French
DeutschКарл IV (імператор Священної Римської імперії) — Вікіпедія
| Карл IV Люксембурзький чеськ. Karel IV. | |
|---|---|
| Divina favente clementia Romanorum Imperator semper Augustus et Boemiæ rex | |
 | |
| Імператор Священної Римської імперії | |
| Правління | 1355-1378 |
| Коронація | 5 квітня 1355 |
| Попередник | Людовик IV Баварський |
| Наступник | Сигізмунд I Люксембург |
| Інші титули | Король Богемії Король Німеччини Король Італії Граф Люксембургу |
| Біографічні дані | |
| Релігія | католицька церква |
| Народження | 14 травня 1316 Прага |
| Смерть | 29 листопада 1378 (62 роки) Прага пневмонія |
| Поховання | Собор святого Віта, Прага, Чехія |
| Дружина | Бланка Валуа |
| Другий шлюб | Анна Баварська |
| Третій шлюб | Анна Свідницька |
| Четвертий шлюб | Єлизавета Померанська |
| Діти | Сигізмунд, Вацлав, Маргарита I, Катерина, Єлизавета, Анна, Маргарита II |
| Династія | Люксембурги |
| Батько | Ян I Сліпий |
| Мати | Єлизавета Богемська |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Ка́рл IV Люксембурзький (нім. Karl IV, чеськ. Karel IV.; 14 травня 1316, Прага — 29 листопада 1378, Прага) — імператор Священної Римської імперії з 1346 року; з 26 серпня 1346 року король Богемії Карл I, (коронація відбулась 2 вересня 1347 року).
Карл був старшим сином і спадкоємцем короля Яна I Сліпого і принцеси Єлизавети, дочки короля Вацлава ІІ з династії Пржемисловичів. Він є найвидатнішим чеським королем та одним із найвизначніших імператорів. Свою освіту Карл здобув у Франції, вільно розмовляв п'ятьма мовами, мав надзвичайні здібності у політиці, дипломатії, управлінні та військовій справі. Прямий нащадок Великих Князів Київських.
Карл був першим чеським королем, коронованим у Празі чеським архієпископом. Це відбулося у 1347 році, хоча де-факто він став королем роком раніше. Заснувавши Нове місто (Прага), перетворив Прагу на найбільше місто Центральної Європи. 1348 року Карл заснував Празький університет, розпочав будівництво нового кам'яного мосту через Влтаву. а також збудував замок Карлштейн, готичну перлину на південь від Праги. Його міжнародна політика зміцнила незалежність Чеського королівства та розширила його кордони. У той же час спроба короля створити громадянське законодавство (Maiestas Carolina) була відкинута чеською аристократією. За результатами загального громадського опитування Карла IV було визнано найвеличнішим чехом в історії.
Справжня заслуга Карла IV перед імперією — заснування союзів земського миру.
Двічі здійснював походи в Італію: в 1354 році, щоб коронуватися в Мілані королем та в Римі імператором (1355), вдруге — в інтересах папи, для війни з міланськими Вісконті. Але про розвиток свого родового володіння, Чехії, піклувався більше, ніж про імперію.
Дав багато пільг дворянству в містах. Заохочував розвиток гірництва та землеробства, зробив Влтаву до Ельби судноплавною, побудував у Празі «нове місто» (Празький град), Градчани та знаменитий празький Карлів міст, заснував там архієпископство й у 1348 році перший в імперії університет (за зразком паризького), привернув до Праги велику кількість художників та ремісників.
Біографія[ред. | ред. код]
При народженні отримав ім'я Вацлав. Виховувався в Парижі.
У 15-річному віці (1331) був призначений намісником у створеному його батьком королівстві в Північній Італії і зіткнувся там з опором та інтригами. У 18 років (1334) став намісником батька в Чехії. Внаслідок вигнання його брата Йоганна з Тіролю і тимчасового управління Карлом цією країною, на яку мав види Баварський дім, виник глибокий конфлікт між Віттельсбахами і Люксембургами, який призвів до ряду воєн.
З ім'ям Карла пов'язана «золота доба» Чехії. Він добре знав чеську мову, дбав про розвиток міст і багато уваги приділяв сільському господарству. Карл ввіз до Чехії виноградну лозу з Бургундії і сливові дерева з Лотарингії, влаштував водоймища для розведення риб: так з'явилися знамениті чеські коропи.
Карл залишився в історії як автор першої в середньовічній Європі світської автобіографії та ініціатор складання нової історичної хроніки.
Обрання королем[ред. | ред. код]
.jpg)
Ще за життя імператора Людовика IV Баварського, Карл, за допомогою папи Климента VI, домігся обрання п'ятьма курфюрстами німецьким королем. При цьому він пішов на підписання обмежувальних умов, у виконанні яких примушений був принести клятву папі в Авіньйоні. Тим не менше, після смерті імператора (1347) Карлу не вдалося відразу зійти на імперський трон. За почином Віттельсбахів королем було обрано Едуарда III Англійського, коли ж той відмовився — мейсенського маркграфа Фрідріха II, потім графа Гюнтера Шварцбурзького, який незабаром важко захворів, погодився відректися за гроші й помер.
