Наприкінці 60-х років XX століття під час земляних робіт пов'язаних з будівництвом басейну біля стадіону «Локомотив» були знайдені знаряддя праці первісних людей: зубила, скребки, крем'яні сокири, долота, а також черепки гончарних виробів, дивна статуетка, що нагадувала жінку. Отже на території міста жили наші пращури ще в сиву давнину. На території, що прилягає до міста є пам'ятник археології поселення трипільської культури. За 12 км від Жмеринки біля села Межирова збереглися вали Скіфського городища, а біля Станіславчика ще й досі височить козацька могила — свідок відчайдушної боротьби українського народу за незалежність.
Свою назву Жмеринка отримала від сіл розташованих по обидві сторони від залізничної колії — Велика і Мала Жмеринка. Щодо походження назви, то існують різні версії: одні дослідники вважають, що вона походить від польського вислову «жму руку» (пол. «жме ренке»), сказаному при зустрічі двох переможців, інші вбачають її в тому, що на території сучасного міста було поселення, у якому жили гончарі, які з глини виготовляли різний посуд — «жали ринки». Інші дослідники шукали витоки значно глибше в історії краю, вважаючи походження назви від кореня «жмир», що означає самоназву кімерійців, племен, які населяли цю землю до скіфського періоду. Є гіпотеза, що «джемері» — це густий темний ліс, хащі, на місці якого виникли ці поселення. Та найімовірнішою є наступна. Давньогрецький історик Геродот свідчить, що подільська земля відома світові ще за 5 сторіч до н. е.. Він згадує алозонів і неврів, які заселяли ці землі. З його праць ми дізнаємось, що південь України в ті далекі часи населяли кімерійці, яких ассирійці називали «GIM(M)IR»(«ГІММІР»). В українській мові (як і в інших слов'янських мовах) звук «ж» чергується із звуком «г». Можливо звідси і пішла назва наших далеких предків. Вона збереглася у назвах подільських поселень Чемеринці, Чемер, Чемериси, у назві трави чемериці, одежі-чемерки, а згодом і назві поселення — Жмеринка.
Жмеринка — велика вузлова станція Правобережжя України, заснована в 1865 році між селами Велика і Мала Жмеринка на місці вирубаного дубового пралісу.
Історично Жмеринка складалась із різних поселень, які зберегли свої назви — на схід від залізниці розмістилась власне Жмеринка, на північний схід — Велика Жмеринка, на південний схід — Петрівка, на південь Кавказ, ще південніше Корчівка. Безпосередньо до міста прилягають села Мала Жмеринка, Леляки, Тартак, Подільське та селище міського типу Браїлів. В історичних матеріалах згадується про Жмеринку на початку XVIII століття, як про село Браїлівської волості, Вінницького повіту, Подільської губернії. Саме тут пролягав давній Кучманський шлях.
Неподалік від міста протікала колись повноводна річка Баран[28]. Про це свідчать фахівці з водопостачання: на великій глибині вона протікає і тепер (нині витік річки[29][30]). У ті давні часи вона звивалася з північного сходу на південь. Про це свідчать назви околиць міста, які залишились в пам'яті пізніших поколінь: Заріччя, Порубаний ліс, Пеньківка, Грисяний лісок, Березина, Корчівка.
Завдяки будівництву залізниці Київ—Балта (1865–1870 рр.) обабіч колії виросло невелике селище залізничників, що розпочиналося з кількох будинків, які спорудив зі своїми синами один із засновників локомотивного депо в 1891 р. машиніст Бєлінський. Це була перша вулиця майбутнього міста, яка носить тепер ім'я І.Франка.
Вулиця в Жмеринці. Початок ХХ століття
Вигідне географічне розташування визначило розвиток Жмеринки як залізничного вузла півдня Російської імперії. 25 лютого1870 р. розпочалася експлуатація першого залізничного вокзалу. Через збільшення потоку вантажів 1891 року побудовано паровозне депо, у 1898 — вагоноремонтні майстерні. В архівних документах 1899 р. знайдені відомості про місцевих дворян Ф. Й. Сухоржевського та А. А. Сабинського, які водночас працювали машиністами залізничної станції, а В. Садковський — вагонним майстром. Рух поїздів залізницею Одеса — Жмеринка — Київ розпочався 8 червня 1870 р. Залізницею Жмеринка — Волочиськ — у вересні 1871 року, Жмеринка — Могилів-Подільський — 30 вересня1892 року.
