці на створення коаліції^[9].

25 липня 2021 року на тлі антиурядових протестів, спричинених невдоволенням людей недостатньою протидією коронавірусу владою, оголосив про відставку прем'єр-міністра Хішама Машиши, заблокував роботу парламенту та зняв недоторканність з усіх його членів^[12][13]. Опоненти президента назвали ці дії «переворотом, спрямованим проти революції та конституції»^[13].

Приватне життя[ред. | ред. код]

Одружений зі суддею Ічраф Шебіл, з якою познайомився, коли вона була студенткою факультету права університету міста Сус, а він працював там директором катедри публічного права з 1994 до 1999 року. Мають трьох дітей: доньок Сару й Муну та сина Амру^[14].

Примітки[ред. | ред. код]

Генеалогія та некрополістика Родовід Словники та енциклопедії Большая российская энциклопедия · Велика норвезька енциклопедія · Encyclopedia Treccani Довідкові видання Munzinger IBA · OpenSanctions Нормативний контроль CONOR.SI: 216418147 · GND: 1197047263 · GKG: /g/12pgd7rmg · LCCN: n88248216 · MAK: 9811780736005606 · SUDOC: 263040364 · VIAF: 4199157162078378980006 · WorldCat: viaf-4199157162078378980006

п о р Президенти Тунісу Хабіб Бурґіба • Зін аль-Абідін бен Алі • Мухаммед Ґаннуші (в.о.) • Фуад Мубазаа (в.о.) • Монсеф Марзукі • Беджі Каїд Ес-Себсі • Мохамед Еннасер (в.о.) • Каїс Саїд

п о р Президенти та королі країн Африки Королі Король Есватіні (Мсваті III) • Король Лесото (Летсіє III) • Король Марокко (Мохаммед VI) Президенти Алжиру (Абдельмаджид Теббун) • Анголи (Жуан Лоренсу) • Беніну (Патріс Талон) • Ботсвани (Мокгвітсі Масісі) • Буркіна-Фасо (Ібрагім Траоре (в. о.)) • Бурунді (Еварист Ндаїшиміє) • Габону (Бріс Оліґі (в. о.)) • Гамбії (Адама Берроу) • Гани (Нана Акуфо-Аддо) • Гвінеї (Мамаді Думбуя (в. о.)) • Гвінеї-Бісау (Умару Сісоку Ембало) • Джибуті (Ісмаїл Омар Гелле) • ДР Конго (Фелікс Чісекеді) • Екваторіальної Гвінеї (Теодоро Обіанг Нгема Мбасого) • Еритреї (Ісаяс Афеверкі) • Ефіопії (Сахле-Ворк Зевде) • Єгипту (Абдель Фаттах Ас-Сісі) • Замбії (Хакаінде Хічілема) • Зімбабве (Еммерсон Мнангагва) • Кабо-Верде (Жозе Марія Невіш) • Камеруну (Поль Бія) • Кенії (Вільям Руто) • Коморських Островів (Азалі Ассумані) • Конго (Дені Сассу-Нгессо) • Кот-д'Івуару (Алассан Уаттара) • Ліберії (Джозеф Боакаї) • Лівії (Мухамед аль-Менфі) • Маврикію (Притвіраджсінг Ропун) • Мавританії (Мухаммед ульд аш-Шейх аль-Газуані) • Мадагаскару (Анрі Радзуеліна) • Малаві (Лазарус Чаквера) • Малі (Ассімі Гоїта (в. о.)) • Мозамбіку (Філіпе Н'юсі) • Намібії в.о. (Нанголо Мбумба) • Нігеру (Абдурагман Тчіані) • Нігерії (Бола Тінубу) • ПАР (Сиріл Рамафоса) • Південного Судану (Салва Киїр) • Руанди (Поль Кагаме) • Сан-Томе і Принсіпі (Карлуш Віла-Нова) • Сейшельських Островів (Вавел Рамкалаван) • Сенегалу (Бассіру Фай) • Сомалі (Хасан Шейх Махмуд) • Судану (Абдель Фаттах аль-Бурхан) • Сьєрра-Леоне (Джуліус Маада Біо) • Танзанії (Самія Сулуху) • Того (Фор Гнассінгбе) • Тунісу (Каїс Саїд) • Уганди (Йовері Мусевені) • ЦАР (Фостен-Аршанж Туадера) • Чаду (Магамет Дебі Ітно (в. о.))