Капустян Олексій Віталійович — Вікіпедія

Олексій Капустян;
	Сержант
Загальна інформація
Народження	18 жовтня 1993; Рівне
Смерть	29 листопада 2019 (26 років); Водяне
Громадянство	Україна
Псевдо	«Капуста», «Качан»
Військова служба
Роки служби	2014-2019
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Сухопутні війська
Рід військ	Гірська піхота
Формування	8 ОГШБ 10 ОГШБр
Війни / битви	Російсько-українська війна Іловайський котел; Бої на Світлодарській дузі; Бої за Мар'їнку; Оборона Маріуполя;
Командування
	Командир відділення
Нагороди та відзнаки
	Орден «За мужність» ІІІ ступеня

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Капустян.

Олексі́й Віта́лійович Капустя́н (1993—2019) — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

З життєпису[ред. | ред. код]

Народився 1993 року в місті Рівне. Мешкав в селі Кринички (Гощанський район) — у шкільні роки переїхав з родиною до села. Навчався в Тучинській спеціальній ЗОШ-інтернаті. Строкову службу проходив у внутрішніх військах МВС в Маріуполі протягом 2012—2013 років. Закінчив училище та здобув будівельну спеціальність.

2014 року з початком війни добровольцем пішов на фронт — у складі 2-го батальйону територіальної оборони «Горинь». Брав участь у боях за Іловайськ. Надалі проходив службу у му окремому мотопіхотному батальйоні «Горинь» 30-ї бригади. З 2016-го — в 130-му окремому розвідувальному батальйоні. Протягом 14 листопада 2018 року — 9 серпня 2019 року — у 24-й бригаді; на посаді головного сержанта 2-го взводу 1-ї роти. Брав увасть у боях на Світлодарській дузі, поблизу Мар'їнки. 8 листопада 2019-го підписав новий контракт — у 10-ій бригаді, щоби залишитися на передовій; сержант, командир відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки. Здійснював виконання завдань у Приазов'ї.

29 листопада 2019 року у передвечірню пору загинув під час обстрілу позиції поблизу села Водяне (Волноваський район) з напряму окупованої Ужівки — від кульового поранення грудної клітки в ділянку серця. Олексій був старшим на позиції; з початком ворожого кулеметного обстрілу відкрив вогонь у відповідь, але зазнав ураження кулею снайпера (влучила вище й лівіше від пластини бронежилету).

Проводжали в останню путь у Криничках, прийшли прощатися й жителі сусідніх Річиці та Юрчина. Прощання відбулося і у Тучині, де похований 2 грудня 2019 року; перехожі стояли на колінах^[1].

Без Олексія лишились мама, брат, сестра та донька 2016 р.н.

Нагороди та вшанування[ред. | ред. код]

Указом Президента України № 131/2020 від 7 квітня 2020 року за «самовіддане служіння Українському народові, особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України» нагороджений орденом За мужність III ступеня (посмертно)^[2]
нагрудним знаком «За зразкову службу» 2-го ступеня, 23.08.2013
нагрудним знаком «Золотий хрест учасника АТО», 2.02.2016
медаль «За оборону Рідної Держави», 6.12.2015
нагрудний знак «Батальйон Горинь», 6.12.2015.

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Як у Тучині прощалися із загиблим військовим Олексієм Капустяном. Архів оригіналу за 3 грудня 2019. Процитовано 21 червня 2020.
↑ Указ Президента України від 7 квітня 2020 року № 131/2020 «Про відзначення державними нагородами України»

Джерела[ред. | ред. код]

Капустян Олексій Віталійович [Архівовано 21 червня 2020 у Wayback Machine.] // Книга пам'яті
Революція гідності. Війна. Рівненщина [Архівовано 23 червня 2020 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Як у Тучині прощалися із загиблим військовим Олексієм Капустяном. Архів оригіналу за 3 грудня 2019. Процитовано 21 червня 2020.

[2] Указ Президента України від 7 квітня 2020 року № 131/2020 «Про відзначення державними нагородами України»

[1]

[2]