Вулиця Базарна (нині Горького) в Жмеринці. Початок ХХ століття
Від заснування міста тривалий час землі навколо Жмеринки належали графам Олександру та Варварі де Шаузель-Гуф'є. Вони інвестували у будівництво нових храмів, а Варвара перед смертю заповіла весь свій статок вкласти у будівництво Земської гінекологічної лікарні на 36 ліжок, яку очолив Михайло Зарінський (нині — Жмеринська ЦРЛ; збереглося лише інфекційне відділення). До речі, 12 вересня 1909 р., за клопотання Подільської губернської комісії, Земській лікарні було присвоєне ім'я покійної графині. Після цього Велика Жмеринка була викуплена графом Дмитром Федоровичем Гейденом, рід якого походив з Вестфалії. Він ініціював створення у Жмеринці училища інструкторів з сільського господарства, при ньому було збудовано чоловічу гімназію, виділив кошти на облаштування православного та римо-католицького кладовищ. У одному з його маєтків, що на вулиці Графській, 24 (нині — Центральна), з 7 січня1905 р. були розміщені міське управління та приймальня першого міського голови Жмеринки — Карла Вікентійовича Вронського, який до призначення на посаду управителя міста був управителем земель графа[31]. До речі, у цьому будинку нині розміщений музей історії міста. У грудні 1909 р. Дмитро Федорович отримав звання Почесного громадянина міста. 1917 р. граф Гейден очолив спілку хліборобів України, а 1918 р. назавжди покинув ці землі. На розі вулиць Шевченка і Литвиненка і досі стоїть його садиба: нині будинок графа відреставровано і тут певний час розміщувався краєзнавчий музей.
З 1869 у Малій Жмеринці діяла церковно-парафіяльна школа, у Великій Жмеринці — однокласна міністерська школа. 1870 року у Жмеринці відкрито приватну однокласну школу для дітей (хлопчиків) залізничників, 1890 — двокласне вище початкове училище для дітей дріб. службовців, а також нове приміщення двокласного залізничного училища (нині — ЗОШ № 4), 1906 — чоловічу гімназію (у радянські часи — пошта, 1999 — знесена у зв'язку з аварійним станом), яку в 1909 р. переведено в нове приміщення (нині — ЗОШ № 1). 1909 року у власному будинку Ганна Лукашевич заснувала жіночу гімназію (нині — Гімназія), 1912 року розпочало діяти вище початкове платне училище для хлопчиків, будівництвом керував міський управитель О. Добровольський (нині — ЗОШ № 3). Також у 1899 р. у місті була відкрита друкарня, керуючим став Н. Істочник. І у тому ж таки 1899 Жмеринці був наданий статус містечка.
Оскільки Жмеринка була містом залізничників, а ті своєю чергою користувалися прихильністю соціал-демократичних сил, у ніч на 28 квітня1899 р., на залізничній станції Жмеринка, групою невідомих було розміщено 8 агітаційних плакатів, що закликали вийти на мітинг 1 травня, а також два примірники газети «Вперед». Поліція приклала чималих зусиль, аби запобігти заворушенню, та попри це, 1 травня, невелика група людей (~200 чоловік) вийшла на демонстрацію.
18 листопада1903 р., за велінням імператора, Жмеринці надається статус міста. Крім цього, було передбачене таке:
Представить вновь образованному городу в течении первых 10 лет льготы:
Освободить от казенних пошлин сделки по приобретению городом земель. Не возлагать на городские средства производства пособий казне:
а) пособий на содержание центрального управлення Министерства Внутренних Дел;
б) на полицейское управление Империи;
в) освободить городскую кассу от участия в расходах местного и губернского по городским делам Присутствия.
З 1903 р. розпочався справжній розквіт Жмеринки. Зі зростанням і розширенням вузлової станції йшло розширення її служб, ріст нових вулиць від станції в бік Великої і Малої Жмеринки. Тут почало діяти Товариство взаємного кредиту, основний капітал якого становив понад 44 тис. рублів.
В лютому1905 року жмеринські залізничники оголосили страйк на знак солідарності з російськими пролетарями. Страйкарі висунули вимоги: 8-годинний робочий день, підвищення заробітної плати, безплатне навчання дітей, державне страхування, впорядкування медичної допомоги тощо. Страйк повторився у жовтні того ж року, залізничники наполягали задовольнити вимоги, пред'явлені ними під час лютневих заворушень. 10 грудня застрайкували телеграфісти, пізніше їх підтримали працівники служби руху. 11 грудня за наказом губернатора, у Жмеринці оголошено воєнний стан. Грудневий страйк жмеринських залізничників було придушено збройною силою.
