Західний Кувейт – Міна-аль-Ахмаді — Вікіпедія

Західний Кувейт – Міна-аль-Ахмаді. Карта розташування: Кувейт
Міна-аль-Ахмаді
Міна-аль-Ахмаді
Мінагіш
Мінагіш
Умм-Гудаїр (BS- 170)
Умм-Гудаїр (BS- 170)
Пункти, сполучені газопровідною системою

Західний Кувейт – Міна-аль-Ахмаді – трубопровідна система, споруджена для транспортування газу із західної групи кувейтських родовищ до газопереробного заводу Міна-аль-Ахмаді.

В 1978-му на майданчику НПЗ Міна-аль-Ахмаді запустили потужності з переробки попутного газу нафтових родовищ, передусім, розташованого поруч супергігантського Бургану. Втім, того ж року почалась подача ресурсу і з віддаленої від узбережжя більш ніж на півсотні кілометрів західної групи родовищ – Мінагіш, Умм-Гудаїр, для чого на останньому спорудили 170-ту компресорну станцію (BS-170).[1][2] До неї також щодобово могло подаватись біля 0,5 млн м3 газу із нейтральної зони, родовища якої спільно розробляються Саудівською Аравією та Кувейтом.[3]

Оскільки для асоційованого газу родовищ західної групи властивий високий вміст сірководню (біля 4%), на заводі Міна-аль-Ахмаді він спершу надходить на спеціальну секцію переробки – AGRP (Acid  Gas Removal project). Проте, коли з якихось причин AGRP не могла прийняти всі об’єми, доводилось спалювати надлишки, що вело до фінансових втрат та забруднення довкілля продуктами горіння сірководню. Тому в 2010-му на західній групі родовищ спорудили установку очистки, здатну приймати 1,7 млн м3 на добу. Підготований на ній газ подається на компресорні станції, котрі обслуговують згаданий вище Бурган (BS-140/150/160).[4]

На початку 2010-х в Кувейті узялись до плану переведення теплових електростанцій на блакитне паливо, що дозволило б вивільнити додаткові об’єми нафти для експорту. У 2013-му запустили призначені для цього газопроводи Міна-аль-Ахмаді – Сабія та Міна-аль-Ахмаді – Аз-Зур, і в тому ж році мала стати до ладу додаткова система подачі асоційованого газу із заходу країни, де повинна була запрацювати 171-ша компресорна станція (BS-171). Комплекс останньої призначався не лише  для компремування, але й проведення попередньої підготовки 6,6 млн м3 (в подальшому – 10 млн м3) газу та 69 тисяч барелів конденсату на добу. Асоційований газ мали постачати вже наявні центри збору продукції № 17, 27 (Умм-Гудаїр), 28 (Мінагіш) та новий центр №16 (так само Мінагіш).[5] Втім, проект посувався із певними затримками та став до ладу лише в 2018-му. Окрім названої станції BS-171 він включає прокладений від неї газопровід до Міна-аль-Ахмаді довжиною 60 км, виконаний в діаметрів 600 мм (крім того, спорудили конденсатопровід такої ж довжини та діаметром 350 мм).[6][7]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ STUDY ON GLYCOL REBOILER AND SURGE VESSEL CORROSION IN GLYCOL REGENERATION UNIT.
  2. ↑ Analysis and improvement possibilities of waste management at Kuwait Oil Company (KOC) Y. Al Qallaf, S. Al-Kandari, K. Yousef, S. Al Mutairi & H. Fouzy (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 22 липня 2018.
  3. ↑ Yumpu.com. HSE Booklet@A4 - Kuwait Oil Company. yumpu.com (англ.). Процитовано 10 серпня 2020.
  4. ↑ Sulfur Free Gas Supply for Kuwait Refineries Mahdi Ashkanani (PDF).
  5. ↑ Saipem awarded an onshore contract in Kuwait worth $900 million. Mynewsdesk (англ.). Архів оригіналу за 29 березня 2017. Процитовано 10 серпня 2020.
  6. ↑ Gas Export Transit Pipelines in Western Kuwait. www.gulfoilandgas.com. Процитовано 10 серпня 2020.
  7. ↑ KOC E-Magazine. www.kockw.com. Процитовано 10 серпня 2020.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Західний_Кувейт_–_Міна-аль-Ахмаді&oldid=34950569