Елліністична релігія — Вікіпедія

Серапіс, греко-єгипетський бог, якому поклонялися в елліністичному Єгипті

Поняття елліністичної релігії як пізньої форми давньогрецької релігії охоплює будь-яку з різних систем вірувань і практик людей, які жили під впливом давньогрецької культури в період еллінізму та Римської імперії ( прибл. 300 до н. е. до 300 н. е.) В елліністичній релігії було багато спадкоємності: люди продовжували поклонятися грецьким богам і практикувати ті самі обряди, що й у класичній Греції .

Зміни відбулися внаслідок додавання нових релігій з інших країн, у тому числі єгипетських божеств Ісіди та Серапіса та сирійських богів Атаргатіс і Хадад, які забезпечили новий вихід для людей, які шукають задоволення як у теперішньому, так і в потойбічному житті. Поклоніння обожненим елліністичним правителям також стало характерною рисою цього періоду, особливо у Єгипті, де Птолемеї адаптували попередні єгипетські практики та грецькі культи героїв і ствердилися як фараони у новому синкретичному культі Птолемеїв Александра Македонського. В інших місцях правителі могли отримати божественний статус, не досягаючи повного статусу бога.

Багато людей займалися магією, і це теж було продовженням попередніх часів. В усьому елліністичному світі люди зверталися до оракулів і використовували талісмани та фігурки, щоб відлякувати нещастя або чаклувати. У цю епоху розвинулась складна система елліністичної астрології, яка намагалася визначити характер і майбутнє людини за рухом сонця, місяця та планет. Системи елліністичної філософії, такі як стоїцизм та епікурейство, запропонували світську альтернативу традиційній релігії, навіть якщо їхній вплив здебільшого обмежувався освіченою елітою.

Класична грецька релігія[ред. | ред. код]

Залишки храму Аполлона в Коринфі

Центральними для грецької релігії в античні часи були дванадцять олімпійських божеств на чолі з Зевсом. Кожен бог вшановувався кам’яними храмами та статуями, а також святилищами (священними огородженнями), які, хоча й були присвячені певному божеству, часто містили статуї, присвячені іншим богам.[1] Міста-держави проводили різні фестивалі та ритуали протягом року, приділяючи особливу увагу богу-покровителю міста, такому як Афіна в Афінах або Аполлон у Коринфі.[1]

Релігійна практика також передбачала поклоніння героям, людям, яких вважали напівбожественними. Такі герої варіювалися від міфічних фігур в епосі Гомера до історичних людей, таких як засновник міста.[1] На місцевому рівні ландшафт був наповнений сакральними місцями та пам'ятниками; наприклад, багато статуй німф було знайдено біля джерел і навколо них, а стилізовані фігури Гермеса часто можна було зустріти на розі вулиць.[1]

Магія була центральною частиною грецької релігії [2], і оракули дозволяли людям визначати божественну волю за шелестом листя; форма полум'я та диму на вівтарі; політ птахів; шуми, які видає пружина; або в нутрощах тварини.[3] Також давно відомими були Елевсінські містерії, пов'язані з Деметрою та Персефоною.[3] Людей привчали до таємничих релігій через церемонії ініціації, які традиційно трималися в таємниці. Ці релігії часто мали на меті особисте вдосконалення, яке також поширювалося на загробне життя .

Після завоювань Александра Македонського грецька культура широко поширилася й увійшла в набагато тісніший контакт із цивілізаціями Близького Сходу та Єгипту . Найзначнішими змінами, які вплинули на грецьку релігію, були імпорт іноземних божеств і розвиток нових філософських систем.[4] Старіші огляди елліністичної релігії, як правило, зображували епоху релігійного занепаду, розрізняючи зростання скептицизму, агностицизму та атеїзму, а також зростання забобонів, містицизму та астрології.[5]

Однак немає підстав припускати, що відбувся занепад традиційної релігії.[6] Є багато документальних доказів того, що греки продовжували поклонятися тим самим богам з тими ж жертвоприношеннями, присвятами та святами, що й у класичний період.[7] Нові релігії дійсно з'явилися в цей період, але не виключаючи місцевих божеств [8], і лише меншість греків була залучена до них.[9]

Нові релігії того періоду[ред. | ред. код]

Єгипетська релігія, яка слідує за Ісідою, була найвідомішою з нових релігій. Релігію привезли до Греції єгипетські священики, спочатку для невеликих єгипетських громад у портових містах грецького світу.[9] Хоча єгипетська релігія знайшла лише невелику аудиторію серед самих греків, її популярність поширилася під Римською імперією[10], і Діодор Сікулій писав, що релігія була відома майже в усьому населеному світі.[11]