Попри численні заворушення з боку прихильників соціал-демократичних сил Росії, Жмеринка, як і вся Імперія, у час економічного розквіту розвивалась. Так, напередодні Першої світової війни у місті налічувалося 9 заводів та 36 майстерень, що забезпечували роботою 129 осіб. Решта жмеринчан працювали на залізниці. Населення становило 27 195 чоловік. У місті налічувалося 1737 дворів.
Перша світова та визвольні змагання 1917—1921 років[ред. | ред. код]
Звістка про повалення царизму викликала революційний настрій у Жмеринці. Робітники влаштовують демонстрації, роззброюють поліцію. Це пробудження використовують меншовики й есери, які мали підтримку серед службовців вузла та офіцерів місцевого гарнізону. Було обрано думу, до складу якої входили представники саме цих партій. В умовах двовладдя з робітників-залізничників виникла невелика група (14 чоловік), очолювана токарем Г. К. Маниловським, яка підтримувала більшовиків.
12 квітня1917 у приміщенні кінотеатру «Міраж» було обрано Раду робітничих і солдатських депутатів. У вересні того ж таки 1917 р. організовано червоногвардійський загін з 200 осіб. Це допомогло комуністам захопити владу у місті, яку проголошено 3 (16) листопада 1917 року за допомогою ревчастин 2-го гвардійського корпусу. За кілька днів було організовано ревком, у якому непристойно переважали більшовики. Але, на щастя, діяльність більшовицьких сил у Жмеринці припинилася після визволення міста силами Центральної Ради.
В останні дні грудня 1917 року до Жмеринки знову вступили війська 2-го гвардійського корпусу, більшовики поновили владу над містом. За перші два дні до щойно організованого загону Червоної гвардії записалося понад 200 робітників вузла. Він поповнювався також солдатами й селянами навколишніх сіл. На початку березня1918 р. відбувся бій за залізничну станцію Жмеринка. По один бік були військаУНР та австро-угорські сили, а по інший — більшовики. Зазнавши значних втрат червоногвардійці відступили. Над Жмеринкою знову майорів жовто-синій прапор. У бою загинув машиніст Жмеринського локомотивного депо Й. С. Кашевич. Його ім'ям нині названа одна з вулиць міста. Ще один машиніст, що загинув під час битв по стороні червоної армії і на честь якого названа одна з вулиць — П. П. Птахін.
14 травня 1918 р. заарештовано міського голову В. А. Мєсяця, членів міської управи А. І. Гудкова, В.Я, Кагана та І. Я. Боренбойма. Їх арешт повʼязаний із резолюцією міської думи від 2 травня 1918 р., якою висловлено протест про гетьманського перевороту[32].
У травні1919 більшовицькі війська не змогли протидіяти силамУНР і змушені були відступити. Місто було звільнене, але ненадовго. Отримавши підкріплення, більшовики почали наступати. Після тривалої оборони війська Директорії змушені були відступити. 7 липня Жмеринка знову опинилася у руках більшовиків.
Проте радянським військам ще раз довелося залишити місто 10 серпня1919 року, оскільки у місто вступили щойно прибулі війська УГА, а також армія УНР. Після взяття міста проукраїнськими силами, на станції Жмеринка перебував транспорт з хворими на тиф вояками УГА (близько 2000 осіб) восени 1919 р. З них 200 були влаштовані в лікарні, невдовзі в підвалах станції було виявлено 600 тіл вояків. У цей час на станції виникла епідемія страшної, невиліковної тоді, хвороби.
У приміщенні колишньої жіночої гімназії був штаб армії Головного отамана, що його очолював колишній генерал-лейтенант царської армії Греков. 3-4 листопада1919 року в Жмеринці у будинку за адресою вул. Графська, 20 відбулась нарада Головного Отамана УНР Симона Петлюри; на ній щодо ситуації зі станом Української Галицької Армії мав слово Дмитро Паліїв, який повідомив представників Директорії УНР, керівництва ЗУНР про крайню необхідність укладення тимчасового перемир'я з армієюДенікіна через погане забезпечення грішми, обмундируванням, амуніцією, санітарним матеріалом, епідемію хвороб.[33]
10 листопада1919 р., порушивши перемир'я з українськими військами, денікінці увірвались у місто, зайняте частинами бригади УСС.[34]
Головним завданням, що постало перед органами влади, була відбудова і налагодження безперебійної роботи транспорту. Насамперед треба було повернути кадрових робітників, подбати про матеріальні умови їхнього життя. В серпні1923 року на 55 % підвищили зарплату працівникам транспорту, і це значною мірою забезпечило подальші успіхи в роботі. Вже в листопаділокомотивне депо виконувало свій план на 200 %, а вагонні майстерні на 140 %. Запрацювала механічна майстерня, у локомотивному депо виконували середній і поточний ремонт локомотивів, поліпшилась його якість.
