Канонерський човен — Вікіпедія

Каноне́рський чо́вен, або каноне́рка^[1] (фр. canonniere, від canon — «гармата») — бойовий артилерійський корабель, призначений для ведення бойових дій у прибережних районах моря, на мілководді й на річках та озерах.

Виконувані бойові завдання[ред. | ред. код]

Канонерські човни поділяються на морські і річкові. Вони бувають спеціальної конструкції, але у воєнний час їхня кількість зазвичай збільшувалась за рахунок переобладнання суден торгового, промислового і технічного флоту з малою осадкою. Канонерські човни використовуються для завдання артилерійських ударів по берегових об'єктах, живій силі й бойовій техніці противника, знищення малих прибережних кораблів і суден, артилерійської підтримки приморських флангів сухопутних військ. Крім того, вони можуть використовуватися у десантних і протидесантних діях, для постановки мін, перевезення військ, конвойної, дозорної служб і рішення інших завдань^[2]. Торпедні канонерські човни, озброєні торпедами, будували у кінці 19-го — початку 20-го століття. Вони призначались для знищення міноносців.

Історія[ред. | ред. код]

Вперше введені французами в XVII столітті, при бомбардуванні Дюнкірхена, у вигляді 30–40-весельних шлюпок з 2–3 великими гарматами; потім прийняті англійцями, голландцями та іншими. У 1805 р. Наполеон I звелів побудувати кілька сотень канонерських човнів, щоб напасти на Англію, але континентальна війна, що виникла в цей час, не дала йому закінчити розпочате. Представляючи незначну мішень для ворожих пострілів, канонерські човни могли завдати великої шкоди своїми великокаліберними снарядами, а невелика осадка давала їм змогу ховатися в такі місця, куди великі кораблі не мали доступу^[3]. Цей тип бойових кораблів широко використовувався в Швеції та Росії для дій в шхерах на невеликих глибинах і був важливим учасником морських протистоянь на Балтиці у 18-му столітті^[4].

Після введення парового двигуна у флот їх стали робити паровими (гвинтовими), збільшили їхні розміри, артилерію обмежили однією носовою установкою великого калібру (до 12 дюймів) і кількома скорострілами. Корпус канонерських човнів спочатку будувався з дерева, потім з заліза або з того й того разом (змішана споруда). Машини ставилися горизонтального типу, спершу одногвинтові, потім скрізь двогвинтові.

Характеристики[ред. | ред. код]

Водотоннажність канонерських човнів не перевищує 2,5 тис. т; швидкість ходу 9–20 вузлів (17–37 км на годину). Головне озброєння 2-5 артилерійських установок калібром 76-152 мм. Для оборони від повітряного противника канонерський човен можуть мати малокаліберні (20–37-мм) зенітні автоматичні гармати і великокаліберні зенітні кулемети. Після Другої світової війни 1939—1945 у зв'язку з розвитком берегової ракетної артилерії роль канонерських човнів як морських артилерійських кораблів прибережного дії знизилася. Водночас на озерах та річках канонерські човни використовуються для патрулювання.

Галерея[ред. | ред. код]

• 
  «Донець», канонерський човен російського та українського флотів
• 
  Австрійсько-угорський канонерский човен «Блітц»
• 
  «Кубанець», канонерський човен російського та українського флотів
• 
  Канонерський човен військово-морського флоту Російської імперії

Див. також[ред. | ред. код]

• Річковий канонерський човен
• Торпедний канонерський човен
• Піщана галька

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Канонерський човен [Архівовано 21 серпня 2014 у Wayback Machine.] в Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.