Майже таким же відомим був культ Серапіса, єгипетського божества, незважаючи на грецьку назву, який був створений в Єгипті за династії Птолемеїв.[12] Серапісу протегували греки, що оселилися в Єгипті. Ця релігія включала обряди ініціації, такі як Елевсінські містерії.[13] Страбон писав про Серапеона в Канопі поблизу Александрії як про те, що їм заступали найповажніші люди.[14]

Релігія Атаргатіс (пов’язана з вавилонською та ассирійською Іштар і фінікійською Баалат Гебал), богинею родючості та моря з Сирії, також була популярною. До 3-го століття до нашої ери її поклоніння поширилося з Сирії до Єгипту та Греції, а зрештою досягло Італії та заходу.[10] Релігія Кібели (або Великої Матері) прийшла з Фригії до Греції, а потім до Єгипту та Італії, де в 204 році до нашої ери римський сенат дозволив їй поклонятися. Вона була богинею-цілителем і захисницею, а також охоронцем родючості та дикої природи. [10]

Інша таємнича релігія була зосереджена навколо Діоніса . Хоча це рідко в материковій Греції, воно було поширеним на островах і в Анатолії.[15] Члени були відомі як вакханки, а обряди мали оргіастичний характер.[15] З цим був пов’язаний останній із греко-римських богів, Антіной, який був синкретизований з Осірісом, Діонісом та іншими божествами.

Ці нововведені релігії та боги мали лише обмежений вплив у самій Греції; основним винятком був Делос [9], який був великим портом і торговим центром. Острів був священним місцем народження Аполлона й Артеміди, а до 2 століття до н. е. також був домом для корінних грецьких релігій, які слідують за Зевсом, Афіною, Діонісом, Гермесом, Паном і Асклепієм . Але були також культові центри для єгипетських Сарапіса та Ісіди, а також сирійських Атаргатіс і Хадад.[16] До 1 століття до н. е. існували додаткові релігії, які слідували за Ваалом і Астартою, єврейська синагога та римляни, які дотримувалися оригінальних римських релігій богів, таких як Аполлон і Нептун.[16]

Правительські культи[ред. | ред. код]

Монета із зображенням Антіоха IV, грецький напис: ΘΕΟΥ ΕΠΙΦΑΝΟΥΣ ΝΙΚΗΦΟΡΟΥ / ΒΑΣΙΛΕΩΣ ΑΝΤΙΟΧΟΥ (Цар Антіох, образ Бога, носій перемоги)

Ще одним нововведенням елліністичного періоду стало встановлення культів правителів елліністичних царств. Перший з них був заснований за Александра, чиї завоювання, влада та статус піднесли його до рівня, що вимагав особливого визнання. Його наступники продовжували його поклоніння аж до того моменту, коли в Єгипті за Птолемея I Сотера ми бачимо, що Александра шанували як бога.[17] Син Птолемея Птолемей II Філадельф проголосив свого покійного батька богом, а себе зробив живим богом.[17]

Таким чином Птолемеї адаптували попередні єгипетські ідеї щодо поклоніння фараонам . В інших місцях практика була різною; правитель міг отримати божественний статус без повного статусу бога[9], як це сталося в Афінах у 307 році до н ., споруджено вівтар; засновано щорічний фестиваль; і введено посаду «священика Спасів».[18] Храми, присвячені правителям, були рідкісними, але їхні статуї часто зводили в інших храмах, а царям поклонялися як «богам, які діляться храмами».[19]

Астрологія і магія[ред. | ред. код]

Табличка прокляття .

Існує багато доказів використання забобонів і магії в цей період. Оракулярні святині та святилища все ще були популярні.[3] Існує також багато доказів використання чар і прокляття . На дверях будинків розміщували символи, які приносили удачу або відлякували нещастя для мешканців будинку.[2]

Обереги, часто вирізані з дорогоцінного або напівкоштовного каміння, мали захисну силу. [2] Статуетки, виготовлені з бронзи, свинцю або теракоти, протикали шпильками або цвяхами і використовували для заклинань. Для прокльонів використовували таблички з прокляттями, зроблені з мармуру або металу (особливо свинцю).[2]

Астрологія — віра в те, що зірки й планети впливають на майбутнє людини — виникла у Вавилонії, де спочатку її застосовували лише до царя чи нації.[20] Греки в елліністичну епоху розробили її у фантастично складну систему елліністичної астрології, знайому пізнішому часу.[20] Інтерес до астрології стрімко зріс з 1 століття до нашої ери.[20]

Елліністична філософія[ред. | ред. код]