В 1923 році робітники локомотивного депо і вагонних майстерень відремонтували паротяг і 36 вагонів. Під час влаштування комуністичними силами свята шостої річниці Жовтневої революціїешелон завантажили зерном і відправили до Москви зі словами: «У шості роковини великих пролетарських перемог над світовою буржуазією — засновнику і керівнику світового пролетарського Жовтня Володимиру Іллічу Леніну — подарунок від жмеринського залізничного пролетаріату».
28 листопада 1924 р., за рішенням Вінницького Окрвиконкому у місті організована Міська рада.
Окрім залізниці у місті розвивалися й інші галузі промисловості. 1929 р. став до ладу цегельний завод. У 1932 р. відкритий хлібозавод і пекарня, молочний завод, фабрика-кухня, тютюново-ферментаційний завод.
Голодомор 1932—1933 рр. забрав життя 252 осіб. Щоденно на вулицях міста підбирали десятки мерців. Багатьох бездоглядних дітей затримувала міліція. Одних відправляли за місцем проживання, інших — у дитячі розподільники. Щомісяця таких підбирали сотні. Таке явище спостерігалося у більшості містах із розвинутим залізничним вузлом (наприклад Козятин, Вапнярка, Вінниця, тощо)[35]. У похованні полеглих брали участь військові сили[2]. Захоронення загиблих під час геноциду відувалося на південно-західній околиці міста, біля перехрестя нинішніх вулиць Барляєва, Будівельників та 151-ї стрілецької дивізії. 24 листопада2018 року на місці захоронень був встановлений меморіальний знак Жертвам Голодомору[36].
У 1933 році вагонні майстерні Жмеринського вузла були реконструйовані і перетворені на завод ім. 1 Травня. Вже 1936 року підприємство мало 9 виробничих цехів, де працювало 1100 чоловік.
1937—1938 рр. у Жмеринці проводиться реконструкція південного району міста та парку, встановлюється пам'ятник Пушкіну, парашутна вежа, розпочинається реконструкція стадіону «Локомотив», будується залізнична школа № 56 (нині — Школа-інтернат) та Навчально-Виховний комплекс (нині — ЗОШ № 2). Напротязі 1939—1940 рр. у місті дислокується військова частина, будують аеро- і танкодром. Напередодні наступу німецьких військ на територію Радянського союзу у місті діяли 8 ЗОШ, 13 бібліотек, Будинок культури, Клуб піонерів, Банно-пральний комбінат, Кінотеатр та Пожежне депо.
Жмеринка під час німецької окупації[ред. | ред. код]
Вже в перші дні вторгнення німецьких військ місто зазнало нападу авіації. З 2 по 17 липня проводиться евакуація майна до Куйбишева, а це: рухомий склад локомотивного та вагонного депо, їхнє обладнання, а також 225 учнів та педколектив шкіл й училища. 10 липня радянські війська в районі Жмеринки змушені були відступити, а 17 липняфашистські війська захопили місто. На околиці міста окупанти розташували концентраційний табір для військовополонених, у якому було закатовано від 10 до 12 тис. осіб. Для єврейського населення створюється гетто. Через місяць після початку окупації на станції Жмеринка група партизанів підпалила і знищила 4 німецькі ешелони з бензином і боєприпасами. Восени1941 року в місті створюються підпільні групи опору. З листопада1941 року по грудень1943 року вела боротьбу підпільна партизанська група паровозного депо, яка об'єднувала 24 особи. Її очолював М. С. Пархоменко. Підпільною групою вагонного депо в складі 23 чоловік керував К. А. Квятковський. З грудня1942 року по березень1944 року поблизу міста, у с. Чернятин, діяла підпільна група в складі 25 «народних месників» під керівництвом М. Д. Микитюка.