25 липня 1349 року Карл IV повторно коронувався в Аахені. З Віттельсбахами Карл IV примирився одруженням з Анною, дочкою пфальцського курфюрста, і обіцянкою підтримки їх у Браденбурзі де він сам, тим часом, протегував Лже-Вальдемару.
Карл IV пішов на великі поступки князям. В Золотій буллі 1356 року курфюрсти отримали майже суверенні права у своїх князівствах. Впорядкування обрання на престол усунуло втручання папи при виборах, що викликало розлад з авіньйонським двором. Конфлікт з папою було залагоджено даруванням десятини та виданням так званої каролінзької булли для захисту пільг духовенства.
Значною заслугою Карла IV стало заснування спілок земського світу.
Походи до Італії[ред. | ред. код]
Двічі Карл IV здійснював походи в Італію: в 1354 році, щоб коронуватися в Мілані королем і в Римі імператором (1355), вдруге — в інтересах папи, для війни з міланськими Вісконті. Але про розвиток свого спадкового володіння, Чехії, Карл дбав більше, ніж про імперію.
Посланий Карлом як полонений в Авіньйон, Кола ді Рієнцо примирився з Іннокентієм VI, і повернувся до Італії восени 1353 року як представник понтифіка, щоб співпрацювати з іспанським кардиналом, але зміг лише набути ганебну смерть на сходах Капітолія. Гіббон писав про це: «Капітолій стояв тепер на крові Рієнцо, коли Карл IV спустився з Альп, щоб коронуватися короною Італії та Імперії». Франческо Петрарка вірив у Карла IV, але потім глибоко в ньому розчарувався. Карл був коронований в Римі кардиналом Остії в пасхальний день 1355 року, а потім повернувся до Праги, як писав поет: «з короною, яку він отримав без єдиного удару меча, з кошелем, повним монет, який він привіз порожнім; але з малою славою за добрі справи, і з великою ганьбою за приниження імператорської величі. О! якщо б твій прадід і дід зустріли тебе на альпійському перевалі, щоб вони сказали, ти подумав? Імператор римлян по імені, по правді ти всього лише король богемський».
Правління в Німеччині[ред. | ред. код]
Дворянству в містах він дав багато пільг; в 1350 році видав нове укладення, яке, однак, пізніше змушений був скасувати. Заохочував горнозаводство і землеробство, зробив Влтаву до Ельби судноплавною, побудував у Празі «нове місто» (Нове-Мєсто), Градчани, і знаменитий празький Карлів міст, заснував там архієпископію і в 1348 році перший в імперії університет (за зразком паризького), привернув до Праги велику кількість художників і ремісників.
Через першу свою дружину, за згодою Віттельсбахів, забезпечив собі більшу частину Верхнього Пфальца; через другу дружину, Анну Яворську, отримав сілезькі князівства Яворське і Свідницьке (1368); роком раніше він купив Лужицьку землю.
Майстерно скориставшись розбратами в родині Віттельсбахів, Карл зумів домогтися заповіту собі Бранденбурзької марки маркграфами Людовиком і Оттоном (1368), а незабаром після того, в 1373 році, за винагороду, повинен був відмовитися від марки на користь Оттона.
За великі суми грошей і після довгих зусиль Карл IV домігся обрання свого сина Венцеля своїм наступником (1376). Великі витрати Карла IV змушували його обкладати важкими податками і закладати імперські міста, що повело до заснування Швабського союзу міст (1376).
Вмираючи в Празі, Карл залишив Чехію, Сілезію і римську корону Венцелю, Бранденбург — Сигізмунду, Лужицькі землі — Йогану, третьому зі своїх синів.
Після смерті Карла IV його тіло було виставлено для прощання в Храмі Діви Марії під ланцюгом на Малій Страні в Празі, після чого він був похований в крипті Собору Святого Віта.
Родовід[ред. | ред. код]
Об'єкти, названі на честь Карла IV[ред. | ред. код]
- Карлштейн
- Карлштейн (Бероун)
- Карлів міст
- Карлів університет у Празі (Karlova Univerzita)
- Карлові Вари
- Карлова площа
- Монтекарло
Див. також[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
Rick Fawn, Jiří Hochman, Historical Dictionary of the Czech State, 2nd edition, Lanham: Scarecraw Press, 2010. — ISBN 978-0-8108-5648-6, ISBN 978-0-8108-7074-1 (англ.)
| Попередник Людовик IV Баварський |  | Імператор Священної Римської імперії 1355-1378 | | Наступник Сигізмунд I Люксембург |
| Попередник Ян I Сліпий |  | Король Богемії 1346-1378 | | Наступник Вацлав IV |
| Попередник Людовик IV Баварський |  | Король Німеччини 1346-1378 | | Наступник Венцель |
| Попередник Іоанн I Люксембурзький |  | Граф Люксембургу 1346-1353 | | Наступник Венцель I Люксембурзький |
|
