Зангіди — Вікіпедія

Зангіди
Прапор
Дата створення / заснування	1127
Участь у	Siege of Aleppod
Столиця	Мосул, Дамаск і Алеппо
Форма правління	монархія
Валюта	динар
На заміну	Фатіміди
Час/дата припинення існування	1250
Зангіди у Вікісховищі

Зангі́ди, зенгіди — династія сельджуцьких атабеків та амірів у деяких областях Сирії та Месопотамії наприкінці XI — середині XIII століть.

Історія[ред. | ред. код]

Династія Зангідів тюркського походження. Її засновник, тюрок Касим ад-Даула Ак-Сункур 1086 року був призначений сельджуцьким султаном Малік-шахом I намісником Халеба. Після його вбивства 1094 року залишився малолітній син Зенгі (Зангі), якого 1096 року взяв на виховання сельджуцький амір Мосула Карабуга. 1127 року Імад ад-Дін Зенгі був призначений намісником сельджуцького султана в Північному Іраку з центром в Мосулі, а аткож у Північній Сирії з центром у місті Алеппо. Основним титулом Зенгі і його нащадків у Мосулі та Халебі було звання Атабеків.

Невдовзі Зенгі і його сини стали самостійною та панівною силою в сирійсько-іракському регіоні: 1129 року під владою Зангідів опинилися також Синджар, Хабур та Харан, в 1130 — Хама (1133 року Зенгі втратив її, але в 1135 повернув знову), в 1132 — Ербіль, в 1135 — Ракка, в 1140 — Баальбек, потім Діярбакир, Мардін, Насібін і весь Курдистан, у 1144 — Ана та Аль-Хадіса, у 1173 — Мараш.

1144 року Зенгі захопив Едесу, а 1154 року його молодший син Нур ад-Дін Махмуд взяв Дамаск. Після смерті Імад ад-Діна Зенгі I 1146 року його володіння поділили двоє з його синів: Сирійську частина отримав Нур ад-Дін Махмуд, а в Мосулі став правити Сайф ад-Дін Газі I. Далі з мосульскої гілки виділилася окрема лінія Зангідів, котрі стали на чолі Синджара (1171 рік), Джазіри ібн Умара (1180 рік) та Шахразура.

Сирійська гілка Зангідів обірвалася 1181 року і її володіння ненадовго перейшли до Зангідім Мосула, але вже через два роки Сирія перейшла під владу єгипетських Айюбідів, колишніх васалів Нур ад-Діна Махмуда, що призвів їх до влади в Каїрі. Занепад влади Зангідів у Мосулі почався зі смертю атабека Арслан-шаха I ібн Масуда (1211 рік) та приходу до влади як регента при Масуді II ібн Арслан-шаху колишнього Гуляма Бадр ад-Діна Лулу, який 1222 року узурпував місце атабека Мосула.

Месопотамія[ред. | ред. код]

Джазіра ібн Умар[ред. | ред. код]

1180 року аміром Джазіри став Синджар-шах, син мосульського аміра Сайф ад-Діна Газі II. Джазірская гілка Зангідів підтримувала добрі стосунки з Айюбідами Єгипту та зберігала незалежність до середини XIII століття.

У вересні 1251 року Джазіра ібн Умар внаслідок тритижневої облоги була захоплена мосульским аміром Бадр ад-Діном Лулу, який передав її своєму синові Ісхаку.

Мосул[ред. | ред. код]

1127 року атабек Імад ад-Дін Зангі ібн Ак-Сонкур отримав від сельджуцького султана Махмуда II в управління Північний Ірак з центром у Мосулі. Після смерті Зенгі I владу над Мосулом успадковував його старший син Газі I. 1182 року Салах ад-Дін вперше обложив Мосул, але не зміг взяти місто. Наступного разу Салах ад-Дін знову обложив Мосул 1185 року і Зангіди Мосула змушені були визнати себе його васалами (1186 рік).

1222 року після смерті аміра Насир ад-Діна Махмуда до влади прийшов атабек Бадр ад-Дін Лулу (1222—1233).

Синджар[ред. | ред. код]

Синджар перейшов під владу Зангі I 1129 року. 1171 року Імад ад-дін Занги II, позбавлений влади над Мосулом, відокремився в Синджарі. В 1181—1183 роках він володів також Халебом, але змушений був поступитися його султанові Салах ад-Діну. 1204 року амір Синджара Мухаммад ібн Занг визнав себе васалом Айюбідів.

1220 року Синджар перейшов під владу Айюбідів Маййафарікіна.

Шахразур[ред. | ред. код]

Сирія[ред. | ред. код]

Дамаск[ред. | ред. код]

1174 року, незабаром після смерті Нур ад-Діна Махмуда, Дамаск перейшов під владу Айюбідів і був приєднаний до Єгипту.

Халеб[ред. | ред. код]

Засновник династії, тюркський амір Ак-Сонкур, 1086 року був призначений сельджуцьим султаном Малік-шахом I намісником у Халебі, яким правив аж до своєї загибелі 1094 року. Через два з лишком десятиліття його син Зангі I, що висунувся на службі у Сельджуків, отримав від султана Махмуда II 1127 року грамоту (Тауке) на керування Північною Сирією з центром у Халебі.

1183 року Халеб перейшов під владу Салах ад-Діна.

Література[ред. | ред. код]

• Айдин Аріф огли Алі-заде. Хроніка мусульманських держав I-VII століть хіджри. — 2-е, випр. і доп. — М. : Умма, 2007. — С. 309—315. — ISBN 5-94824-111-4 (рос.).
• Janine et Dominique Sourdel, Dictionnaire historique de l'islam, Paris, P.U.F., 2004, 1re éd. (ISBN 978-2-13-054536-1), p. 868, стаття Zengi et pp. 868—869, стаття Zengides
• René Grousset, Histoire des croisades et du royaume franc de Jérusalem, Paris, Perrin, 1936 (перевид. 1999)

Література та бібліографія Index Theologicus Словники та енциклопедії Большая российская энциклопедия · Велика каталанська енциклопедія · Encyclopédie Larousse · Encyclopædia Britannica · Grove Art Online · Internetowa encyklopedia PWN · Internetowa encyklopedia PWN · TDV İslam Ansiklopedisi · Treccanis Dizionario di Storia Довідкові видання Consortium of European Research Libraries Нормативний контроль Freebase: /m/01g4k8 · GND: 121367029 · J9U: 987007579381705171 · VIAF: 74707506 · WorldCat: viaf-74707506