Восени1942 року виникла підпільна організація «Радянські патріоти». Її створив і очолив журналіст К. Гришин. На честь нього у місті названий провулок у мікрорайоні Велика Жмеринка. Організація налічувала 13 груп, найбільші з яких були на вагоноремонтному заводі (керівник Г. Навроцький), на міській електростанції (керівник С. Бубновський), на станції водогону в с. Рів (керівник Е. Семілєтов) та інших об'єктах. Підпільники вчиняли диверсії на залізничному вузлі, влаштовували втечі військовополонених з табору, випускали газету «Красный партизан». У грудні1943 року почались арешти підпільників. Вермахтівці схопили понад 200 чоловік. Допити арештованих тривали понад місяць, після чого їх вивезли до тираспольської в'язниці, де 18 осіб було розстріляно.
Разом з відбудовою транспорту відроджувались й почали випуск продукції хлібзавод, харчокомбінат, цегельний завод. До кінця 1944 року діяло 27 підприємств. Важко відзначилася зима1945 року. Для забезпечення безперебійної роботи транспорту колективи підприємств брали шефство над окремими локомотивами, утепляли їх. У лютому1945 року колективу жмеринської дистанції колії було присуджено перехідний Червоний прапорнаркомату шляхів сполучення і грошову премію. 38 працівників вузла було нагороджено бойовими орденами і медалями, 710 — медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.», ордена Леніна удостоєно машиніста М. Жеребецького.
Після війни значно підвищили виробничі показники райпромкомбінат, артіль «Харчовик», ферментаційний завод. У грудні1948 року на підприємствах міста розгорнулося змагання за виконання післявоєнної п'ятирічки в 4 роки. Попереду в змаганні йшов колектив локомотивного депо, який за 10 місяців перевиконав план перевезень на 9,2 %.
Кінотеатр «Супутник» (2009)
Проте лихо ще часто нагадувало про себе, відчувалися труднощі з житлом. З 399 будинків, які належали до міського громадського фонду перед війною, 235 будинків загальною площею 18 742 м² були зруйновані військаминацистської Німеччини. У перші повоєнні роки був реконструйований стадіон «Локомотив» на 15 тис. глядачів. У 1947 р. в місті відкривається будинок інвалідів. Він розташовується у мікрорайоні Петрівка, на вулиці Петровського. У 1949 р. був затверджений генеральний план розбудови міста. 1951 р. в місті відкрили 33-тю початкову залізничну школу (нині — ЗОШ № 6). В 1955 р. у місті почала працювати КМС-79. З 1956 р. в Жмеринці починає діяти ТЕЦ, яка повністю забезпечила потреби міста в електроенергії, відкрита музична школа. 1957 рік — ЗШ № 33 стає семирічною і переводиться у приміщення гуртожитку вагоноремонтного заводу «Експрес» ім. 1-го травня. 2 березня1963 з Жмеринки вперше вирушає тепловоз. З 25 червня1965 с. Велика Жмеринка офіційно включене в межі міста.
До 50-ї річниці жовтневого перевороту працівники міста достроково виконали річну виробничу програму, що забезпечило додатковий прибуток у майже 2,3 млн крб. надпланової продукції. За це локомотивному депо присвоєно ім'я 50-річчя Жовтня, а в 1968 р. йому надають статус підприємства комуністичної праці.
Після проголошення незалежності Україною, місто масово почали покидати його мешканці. Через економічну скруту у місті знесли багато старовинних будівель, до речі на рештках деяких із них нині розташовані пл. Миру та алея гр. Гейдена. Були закриті заводи, підприємства, що було типовою картиною в ті часи. Попри кризу у місті продовжувався розвиток. Створювалися нові парки, прогулянкові місця. Відкривалися магазини, кафе, відділення банків.
На позачерговій 51 сесії Жмеринської міської ради, що відбулася 29 жовтня 2019 року, було ухвалено рішення про створення Жмеринської ОТГ. До якого у той день увійшли Жуковецька, Коростовецька та Рівська сільські територіальні громади.
Пам'ятник Пегасу на площі перед Жмеринською районною радою вночі
Символіка міста Жмеринки затверджена рішенням 13 сесії 3 (23) скликання 8 серпня2000 року Жмеринської міської ради. Автори проєкту символіки міста — А. Гречило і У. Гречило. Пегас є одним з символів міста, який зображений як на прапорі так і на гербі міста.
За період розвитку міста у Жмеринці відкривали, закривали та оновлювали багато навчальних закладів (див. розділ «Історія»). Станом на сьогоднішній день сформувалася така освітня мережа:
Добробут — місцевість у південно-західній частині міста. Більшу її частину займають залізничні шляхи та промислові споруди (такі як: з-д «Сектор», Тютюново-Ферментаційний завод, Жмеринський елеватор, тощо). Головна вулиця — вул. Барляєва.
