Захар Шийкевич — Вікіпедія

Захар Шийкевич
Народився	до 1628
Помер	1704
Громадянство	Гетьманщина
Національність	українець
Діяльність	Генеральний писар
Попередник	Євстафій Дансткевич
Наступник	Степан Потребич-Гречаний
Конфесія	православний
Рід	Шийкевичі
Батько	Іван Шийкевич
У шлюбі з	нн Воронченко
Діти	Костянтин Шийкевич
	; ; ;

Захар Іванович Шийкевич гербу Шеліга (інколи Шуйкевич) (до 1628 — 1704) — державний діяч і представник генеральної старшини Лівобережної Гетьманщини XVII століття. Генеральний писар в уряді гетьмана Війська Запорозького Юрія Хмельницького та гетьмана Лівобережної України Івана Брюховецького в 1660-х і 1680-1690-х роках. Гетьманський ревізор при гетьмані Іоанні Мазепі.

Біографія[ред. | ред. код]

3ахар Шийкевич уперше згадується в джерелах як «подписок», тобто писар, на службі в Івана Виговського. Був одружений з дочкою прилуцького полковника Яцька Воронченка (1654—1657).

Після втрати влади Виговським потрапляв у полон до москалів, але врятувався тим, що дав свідчення проти переяславського полковника Тимоша Цецюри. Незабаром став одним з найближчих радників гетьмана Юрія Хмельницького, а потім і генеральним писарем при ньому. Відзначався антимосковською позицією. Зокрема, озлоблений на нього Цецюра писав, що Шийкевич

«… ляхского короля і Ляхов хвалить, а царської величності і російським людям ворог».

Після відмови від гетьманського уряду Ю. Хмельницького він продовжив свою службу на Лівобережжі, де в малограмотному оточенні гетьмана Івана Брюховецького швидко вивищився в генеральні писарі. Завдяки своїм інтелектуальним здібностям став дуже впливовою особою. Його побоювався навіть сам гетьман Брюховецький.

Для посилення своїх позицій у 1665 гетьман вів таємні переговори з Москвою про приборкання краян, за це він обіцяв організувати на Гетьманщині збір податків у царську казну. Євстрат Фролов 8 травня 1665 доповідав, що Брюховецький, висловлюючи згадані пропозиції, водночас побоювався, аби про них не прочув 3ахар Шийкевич, який міг про все це розповісти старшині й від того

«будет на него, гетмана, нелюбье ото всего малороссийского народа»

.

Генерального писаря в Москві розглядали як головного противника збирання податку з жителів Гетьманщини для царської казни і підбурювача гетьмана чинити цим заходам найрішучіший опір.

Завдяки незалежній активній позиції невдовзі став небажаною особою як для гетьмана, так і для інших старшин, які боролися за вплив на тодішнього керманича України. Київський полковник Василь Дворецький інформував Шереметьєва, щоб той радив царю по приїзду до нього делегації з Гетьманщини віддалити від гетьмана «Захарку, бо в нем есть злоба великая» і залишити останнього в Москві.

У грудні 1665 велике посольство гетьманських урядовців на чолі з Іваном Брюховецьким прибуло до Москви. Тут, на обіді у Долгорукого, очевидно, була спровокована із заздалегідь домовленим переяславським протопопом Бутовичем суперечка-сутичка з 3ахаром Шийкевичем. Відразу після неї прибічники Брюховецького написали донос у Малоросійський приказ. Захара Шийкевича заарештовують і запроторюють до Сибіру. Без головного супротивника надмірним царським зазіханням на права й вольності козацтва, правляча верхівка, підкуплена маєтностями та почесними московськими рангами, фактично здала Гетьманщину Московії під управління воєвод, російських залог. Гетьман, ставши боярином, навіть звернувся з пропозицією про призначення митрополита з Москви.

Гетьман Петро Дорошенко (в 1669 році) і наказний гетьман Василь Многогрішний (1671 року) в числі інших згадували і прізвище Шийкевича в переліку людей, яких просили царський уряд повернути з Сибіру на Україну. Але 7 червня 1671 в Батурин була надіслана царська грамота, у якій гетьманському уряду заборонялося звертатися з подібними проханнями.

Повернувся Захар Шийкевич із заслання лише після 1681 року.

З самого початку правління гетьмана Івана Мазепи перебував у його оточенні. 20 жовтня 1687 вже як гетьманський ревізор брав участь у Гадяцькому суді, а 7 грудня того ж року — у Полтавському. Шийкевич виконував різні доручення гетьмана Мазепи: брав участь в судах, розмежовував землі між селами різних волостей, вів розшук у справі Петрика, спостерігав за виборами полковника у Переяславі в червні 1690.

Поява колишнього генерального писаря в гетьманській столиці й відразу наділення його відповідальними повноваженнями вказує на те, що з гетьманом він був знайомий іще з часів Івана Виговського. Шістнадцятирічне перебування 3ахара Шийкевича на засланні, ясна річ, не зробило його вдячним вірнопідданим царів. Мазепа не міг поставити здібного старшину на відповідальну урядову посаду, бо це б насторожило Москву, але наблизив ображеного царською владою до себе, оскільки не очікував від нього зради, мав можливість говорити з ним відверто про найпотаємніше. Головним чином завдяки зусиллям Захара Шийкевича від гетьмана була відвернена підозра в зносинах з Кримом, у зв'язках з Петриком.

Помер Захар Шийкевич в 1704 році.

Джерела[ред. | ред. код]

Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
Коваленко С. Шийкевич Захар // Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Том 3. — К. : Стікс, 2009.
Павленко С. Шийкевич Захар // Оточення гетьмана Мазепи: соратники і прибічники. — К. : ВД «Києво-Могилянська академія», 2005. — 602 с. — С. 35—37. — ISBN 966-518-259-5.

Посилання[ред. | ред. код]

Шийкевич Захар // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2085. — 1000 екз.