French
DeutschЕдвард (король Шотландії) — Вікіпедія
| Едвард Балліол англ. Edward Balliol | |
|---|---|
| англ. Edward Balliol | |
 англ. Edward Balliol Едуард Балліол, середа XVIII століття | |
| Король Шотландії | |
| 24 вересня 1332 — 1336 | |
| Попередник | Давид II |
| Наступник | Роберт III |
| Народився | 1283 |
| Помер | 1367 Вітлі, Донкастер, Йоркшир, Англія |
| Відомий як | політик |
| Країна | Шотландське королівство |
| Династія Балліоли | |
| Батько | Іоанн I Балліол |
| Мати | Ізабелли де Варенн |
| У шлюбі з | Маргарита Анжуйська |
| Релігія | католицтво |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
 | Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. (січень 2019) |
Едвард Балліол (шотл. гел. Èideard Balliol, англ. Edward Balliol; бл. 1283 — 1364) — претендент на шотландський престол під час другої війни за незалежність Шотландії. За підтримки англійців він правив частинами королівства з 1332 по 1356 рік.
Життєпис[ред. | ред. код]
Едвард Балліол був єдиним сином короля Шотландії Джона Балліоля та Ізабелли де Варенн. Після повалення батька у 1296 році його сім'я переселилася у Францію.
Вторгнення у Шотландію і коронація[ред. | ред. код]
Через смерть короля Роберта I Брюса у 1329 році, а потім і його соратників Джеймса Дугласа і Томаса Рендольфа, регента Шотландії у період малолітства короля Давида II, державна влада в країні різко ослабла. Цим скористалися шотландські емігранти в Англії, вигнані з країни у період війни за незалежність, та їхні нащадки. На чолі цієї групи «позбавлених спадщини» встав Едвард Балліол, претендент на корону Шотландії, і Генріх Бомон, спадкоємець володінь Коміно. Прагнучи заручитися підтримкою Англії, Едвард Балліол приніс омаж англійському королю Едварду III.
У 1332 році Едвард Балліол з невеликим (не більше 1,5 тисяч вояків) загоном «позбавлених спадщини» висадився в Шотландії та розбив королівську армію в битві при Дапплін-Мурі. Частина шотландських баронів перейшла на бік Балліоля і 24 вересня 1332 року Едвард був коронований в Сконе королем Шотландії. Однак незабаром загони прихильників Давида II на чолі з Арчібальдом Дугласом витіснили Балліоля з країни. У відповідь Едвард звернувся за допомогою до англійського короля, пообіцявши за допомогу значні територіальні поступки. У березні 1333 року англійська армія вдерлася на територію Шотландії й обложила Берік. Ті, що прийшли на допомогу обложеному місту війська Арчібальда Дугласа були вщент розбиті королем Едвардом III у битві при Галідон-Гіллі 19 липня 1333 року Давид II емігрував до Франції. Влада в Шотландії перейшла до Едварда Балліоля.
Правління Едварда Балліола в Шотландії[ред. | ред. код]
Недовге правління Едварда Балліола у Шотландії ознаменувалося реституцією земельних володінь на користь «позбавлених спадщини»: Генріх Бомон отримав графства Морей та Бьюкен, Давид Стратбогі — графство Атолл. У 1334 році значні території на півдні (Берік, острів Мен і весь Лотіан з Единбургом) були відступлені Англії. Шотландія знову визнала сюзеренітет англійської короля.
Однак, вже до кінця 1334 року Едвард Балліол знову був змушений втекти до Англії в результаті повстання прихильників Давида II. Новий похід англійської армії Едварда III у 1335 році дозволив Балліолю повернутися на престол. Але опір патріотичної партії зламано не було. Одночасно різко загострилися англо-французькі відносини, що не дозволило Едварду III закріпити англійську владу над країною. Поразка Давида Стратбогі, командувача силами Балліола у північній Шотландії, в Колблінському лісі у 1335 році позначило перелом у війні. Шотландські загони, уникаючи генеральних битв, вели партизанську боротьбу з англійцями, зводячи нанівець завоювання Едварда III. У 1336 році Едвард Балліол був остаточно вигнаний з Шотландії.
Еміграція та зречення[ред. | ред. код]
У 1340-х роках Балліол на службі в Едварда III відповідав за організацію оборони Північної Англії. Скориставшись полоном короля Давид II у битві при Невіллс-Кроссі у 1346 році, Едвард Балліол зробив останню спробу повернути собі шотландський престол і організував експедицію до Шотландії. Однак ніякої підтримки у шотландських баронів він не знайшов і змушений був повернутися до Англії. Залишившись без прихильників і засобів існування Едвард Балліол 20 січня 1356 року відрікся від своїх прав на корону Шотландії на користь короля Англії Едварда III в обмін на довічну грошову пенсію.
Вважається, що Едвард Балліол одружився близько 1331 року з Маргаритою Таранто, дочкою Філіпа I, принца Таранто. Якщо цей шлюб дійсно відбувся, то він був бездітним і був анульований на той час, коли Балліол подав заявку на шотландську корону 1332 року[джерело?]. Едвард Балліол не мав дітей. Помер в січні 1364 у Вітлі — передмісті Донкастера в Південному Йоркширі, Англія.
Джерела[ред. | ред. код]
(англ.)
- Ashley WJ (ed.). Edward III and His Wars, 1327—1360. — London: D. Nutt, 1887
- Bain Joseph (ed.). Calendar of Documents Relating to Scotland. — 4 vols .. — Edinburgh: HM General Register House, 1881-88
- Bower Walter. Scotichronicon: In Latin and English. — 9 vols .. — Aberdeen: Aberdeen University Press, 1987-98
- Capgrave John. The Book of the Illustrious Henries. — London: Longman, Brown, Green, Longmans, & Roberts, 1858
- Galbraith VH (ed.). The Anonimalle Chronicle, 1333 to 1381. — Manchester: Manchester University Press, 1970. — ISBN 0-389-03979-9
- Gray Thomas. Scalacronica: The Reigns of Edward I, Edward II and Edward III. — Glasgow: J. Maclehose, 1907
- Skene William F. (ed.). John of Fordun's Chronicle of the Scottish Nation. — Edinburgh: Edmonston and Douglas, 1872
- Wilson James. The Chronicle of Lanercost, 1272—1346. — Cribyn, Wales: Llanerch Press, 2001. — ISBN 1-86143-109-0
| Попередник Давид II |  | Король Шотландії 1332 — 1336 | | Наступник Давид II |
|
