Західні слов'яни — Вікіпедія

Західні слов'яни — частина великої слов'янської сім'ї, що проживає у східній та центральній Європі. До них відносять: чехів, кашубів, лужичан, поляків i словаків. В процесі міграції та експансії слов'ян (VI-VII століття) ця людність змогла майже уніфікувати культуру і значною мірою мову. Лише колонізація уграми Угорської низини на початку IX ст. розірвала зв'язок між слов'янами, що проживали північніше Карпат і Судетів з балканськими та наддунайськими слов'янами. Це спричинило розмежування західних і південних слов'ян. Розмежування східних і західних слов'ян розпочалось у X ст., коли виникли дві конкуруючі між собою держави — Київська Русь та Польща. Дуже поглибило відчуження і те, що в країнах було християнство різних обрядів (католицизм і православ'я). Таким чином уже в X ст. більш-менш монолітна слов'янська спільнота розпалась на три різних гілки.

Західнослов'янські племена[ред. | ред. код]

Західні слов'яни зберігали мовну єдність аж до XI століття, проте пізніше вирізнялись:

• лужичани
• лехічі
  • польські племена — мазовшани, вісляни і т. д.
  • полабські слов'яни — древ'яни
  • поморяни, нині кашуби
• чехи i словаки

Порівняння західнослов'янських мов[ред. | ред. код]

Письмові пам'ятки про ранні західнослов'янські країни[ред. | ред. код]

• Historia Francorum — бл. 660
• Баварський географ — бл. 845
• Хроника Регіно Прюмського^[en]  — бл. 915
• Хроника Тітмара Мерзебурзького — бл. 975
• Dagome iudex^[en]  — бл. 992
• Празький документ^[pl]  — бл. 1086
• Слов'янська хроніка — бл. 1177

Перші держави західних слов'ян[ред. | ред. код]

• Само (перша половина VII ст.) — створена франкським купцем Самоном приблизно в 624 р. Імовірно це був військово-племінний союз. Самон запам'ятався перш за все як військовий керівник, адже вів війни із аварами i франками. Після його смерті союз розпався.
• Князівство Нітра — історичне західно-слов'янське князівство, розташоване на заході сучасної Словаччини. Існувало до 833 року.
• Великоморавська держава — історична держава західних слов'ян у басейні Середнього Дунаю та доходила до верхів'їв рік Лаби й Одеру, виникла наприкінці VIII — початку IX віків на території сучаних Словаччини й Моравії, що досягла розквіту в 860–880 роках. Занепала близько 907 року через напади мадяр.
• Блатенське князівство (також відоме, як Панонське князівство) (839/840 — 876) — слов'янська держава в районі Блатенського озера — Балатона (на території сучасної Угорщини) зі столицею у місті Блатноград. Займало територію між Дравою на півдні, Дунаєм на сході, Грацем на заході та Веспремом на півночі.

Міфологія західних слов'ян[ред. | ред. код]

Божества[ред. | ред. код]

• Триглав — триголове божество.
• Святовит, Сварожич — ймовірно бог війни, ворожби та урожаю. Серед західних слов'ян особливою повагою користувався у Велетів (Лютичів). Головним центром культу була Аркона на острові Рана, там на капищі вXII ст. знаходився його ідол із чотирма обличчями та рогами достатку в руках. Священною твариною був білий кінь.
• Радгост — Радогост; головне божество редарів, одного із племен, що належало до військово-племінного союзу Лютичів. Центр культу був у місті Радегаст, яке було зруйноване в 1068.

Див. також[ред. | ред. код]

У Вікіджерелах є Geograf Bawarski

• Етногенез слов'ян
• Східні слов'яни
• Південні слов'яни
• Полісся

Посилання[ред. | ред. код]

• САВЕЛЬЕВ Андрей Николаевич, «ОБРАЗ ВРАГА. РАСОЛОГИЯ И ПОЛИТИЧЕСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ» [Архівовано 5 листопада 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
• Славяне в центральной Германии [Архівовано 5 листопада 2014 у Wayback Machine.] (рос.)