French
DeutschЗахаренко Юрій Миколайович — Вікіпедія
| Юрій Захаренко Юры Захаранка | |
|---|---|
| біл. Юрый Мікалаевіч Захаранка | |
| Міністр внутрішніх справ Республіки Білорусь | |
| 28 липня 1994 — 16 жовтня 1995 | |
| Президент | Олександр Лукашенко |
| Прем'єр-міністр | Михайло Чигір |
| Попередник | Володимир Данько |
| Наступник | Валентин Агалець |
| Народився | 1 січня 1952 Василевичі, Річицький район, Гомельська область, Білоруська РСР, СРСР |
| Помер | 7 травня 1999 (47 років) |
| Похований | невідомо |
| Відомий як | політик |
| Країна | Білорусь |
| Національність | білорус |
| Alma mater | Академія управління МВС Росіїd (1987) |
| Політична партія | ОГП |
| У шлюбі з | Ольга Захаренко |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Ю́рій Микола́йович Заха́ренко (біл. Юры Мікалаевіч Захаранка; 1 січня 1952, Василевичі — 7 травня 1999 (?)) — полковник, колишній Міністр внутрішніх справ Білорусі, опозиційний політик, зник безвісти 1999 року.
Життєпис[ред. | ред. код]
В часі проголошення незалежності Білорусі Захаренко був заступником глави міжрегіонального відділу з боротьби з організованою злочинністю МВС СРСР.
28 липня 1994 року указом президента Лукашенка його було призначено Міністром внутрішніх справ Білорусі. 5 серпня 1994 року — присвоєно звання генерал-майор. 16 жовтня 1995 року Захаренка звільнили з посади міністра, а 16 квітня 1996 його було понижено у званні до полковника й звільнено з МВС.
Захаренко долучився до опозиції, його було обрано до складу керівництва Об'єднаної громадянської партії.
7 травня 1999 року зник безвісти (за однією з версій, його було викрадено і вбито). 2002 року влада відмовилась визнати його мертвим, а 2003 року справу з розслідування було припинено.
Сім'я Юрія Захаренка — дружина, дві дочки та онуки — отримали політичний притулок в Німеччині.
Версія Гаравського[ред. | ред. код]
У грудні 2019 колишній спецпризначенець Юрій Гаравський дав інтерв'ю Deutsche Welle, в якому назвав себе бійцем «ескадрону смерті» і розповів відомі йому подробиці викрадень і вбивств білоруських опозиціонерів. За його словами, перед виконанням викрадення за Захаренком стежили півтора тижня. 7 травня 1999 в центрі Мінська (в районі вулиці Воронянського), коли він залишив авто на стоянці і йшов додому, бійці «ескадрону» зупинили його і, представившись працівниками міліції, посадили у своє авто. Далі його відвезли на навчальну базу внутрішніх військ у районі Воловщини під Мінськом. Його не катували, а командир «ескадрону» Дмитро Павліченко виконав два постріли в район серця, використовуючи для цього спеціальний пістолет з глушником для виконання смертних вироків. Після смерті Захаренка відвезли в Мінськ, де в районі Північного цвинтаря Павліченко повіз тіло до крематорію. Про подальшу долю тіла Гаравському невідомо[1][2].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Экс-боец «эскадрона смерти»: я участвовал в убийствах критиков Лукашенко (рос.). Архів оригіналу за 16 грудня 2019. Процитовано 2019=12-16.
- ↑ «Нямецкая хваля»: былы спэцназавец МУС Беларусі прызнаўся ў забойствах апазыцыянэраў (біл.). Архів оригіналу за 16 грудня 2019. Процитовано 16 грудня 2019.
Посилання[ред. | ред. код]
- «Наша Ніва»: 8 гадоў таму зьнік генэрал Юры Захаранка(біл.)
- Інформація на сайті «We remember» [Архівовано 10 серпня 2010 у Wayback Machine.] (рос.)
- Сторінка на сайті «Хто є хто в РБ» [Архівовано 16 листопада 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
- Олег Алкаев: существует видеозапись убийств Захаренко, Гончара и Красовского (рос.)
- Солидарность-16 [Архівовано 16 травня 2008 у Wayback Machine.](рос.)
- Указ Президента Республики Беларусь от 16 апреля 1996 г. № 149 «О понижении в специальном звании бывшего Министра внутренних дел Республики Беларусь Захаренко Ю. Н. за грубое финансовое нарушение и упущения в работе»(рос.)
- "Банда" Фильм про «эскадроны смерти" на YouTube — 2015, Белсат (рос.)
|
| ||||||||