Загальне виборче право — Вікіпедія

Загальне виборче право — принцип виборчого права, який визначає право особи (у більшості держав — громадян) обирати і бути обраним на виборах до представницьких органів або на виборні посади. Громадянство є однією з ключових вимог для набуття та реалізації загального виборчого права. Цей принцип стосується громадян країни незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового і посадового становища, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, які досягли повноліття.

Право бути обраним (пасивне виборче право) в Україні має свої особливості залежно від виду виборів. Відповідно до ст. 76 Конституції та ст. З Закону «Про вибори народних депутатів України» народним депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх 5 років^[1].

Першою державою , прийнявшою загальне виборче право в сучасній історії став штат Нью-Джерсі ^[2] в 1790 р.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

• Загальне виборче право [Архівовано 30 липня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
• Нестерович В.Ф. Зміст та структура суб’єктивного виборчого права в Україні. Вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. 2018. Спеціальний випуск № 3. С. 163-169.
• Нестерович В.Ф. Громадянство як одна з ключових вимог для набуття та реалізації суб’єктивного виборчого права [Архівовано 24 вересня 2020 у Wayback Machine.]. Експерт: парадигми юридичних наук і державного управління. 2020. № 1. С. 64-83.