Ернст Мансфельд — Вікіпедія

Ернст фон Мансфельд (нім. Peter Ernst II. von Mansfeld) ( близько 1580 — 29 листопада 1626) — воєначальник періоду тридцятилітньої війни який воював на боці протестантів.

Життєпис[ред. | ред. код]

Ернст Мансфельд був позашлюбним сином Петера фон Мансфельда, герцога Люксембургського. Мансфельд був професійним військовим найманцем. Воював в Угорщині на боці Священної Римської Імперії, потім був на службі ерцгерцога Леопольда, а потім перейшов на бік Габсбургів. Попри те, що сам був католиком під час тридцятилітньої війни пішов на службу до протестантів. Став одним з найяскравіших полководців першого (Чеського) періоду війни.

В 1618 році, герцог Савойський Карл Емануель І найняв Мансфельда, і послав допомагати чеським протестантам, на чолі 2000 загону. В 1619 році його розбили в битві під Саблатом. Після того він запропонував свої послуги Фердинанду ІІ Габсбургу, і вельми приклався до поразки Фрідріха V Пфальцського, і його втечі з Праги.

В 1621 році знову найнявся до Фрідріха, керувати його загонами. Воював з армією Католицької Ліги в Пфальці. 25 квітня 25 квітня 1622 року розбив графа Тіллі в битві під Вислохом, після чого розграбував Ельзас. Причому не обмежувався в грабунку територією противника, його війська грабували всіх підряд, накладаючи величезні контрибуції на цивільне населення.

В результаті Фрідріх відмовився від послуг Мансфельда і його загонів. Той відразу прилучився до Крістіана Браушвейзького, формально залишаючись на боці протестантів, і разом з ним розграбував Лотарингію. В серпні 1622 року розбив іспанців під Флерюсом. Після чого найнявся на службу до уряду Нідерландів і розпочав похід на Саксонію, грабуючи все підряд.

Як найманець і керівник найманців, Мансфельд в будь-який момент міг перервати кампанію, якщо тільки противник пропонував більшу ціну за послуги. У 1624 Мансфельд тричі був в Лондоні де його приймали мало не як героя. Англія доклала всіх зусиль аби забезпечити його війська спорядженням і грошима, щоб дозволити Фрідріху V (родичу короля Якова) повернути собі і протестантам Пфальц.

Тридцятилітня війна вступала в другу фазу, у зв'язку з вступом у конфлікт Данії і Мансфельд розпочав активні дії в Німеччині, на боці протестантів. 25 квітня 1626 року його розгромив Альбрехт Валленштейн в битві під мостом Дессау.

Мансфельд швидко рекрутував новий загін, з яким планував напасти на австрійські землі Габсбургів, однак мусив відступати перед частинами Валленштейна в надії об'єднатись з частинами Бетлена Габора. Але Габор вирішив укласти мир з імперією. Мансфельд вирішив розпустити свій загін, а сам перебрався до Венеції. В дорозі захворів і помер 29 листопада 1626 року. Похований в Спліті.

Література[ред. | ред. код]

Алексеев В.М. Тридцатилетняя война. Л., 1961.
История Европы. От средневековья к новому времени. М., 1993. Т.3.
Шиллер И.К. История Тридцатилетней войны. Собр. соч. в 8 тт. М., 1957, т.5.
F. Stieve, Ernst von Mansfeld (Munich, 1890)
R. Reuss, Graf Ernst von Mansfeld im böhmischen Kriege (Brunswick, 1865)
A. C. de Villermont, Ernest de Mansfeldt (Brussels, 1866)
L. Graf Uetterodt zu Scharfenberg, Ernst Graf zu Mansfeld (Gotha; 1867)
J. Grossmann, Des Grafen Ernst von Mansfeld letzte Pläne und Thaten (Breslau, 1870)
E. Fischer, Des Mansfelders Tod (Berlin, 1873)
S. R. Gardiner, History of England, vols. iv. and v. (1901);
J. L. Motley, Life and Death of John of Barneveld (ed. 1904; vol. ii)

Посилання[ред. | ред. код]

Prosopography of the Mansfeld family [Архівовано 12 листопада 2014 у Wayback Machine.]
Peter Ernst von Mansfeld at genealogics.org