Електрозварювання — Вікіпедія

Електрозва́рювання — зварювання матеріалів, яке ґрунтується на використанні електричної енергії, яка в зоні з'єднуваних ребер перетворюється на теплову енергію.

Основними способами електрозварювання є такі:

• дугове зварювання,
• електрошлакове зварювання,
• електроннопроменеве зварювання,
• контактне зварювання,
• плазмове зварювання,
• індукційне зварювання (високочастотне зварювання).

За принципом створення зварного шва той чи інший вид електрозварювання належить до зварювання плавленням або тиском. У процесі електрозварювання плавленням рідкий метал, застигаючи, утворює зварний шов. У разі електрозварювання тиском попередньо нагріті й від цього пластичніші краї з'єднують механічним способом.

Електрозварювання зручне, легко регулюється, дає змогу зварювати тугоплавкі метали.

1934 року в Києві засновано Інститут електрозварювання АН УРСР (нині Інститут електрозварювання імені Євгена Патона НАН України).

У 1990-х роках у Києві під керівництвом Бориса Патона було також розроблено спосіб електрозварювання м'яких живих тканин.

Обладнання[ред. | ред. код]

Зварювальні перетворювачі[ред. | ред. код]

Установка, що складається зі зварювального генератора та приводного електродвигуна, називається зварювальним перетворювачем. Якщо як приводний використано двигун внутрішнього згоряння, така установка називається зварювальним агрегатом.

Зварювальні перетворювачі можна розділити на такі групи:

• за кількістю постів — на однопостові, призначені для живлення однієї зварювальної дуги, і багатопостові — для одночасного живлення декількох зварювальних дуг;
• за способом установки — на стаціонарні, нерухомо встановлені на фундаментах у зварювальних цехах, і пересувні, установлювані на рамах або колесах;
• за родом двигунів, що приводять в обертання генератор,- з електричними двигунами змінного струму та із двигунами внутрішнього згоряння (бензиновими та ін.);
• за способом виконання — на однокорпусні і роздільні (зварювальний генератор і двигун установлені на загальній рамі, а їхні вали з'єднані спеціальними муфтами);
• за формою зовнішньої статичної характеристики — з падаючими, пологопадаючими, твердими та комбінованими характеристиками (комбіновану характеристику мають генератори, у яких перемиканням обмоток або за допомогою регулюючих пристроїв можна одержати падаючі, тверді або пологопадаючі характеристики).

Зварювальні випрямлячі[ред. | ред. код]

Зварювальні випрямлячі збирають із напівпровідникових елементів, які проводять струм тільки в одному напрямку. У зворотному напрямку напівпровідники практично не пропускають електричний струм. Основні властивості напівпровідникового елемента характеризуються такими параметрами:

• припустимою щільністю випрямленого струму, віднесено до одиниці робочої поверхні напівпровідникового елемента. Ця величина залежить від умов охолодження елемента. Інтенсивне штучне охолодження дозволяє в 2-2,5 рази підняти навантаження елемента в порівнянні із природним охолодженням;
• спаданням напруги в напівпровідниковому елементі, що залежить від значення випрямленого струму та властивостей напівпровідника;
• значенням зворотної напруги.

Дві останні величини характеризують техніко-економічні властивості напівпровідникового елемента, від них залежить ККД випрямляча.

Зварювальні трансформатори[ред. | ред. код]

Для живлення зварювальної дуги змінним струмом призначені зварювальні трансформатори. Вони прості за устроєм, відрізняються малими розмірами і вагою, мають високий ККД і витрачають електроенергії майже удвічі менше в порівнянні із джерелами постійного струму.

Зварювальні трансформатори повинні відповідати наступним вимогам:

• мати падаючу зовнішню характеристику;
• обмежувати струм короткого замикання;
• мати напругу холостого ходу не вище 80 В;
• плавно та у широких межах регулювати значення зварювального струму.

Див. також[ред. | ред. код]

Електрозварювання м'яких тканин

Література[ред. | ред. код]

• Бернадський В. М. Електрозварювання // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1979. — Т. 4 : Електрод — Кантаридин. — 558, [2] с., [34] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с. — С. 6.
• Електрозварювання // Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. Бабичев Ф. С. — 2-ге вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1986. — Т. 1 : А — Калібр. — 752 с. — С. 578.

Посилання[ред. | ред. код]

• Електрозварювання // Термінологічний словник-довідник з будівництва та архітектури / Р. А. Шмиг, В. М. Боярчук, І. М. Добрянський, В. М. Барабаш ; за заг. ред. Р. А. Шмига. — Львів, 2010. — С. 88. — ISBN 978-966-7407-83-4.

Це незавершена стаття з технології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.