Доваторський масив — знаходиться у центральній частині міста. Назва походить від головної вулиці масиву — вул. Доватора. На ній розташовані Архівний відділ та Контрольно-ревізійне управління Жмеринської РДА. Забудова одно- та багатоповерхова.
Заріччя — знаходиться у східній частині міста. Назва походить від розташування місцевості за, колись повноводною, річкою Баран. Забудова повністю одноповерхова. На вул. Братерства знаходиться Ветеринарна клініка. Головні вулиці — вул. Млинова та вул. Братерства.
Кавказ — одна з найстарших місцевостей міста. У минулому — село. На його місці в 1865 при будівництві залізничної лінії «Київ—Балта» було засноване робітниче селище, що в 1903 р. отримало статус міста. У цьому мікрорайоні знаходиться ЗОШ № 1, НВК № 5 та локомотивне депо «Жмеринка». Головна вулиця — вул. М. Коцюбинського.
Калинка — простягається від Центру до західної околиці міста. Назва, найімовірніше, походить від рослини калина, що є одним із символів України. На вул. Соборній знаходиться поліцейський відділок, а на Лютневому провулку — ЗОШ № 3. За проєктом 2010 р., від вул. Соборної і до Петрівки мала пройти кільцева дорога, де також повинен був бути розміщений новий парк.[49] Головна вулиця — вул. Соборна.
Київський масив — місцевість на північній околиці міста. Також відома, як Райлікарня. Тут розташовані ЦРЛ (звідки і походить народна назва), ПП «АТП-10512» та ще декілька приватних підприємств і в'їзна арка. Забудова переважно одноповерхова, але на вул. Декабристів є 5—6 дев'ятиповерхівок збудованих у 1990 році[2]. Назва походить від центральної вулиці та залізничного шляху до Києва, що проходить через мікрорайон. Головні вулиці — вул. Київська та вул. Декабристів.
Першотравневий масив — розташований на північно-західній околиці міста. Назва походить від однієї з вулиць мікрорайону — вул. Першотравневої. Забудова суто житлова одноповерхова. Головна вулиця — вул. Асмолова.
Товарна — місцевість, що знаходиться у центральній частині міста. Назва походить від розвиненої торгівлі у мікрорайоні та Речового ринку у півдні житлового масиву. Головні вулиці — вул. Нижня Базарна, вул. Космонавтів та вул. Київська.
Центр — головна місцевість міста, що знаходиться у центральній частині Жмеринки. Межує з Привокзальним масивом. У Центрі знаходиться багато ключових міських та районних споруд: Жмеринська міськрада, Жмеринська райрада, Жмеринська РДА, Головний Поштамт, Будинок культури, Районний центр зайнятості, тощо. Масово почала забудовуватися після надання Жмеринці 18 листопада1903 р. статусу міста. Також на території масиву функціонують музей, речовий ринок та автовокзал. Головні вулиці — вул. Центральна та вул. Б. Хмельницького.
5-й кілометр — назва житлової частини Подільського масиву. Назва походить від 5-кілометрової зони від станції Жмеринка, куди вивозили мертвих та ледь живих людей, що під час Голодомору1932—1933 рр. намагалися потрапити до міста у надії ситого порятунку.[50]
Грисяний лісок — інша, більш давня назва Корчівки.[51]
Пеньки — місцевість в районі Залізничного училища.[52] Отримала свою назву, як уже раніше було згадано, від вирубаного лісу (від якого лишилися пеньки), на якому нині стоїть Жмеринка.
ТОВ «Агромаш» — здійснює послуги з виготовлення відливків зі сталі та чавуна методом лиття по точним моделям, а також піщано-глинисту форму. Знаходиться за адресою: вул. Свободи, 169. Сайт підприємства: http://www.agromash-zhm.com/. [Архівовано 16 травня 2021 у Wayback Machine.]
ПП «Диліжанс» — займається міськими та приміськими автотранспортними перевезеннями по Жмеринці та Жмеринському районі. Серед міських маршрутів обслуговує такі: 1а, 1б, 2а, 3, 8. Знаходиться за адресою: вул. Барляєва, 3. Картка підприємства: http://www.ua-region.info/32060481.
Філія «Жмеринський маслозавод» ПАТ «Тернопільський маслозавод» — виробляє молочні продукти. Знаходиться за адресою: вул. Миру, 33. Картка підприємства: http://b2bsky.co.ua/info/37556765.
