Каплуненко Ігор Валентинович — Вікіпедія

Каплуненко Ігор Валентинович;
	Старшина
Загальна інформація
Народження	9 березня 1968; Біла Церква
Смерть	5 січня 2015 (46 років); Артемівськ; (автомобільна аварія)
Громадянство	Україна
Військова служба
Роки служби	2014-2015
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Збройні сили
Рід військ	Національна гвардія
Формування	Батальйон ім. Кульчицького
Війни / битви	Війна на сході України Бої за Дебальцеве;
Нагороди та відзнаки
	Орден «За мужність» ІІІ ступеня
	Орден «За мужність» ІІІ ступеня

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Каплуненко.

І́гор Валенти́нович Каплуне́нко (9 березня 1968 — 5 січня 2015) — старшина резерву Міністерства внутрішніх справ України, учасник російсько-української війни.

Життєвий шлях[ред. | ред. код]

Активіст Білоцерківського Євромайдану, входив до складу Громадського формування «Щит», ВО «Свобода». З початком бойових дій допомагав бійцям НГУ як волонтер, згодом записався добровольцем. Заступник командира 2-го взводу 3-ї роти, Київська окрема бригада, Північне ОТО НГУ, псевдо «Старшина».

Протягом 19 серпня — 6 жовтня брав участь у боях за Вуглегірськ. Січнем 2015-го відряджений на схід України — для забезпечення ротації підрозділів резервного батальйону ім. Героя України генерал-майора С. Кульчицького.

5 січня перебував у мікроавтобусі «Богдан», котрий при перевезенні взводу резервістів потрапив у ДТП поблизу Артемівська. З «Богданом» зіштовхнувся військовий «КрАЗ». Сергій Бабічев був досвідченим водієм, за свідченнями тих, хто вижив, до останнього намагався зробити все можливе для того, щоб уникнути зіткнення та врятувати побратимів, Віктор Бурка, Юрій Лінивенко, Роман Малюта, Володимир Матківський, Максим Щіпов та Тарас Герасимюк загинули від травм. Тоді загинуло 12 військовиків, ще 21 зазнав травм. 17 січня помер в київському шпиталі від поранень Ігор Дідач.

Без Ігоря лишились мама, дружина, двоє дітей, внучка.

8 січня 2015-го похований у місті Біла Церква.

Нагороди та вшанування[ред. | ред. код]

Указом Президента України № 365/2015 від 27 червня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)^[1].
9 березня 2015-го в білоцерківській ЗОШ № 6 відкрито пам'ятну дошку випускникові 1985 року Ігорю Каплуненку
Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам'яті», в щоденному ранковому церемоніалі 5 січня^[2]^[3].
28 липня 2022 року у місті Біла Церква вулицю Декабристів перейменували на вулицю Ігоря Каплуненка.

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Указ Президента України від 27 червня 2015 року № 365/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
↑ В Міноборони вшанували загиблих Українських захисників. mil.gov.ua. Офіційний сайт Міністерства оборони України. Архів оригіналу за 6 січня 2022.
↑ Ранковий церемоніал вшанування загиблих українських героїв 5 січня на YouTube

Джерела[ред. | ред. код]

Каплуненко Ігор Валентинович [Архівовано 28 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Книга пам'яті полеглих за Україну
Старшина резерву Каплуненко Ігор Валентинович [Архівовано 8 вересня 2016 у Wayback Machine.]
Небесна Гвардія
Велика втрата — загинув наш побратим білоцерківець Ігор Каплуненко [Архівовано 3 серпня 2017 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Указ Президента України від 27 червня 2015 року № 365/2015 «Про відзначення державними нагородами України»

[2] В Міноборони вшанували загиблих Українських захисників. mil.gov.ua. Офіційний сайт Міністерства оборони України. Архів оригіналу за 6 січня 2022.

[3] Ранковий церемоніал вшанування загиблих українських героїв 5 січня на YouTube

[1]

[2]

[3]