Альтернативу традиційній релігії запропонувала елліністична філософія. Однією з цих філософій був стоїцизм, який вчив, що життя має відбуватися відповідно до раціонального порядку, який, на думку стоїків, керує Всесвітом; люди повинні були прийняти свою долю відповідно до божественної волі, і доброчесні вчинки повинні здійснюватися заради їх власної внутрішньої цінності. Іншою філософією було епікуреїзм, який вчив, що Всесвіт підпорядкований випадковим рухам атомів, і життя потрібно прожити, щоб досягти психологічного задоволення та відсутності болю.[7] Інші філософії включали пірронізм, який навчав, як досягти внутрішнього миру через призупинення судження ; цинізм (філософія), що виражає зневагу до умовностей і матеріальних благ; платоніки, які слідували вченню Платона, і перипатетики, які слідували Арістотелю . Усі ці філософії більшою чи меншою мірою прагнули пристосуватися до традиційної грецької релігії, але філософи та ті, хто навчався під їх керівництвом, залишалися невеликою групою обраних, здебільшого обмеженою освіченою елітою.[7]

Елліністичний юаїзм[ред. | ред. код]

Елліністичний юдаїзм був формою юдаїзму в стародавньому світі, яка поєднувала єврейську релігійну традицію з елементами грецької культури . До падіння Римської імперії та мусульманських завоювань Східного Середземномор’я головними центрами елліністичного юдаїзму були Александрія (Єгипет) і Антіохія (нині Південна Туреччина), два головних грецьких міських поселення на Близькому Сході та в Північній Африці . обидва засновані наприкінці 4 століття до нашої ери після завоювань Александра Македонського . Елліністичний юдаїзм також існував в Єрусалимі під час періоду Другого Храму, де був конфлікт між еллінізаторами та традиціоналістами (іноді їх називають юдаїстами).

Основним літературним продуктом контакту юдаїзму Другого Храму та елліністичної культури є переклад Септуагінти єврейської Біблії з біблійної івриту та біблійної арамейської на грецьку койне, зокрема, єврейську грецьку койне . Слід згадати також філософсько-етичні трактати Філона та історіографічні праці інших елліністичних єврейських авторів.[21] [22]

Занепад елліністичного юдаїзму почався у 2 столітті нашої ери, і його причини досі не до кінця вивчені. Цілком можливо, що врешті-решт воно було маргіналізовано, частково поглинено або поступово стало койнемовним ядром раннього християнства, зосередженого на Антіохії та її традиціях, таких як Мелкітська католицька церква та Грецька православна церква Антіохії.

Дивись також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г (Shipley, 1999)
  2. ↑ а б в г (Chamoux та Roussel, 2002)
  3. ↑ а б в (Chamoux та Roussel, 2002)
  4. ↑ (Mikalson, 2006)
  5. ↑ (Shipley, 1999)
  6. ↑ (Shipley, 1999)
  7. ↑ а б в (Mikalson, 2006)
  8. ↑ (Mikalson, 2006)
  9. ↑ а б в г (Mikalson, 2006)
  10. ↑ а б в (Shipley, 1999)
  11. ↑ Diodorus Siculus, i. 25
  12. ↑ (Chamoux та Roussel, 2002)
  13. ↑ (Shipley, 1999)
  14. ↑ Strabo, xvii.1.17
  15. ↑ а б (Chamoux та Roussel, 2002)
  16. ↑ а б (Mikalson, 2006)
  17. ↑ а б (Shipley, 1999)
  18. ↑ (Chaniotis, 2003)
  19. ↑ (Chaniotis, 2003)
  20. ↑ а б в (Evans, 1998)
  21. ↑ Walter, N. Jüdisch-hellenistische Literatur vor Philon von Alexandrien (unter Ausschluss der Historiker), ANRW II: 20.1.67-120
  22. ↑ Barr, James (1989). Chapter 3 - Hebrew, Aramaic and Greek in the Hellenistic age. У Davies, W.D.; Finkelstein, Louis (ред.). The Cambridge history of Judaism. Volume 2: The Hellenistic Age (вид. 1. publ.). Cambridge: Cambridge University Press. с. 79—114. ISBN 9781139055123.

Джерело[ред. | ред. код]

  • Chamoux, François; Roussel, Michel (2002), Chapter 9 - The Needs of the Soul, Hellenistic Civilization, Wiley-Blackwell, ISBN 0-631-22242-1
  • Chaniotis, Angelos (2003), The Divinity of Hellenistic Rulers, у Erskine, Andrew (ред.), A Companion to the Hellenistic World, Wiley-Blackwell, ISBN 1-4051-3278-7
  • Evans, James (1998), The History and Practice of Ancient Astronomy, Oxford University Press, ISBN 0-19-509539-1
  • Mikalson, Jon D. (2006), Greek Religion - Continuity and Change in the Hellenistic Period, у Bugh, Glenn Richard (ред.), The Cambridge Companion to the Hellenistic World, Cambridge University Press, ISBN 0-521-53570-0
  • Shipley, Graham (1999), Chapter 5 - Religion and Philosophy, The Greek world after Alexander, 323-30 B.C., Routledge, ISBN 0-415-04618-1
Перегляд цього шаблону
  Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Елліністична_релігія&oldid=41338926