ТОВ М'ясний Майстер «Жмеринський м'ясокомбінат» — займається продукцією м'ясних виробів. Знаходиться за адресою: вулиця Одеська 137
У місті розвинена приватна система приватної торгівлі.
Супермаркет «Грош-експрес»[54] який находиться вулиця Шевченка 2, колишній магазин «Гуси-Лебеді»
Супермаркет «Грош-експрес» який знаходиться по вулиці Центральна 8, колишній магазин «Універмаг»
Супермаркет «К-маркет» який знаходиться по вулиці Комарова 22, який в ходить у родину «Грош-експрес»
Супермаркет «Е Маркет» який знаходиться по вулиці Центральна 6, колишнє приміщення кінотеатру «Супутник»[55]
Супермаркет «АТБ» який знаходиться по вулиці Шевченка 3
Власне, обличчя Жмеринки формує прилеглий до вокзалу квартал центру (кольорові дво- і триповерхові кам'янички в стилі кінця 1940-х років) та навколо центру — кільканадцять чималих дев'ятиповерхівок і «хрущовок». Усе це стоїть на найвищій точці пагорба. А вниз від тих висоток на значну площу розтікається хвилями ландшафту суцільне подільське село. А посередині причаївся готичний шпиль увінчаний 5 хрестами католицького костьолу святого Олексія, оточеного сторічними соснами. На площі Миру, на місці колишнього православного храму, спорудженого 1893 р., розграбованого і знищеного у 1928 р., збудовано однойменну церкву Олександра Невського.
Площа Героїв Майдану
Вокзал міста, збудований у 1899–1904 рр. є пам'яткою історії та архітектури. За задумом автора — Зиновія Журавського — будова нагадує великий морський корабель, що на всіх вітрилах «пливе» у бік Чорного моря. Уважний спостерігач може побачити круглі вікна, що нагадують ілюмінатори, а вежі на даху і веранда другого поверху — палубу. Центральна вежа подібна до капітанського мостика. Якщо придивитися до оздоблення головного залу, ліпки в усьому приміщенні — всюди імітується морська рослинність.
На площі Миру споруджено пам'ятник Тарасові Шевченку. В оголошеному місцевою владою конкурсі переміг проєкт скульптора М. Крижанівського, який є автором скульптури О. Бендера на Привокзальній площі.
Перлиною Жмеринки є й місцевий парк культури та відпочинку М. Горького, дехто іменує його, на честь засновника, рощею Бєлінського, що є улюбленим місцем відпочинку жителів, особливо в свята. Масові гуляння тут супроводжуються грою духових оркестрів та закінчуються феєрверками. Прикраса і гордість парку — стадіон, де проводяться усі змагання міста і району.
Попри те, що сьогодні у місті існує лише одна синагога, ще коли місто лише було засноване, єврейська громада становила значну частку населення, іноді навіть до 20 %. Тоді у місті функціонувало у різні часи до 6 синагог. Із них нині у робочому стані лише одна — «синагога м'ясників».[56]
Кабельне телебачення. Раніше використовувалося місцеве телебачення «Децебал», після продажу підприємства київській фірмі місцеве телебачення транслюється фірмою «DataGroup»
На Привокзальній площі розташована автобусна станція звідки вирушають автобуси до Станіславчика, Малої Жмеринки, Браїлова та інших населених пунктів Жмеринського району. У будівлі торгового центру поруч розташований розклад руху приміських автобусів.
Бжехва Ян (1898—1966) — польський поет єврейського походження, письменник, перекладач, відомий насамперед своїм внеском до польської дитячої літератури.
Рева Володимир Сергійович — радянський футболіст та український футбольний тренер, відомий перш за все завдяки роботі у вінницькій «Ниві», ФК «Тирасполь» та жіночій збірній України.
Турчанович Антон Федорович — винахідник польової кухні. У Жмеринці, в 1898 р. будучи заступником командира 12-го піхотного полку по господарській частині, зробив розрахунки і креслення польової кухні на колісному ходу.
Шекі, Азербайджан — партнерські відносини встановлені за часів СРСР, проте жодної інформації про продовження співпраці між містами, в тому числі на сайті міської ради немає.
Скаржисько-Каменна, Польща — угода про партнерство між Жмеринською міською радою та Урядом міста Скаржисько-Камєнна про торговельно-економічне, науково-технічне і культурне співробітництво яка була підписана від 5 липня2001 року[62].
