Ексимер — Вікіпедія

Ексиме́р (скорочення від англ. excited dimer) — нестабільна димерна або гетеродимерна молекула, яка складається з двох частин, одна з яких обов'язково перебуває у збудженому стані. Ексимерами часто можуть бути двоатомні молекули, що утворюються з двох атомів або молекули, що не можуть існувати, якщо обидві їхні частини перебувають в основному стані. Такі молекулярні системи живуть недовго, приблизно кілька наносекунд. Кластери, які складаються з матеріалу Рідберга, можуть проіснувати навіть декілька секунд.

Застосування ексимерів[ред. | ред. код]

Гетеродимерні двоатомні комплекси, що складаються з благородного газу і галогену (наприклад, ксенон хлорид XeCl), часто використовуються в ексимерних лазерах. Перевагою таких лазерів є здатність його компонентів взаємно притягуватись у збудженому стані і взаємно відштовхуватися в основному. На відміну від інших, вони «холодні», тобто не випромінюють тепла. Ексимерні лазери використовують в офтальмології для корекції зору.

Властивість пірену утворювати ексимери використовується для визначення відстані між біомолекулами.

Література[ред. | ред. код]

• Глосарій термінів з хімії / уклад. Й. Опейда, О. Швайка ; Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет. — Дон. : Вебер, 2008. — 738 с. — ISBN 978-966-335-206-0.

Це незавершена стаття з хімії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.