Електропіч — Вікіпедія

Нагріті у термічній камерній електропечі опору деталі перед гартуванням

Електропі́ч (англ. electric furnace) — електротермічний пристрій, що має закритий робочий простір, в якому здійснюється процес електронагрівання[1].

Може використовуватись як електричний побутовий чи промисловий пристрій для температурної обробки якогось об'єкта чи проведення досліджень, підтримання технологічного процесу тощо, які передбачають наявність середовища з підвищеною температурою.

Класифікація[ред. | ред. код]

Металурги біля відкритої індукційної печі
Схематичний переріз електродугової печі

В основу класифікації електропечей покладено найзагальнішу ознаку, яка в багатьох випадках визначає всі інші конструктивні особливості — спосіб перетворення електричної енергії в теплову. За цією ознакою всі електричні печі можна розбити на чотири групи: печі опору, дугові печі, індукційні печі і установки електроннопроменевого нагріву:

  • електропіч опору — електропіч, в якій електротермічний процес здійснюється з застосуванням електронагрівання опором[1];
  • електродугова піч — електрична піч, де метали або інші матеріали плавлять теплом електричної дуги[2];
  • індукційна електропіч — електропіч, в якій електротермічний процес здійснюється з застосуванням індукційного нагрівання (електронагрівання електропровідного завантаження в електромагнітному полі, яке відбувається внаслідок явища електромагнітної індукції)[1];
  • електронно-променева піч — електропіч, в якій електротермічний процес здійснюється з застосуванням електронно-променевого нагрівання (електронагрівання шляхом опромінювання завантаження фокусованим електронним променем, що звичайно здійснюється у вакуумі)[1].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г ДСТУ 2821-94 Промислове електронагрівання. Терміни та визначення.
  2. «Дугова піч» [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] в УРЕ

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]