Розміщення вузлової станції, а відтак і міста, напряму пов'язане з подружжям фон Мекк, чий маєток знаходився у Браїлові. Карл фон Мекк проєктував залізницю і бажав вузлову станцію розмістити ближче до свого маєтку, проте його дружина Надія Філаретівна зауважила, що було б добре, аби станційна кіптява і галас були десь подалі від Браїлова, десь між селами Великою і Малою Жмеринками.
У єдиному в Україні[джерело?] музеї місцевого самоврядування у Жмеринській міській раді висять писані олією портрети колишніх керівників міста, дерев'яні портрети визначних українських постатей і героїв Жмеринки. На жаль, не змогли відтворити обличчя найпершого міського старости — Карла Вікентійовича Вронського — ніхто не знає як він виглядав, не залишилося жодної світлини, а тим часом з його ім'ям у Жмеринці пов'язана забудова (вона здійснювалася переважно у стилі ампір, що майже не зберігся), благоустрій та ремонт міських доріг.
Згідно з місцевою легендою, коли російський імператор Микола ІІ вперше (у 1903 р.) приїхав подивитися на новий вокзал, то першими його словами були: «Вот сукин сын!». Архітектор будівлі Зиновій Журавський ці слова сприйняв як незадоволення царя і застрелився, в той час як Микола ІІ, нібито, так висловив своє захоплення від творіння геніального архітектора. Проте ця розповідь підлягає сумнівам, оскільки є свідчення[64][65], що Журавський у 1910-х рр. брав участь у проєктуванні київського вокзалу, а 1912 р. за його проєктом закладена будівля привокзальної поштової контори знову ж таки у Києві.
↑Державна служба геодезії, картографії та кадастру. ДНВП «Картографія». Цикл карт Обличчя Міста, місто Жмеринка — видання 2009 року. Додатки: Історія міста Жмеринка
↑Архівована копія(PDF). Архів оригіналу(PDF) за 22 лютого 2015. Процитовано 18 червня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 4 серпня 2019. Процитовано 4 серпня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 4 серпня 2019. Процитовано 4 серпня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
В. О. Колесниченко, В. І. Кротов. Жме́ринка // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974 — том Вінницька область / А. Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С. 217—227
French
Deutsch_WIKIMEDIA_ORTHODOX_CATHEDRAL_AT_CENTRAL_SQUARE_IN_TOWN_OF_ZHMERINKA_VINNYTSIA_REGION_STATE_OF_UKRAINE_PHOTOGRAPH_BY_VIKTOR_O_LEDENYOV_25082014.jpg)
_P1540055.jpg)
Україна 
Шекі 
АВ, КВ 
Варшава ~ 742 км[4] 
Мінськ ~ 681 км[7]
Москва ~ 1174 км[10]
Жмеринка 
Кишинів ~ 297 км[23]
Варна ~ 872 км[24] 
.jpg)
.jpg)
_.jpg)
.JPG)
_(1).jpg)
.png){kind=small}
Ковель ~ 451 км
Шепетівка ~ 230 км
Харків-Пасажирський ~ 755 км
Ім. Т. Шевченка ~ 384 км 
Донецьк ~ 1005 км
Севастополь ~ 1041 км
Шекі, Азербайджан — партнерські відносини встановлені за часів СРСР, проте жодної інформації про продовження співпраці між містами, в тому числі на сайті міської ради немає.
Скаржисько-Каменна, Польща — угода про партнерство між Жмеринською міською радою та Урядом міста Скаржисько-Камєнна про торговельно-економічне, науково-технічне і культурне співробітництво яка була підписана від 5 липня 2001 року[62].
Пам'ятник Тарасу Шевченку
У міському парку культури та відпочинку ім. М. Горького
Алея площі Миру та храм Олександра Невського
Будівля школи № 1 (колись - чоловіча гімназія)
Концертна зала «Ермітаж» (колишній кінотеатр «Супутник»), по вулиці Центральній, 6
Районний будинок культури
Будинки на вул. Михайла Грушевського
Підземні переходи збудовані ще за часів Російської імперії
Клініка стоматології Гаврилюка по вул. Б. Хмельницького, 38
Єврейське кладовище
Панорама міста на фоні заходу сонця
Панорама залізничного вокзалу міста
Статуя Остапу Бендеру біля залізничного вокзалу
_(3).jpg)
_%D0%B2_%D0%96%D0%BC%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD%D1%86%D1%96_P1090530.JPG)
.jpg)
.jpg)
,%20Белорусь)/M35-105%20%20%20ВИННИЦА%20%2083-86%20%20(150dpi).jpg){kind=link}