Ділова етика — Вікіпедія

Ділова етика (або корпоративна етика) є формою прикладної або професійної етики, яка розглядає етичні принципи і моральні або етичні проблеми, які можуть виникнути у бізнес-середовищі. Вона застосовується до всіх аспектів ділової поведінки і стосується поведінки окремих осіб і цілих організацій.[1] Ці форми етики походять від окремих осіб, організаційних заяв або правової системи. Ці норми, цінності, етичні і неетичні практики є принципами, які керують бізнесом. Вони допомагають компаніям підтримувати кращі зв'язки зі своїми зацікавленими сторонами.[2]

Ділова етика відноситься до сучасних організаційних стандартів, принципів, наборів цінностей та норм, які регулюють дії та поведінку особи в бізнесовій організації. Ділова етика має два аспекти: нормативну ділову етику або описову ділову етику. Як корпоративна практика і кар'єрна спеціалізація, галузь є насамперед нормативною. Вчені, які намагаються зрозуміти поведінку бізнесу, використовують описові методи. Діапазон та кількість етичних питань бізнесу відображає взаємодію поведінки максимізації прибутку з неекономічними проблемами.

Інтерес до ділової етики стрімко зріс протягом 1980-х і 1990-х років, як у великих корпораціях, так і в наукових колах. Наприклад, більшість великих корпорацій сьогодні просувають свою відданість неекономічним цінностям під такими заголовками, як етичні кодекси та статути соціальної відповідальності.

Адам Сміт сказав:

Люди з одного і того ж різновиду торгівлі рідко зустрічаються разом, навіть для веселощів і розваг, але розмова закінчується змовою проти громадськості, або якоюсь вигадкою для підняття цін».[3]

Уряди використовують закони та нормативні документи, щоб скерувати поведінку бізнесу в корисних, на їхню думку, напрямки. Етика неявно регулює сфери та деталі поведінки, що виходять за межі державного контролю. Виникнення великих корпорацій з обмеженими відносинами і чутливістю до спільнот, в яких вони діють, прискорили розвиток формальних режимів етики.[4]

Підтримка етичного статусу є обов'язком керівника підприємства. Згідно з Journal of Business Ethics «Управління етичною поведінкою є однією з найбільш поширених і складних проблем, з якими стикаються сьогодні бізнес-організації».[5]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Business Ethics (Stanford Encyclopedia of Philosophy). Plato.stanford.edu. 16 квітня 2008. Архів оригіналу за 12 травня 2008. Процитовано 4 червня 2013.
  2. ↑ C., Ferrell, O. Business ethics : ethical decision making and cases. Fraedrich, John., Ferrell, Linda. (вид. Eleventh). Boston, MA. ISBN 9781305500846. OCLC 937450119.
  3. ↑ Smith, A (1776/ 1952) An Inquiry Into the Nature and Causes of the Wealth of Nations. Chicago, Illinois: University of Chicago Press, p. 55
  4. ↑ (Jones, Parker, et al., 2005, с. 17)
  5. ↑ Stead, W.E., Worrell, D.L. and Stead, J.G., 1990. An integrative model for understanding and managing ethical behavior in business organizations. Journal of Business Ethics, 9(3), pp.233-242.

Література[ред. | ред. код]

  • Бізнес-етика : навч. посіб. / О. К. Міхеєва, М. Є. Савенкова ; М-во освіти і науки України, Донец. держ. ун-т упр. – Донецьк : ДонДУУ, 2009. – 201 с. – Бібліогр. : с. 165–175 (128 назв).
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ділова_етика&oldid=34881038