French
DeutschДзиґа Вертов — Вікіпедія
| Дзиґа Вертов Dziga Vertov | |
|---|---|
| пол. Dawid Abelowicz Kaufman | |
_1913.jpg) | |
| Ім'я при народженні | Давид Абелевич Кауфман |
| Народився | 21 грудня 1895 (2 січня 1896) Білосток, Російська імперія |
| Помер | 12 лютого 1954 (58 років) Москва, СРСР ·злоякісна пухлина |
| Поховання | Новодівичий цвинтар |
| Країна | .svg){kind=small} СРСР |
| Національність | єврей |
| Діяльність | кінорежисер, сценарист, теоретик кіно |
| Знання мов | російська[1] |
| Роки активності | з 1917 |
| Жанр | документальний фільм |
| Брати, сестри | Кауфман Михайло Абрамович і Кауфман Борис Абрамовичd |
| У шлюбі з | Єлизавета Свіловаd |
| Нагороди |    |
| IMDb | ID 0895048 |
Дзи́ґа Ве́ртов (при народженні Давид А́бельович Ка́уфман, потім відомий також як Денис Абрамович Кауфман і Денис Аркадійович Кауфман; *21 грудня 1895 (2 січня 1896), Білосток — †12 лютого 1954, Москва) — український[2] радянський кінорежисер. Один із засновників і теоретиків документального кіно. Вертова вважають яскравим представником «Українського Відродження» у кінематографі[3]. Першим використав методику «прихована камера».
Його брати — кінооператори Борис Кауфман і Михайло Кауфман.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 1895 року у місті Білосток Російської імперії, у родині польських євреїв.
Навчався в музичній школі, в Петроградському психоневрологічному інституті та в Московському університеті. 1917 року працював у відділі кінохроніки Московського кінокомітету. У 1918—1919 роках — укладач-монтажер журналу «Кінотиждень». З 1920 року — режисер-документаліст, ініціатор випуску кіножурналу «Кіноправда» (1922—1924). Працював на студіях «Культкіно», 3-й Госкінофабриці, Київській кінофабриці ВУФКУ (1927—1930), «Межрабпомфільм», ЦСДФ. Автор сценаріїв кількох своїх документальних фільмів, ігрового фільму «Тобі, фронт!» (1942), мультиплікаційного фільму «Гуморески». Автор кількох статей з теорії кіно. Фільм «Кіно-око» в 1924 році отримав медаль і диплом Всесвітньої виставки в Парижі. З переїздом Вертова в Україну в Москві розпалася група «Кіноки», керівником якої він був.
Вертов є режисером одного з перших звукових документальних фільмів «Симфонія Донбасу» («Ентузіязм») (1930). Знімає «Три пісні про Леніна» (1934), фільм в жанрі образної кінопубліцистики, який газета «Правда» назвала «Піснею всієї країни». Фільм «Колискова» (1937) присвячений двадцятирічному шляху країни, пройденого після революції. Під час Німецько-радянської війни зняв фільми «Кров за кров, смерть за смерть» (1941), «Клятва молодих» і «В горах Ала-Тау» (обидва 1944), присвячені героїчній боротьбі радянського народу проти нацизму та роботі в тилу. Всі подальші кінопроєкти Вертова відхилялися тогочасним керівництвом.
З 1944 року і до самої смерті він працював режисером-монтажером над кіножурналом «Новини дня» (всього випустив 55 номерів).
Помер у Москві від раку.
В літературі[ред. | ред. код]
Дзиґа Вертов виступає під іменем «Крайних Взглядова, великого борца за идею кино факта» і автора кінокартини «Безпристрасний об'єктив» у першопочатковій редакції роману Ільфа і Петрова «Золоте теля». Герой Ільфа і Петрова знімає недопалок в урні крупним планом таким чином, що він «набуває вигляду жерла сорокадвосантиметрової гармати», а також «вважає своєю спеціальністю зйомки під колесами потяга».
Правильний наголос прізвища - ВертОв - дає нам вірш "Дзига Вертов" 1920 року самого Дзиґи Вертова:
Здесь ни зги
верите —
веки ига и
гробов вериги.
Просто ветров
гибель
века на вертел.
Но — дзинь! — вертеть
диски.
Гонг в дверь аорт.
И-о-го-го! — автовизги,
вертеп ртов —
Дзига Вертов.
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
У Києві існує провулок Дзиґи Вертова[4].
2014 року стрічку «Людина з кіноапаратом» (1929) визнано найвизначнішим документальним фільмом всіх часів, згідно кінорейтингу, який оприлюднив Британський кіноінститут (BFI)[5]. З більше 200 критиків і 100 фільммейкерів з усього світу, які взяли участь у складанні цього рейтингу, 110 назвали найкращим документальним фільмом всіх часів українську стрічку[6].
Його фільм «Симфонія Донбасу» став основою для українського документального фільму українського режисера та сценариста Ігоря Мінаєва «Какофонія Донбасу» 2018 року[7][8][9].
Фільмографія[ред. | ред. код]
- 1919 — Кінотиждень
- 1919 — Річниця революції (відновлений у 2018 році[10])
- 1920 — Битва в Царицині
- 1922 — Історія громадянської війни (відновлений у 2021)[11]
- 1922 — Процес есерів
- 1924 — Радянські іграшки
- 1924 — Кіно-око
- 1925 — Кіноправда
- 1926 — Шоста частина світу
- 1926 — Крокуй, Радо!
- 1928 — Одинадцятий
- 1929 — Людина з кіноапаратом
- 1930 — Ентузіазм (Симфонія Донбасу)
- 1934 — Три пісні про Леніна
- 1937 — Пам'яті Серго Орджонікідзе
- 1937 — Колискова
- 1938 — Три героїні
- 1942 — Тобі, фронт!
- 1944 — В горах Ала-Тау
- 1954 — Новини дня
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ 19.05.2016 «ОДИНАДЦЯТИЙ» ДЗИҐИ ВЕРТОВА НА «УКРАЇНСЬКІЙ ВЕСНІ» 2016 У ПОЗНАНІ. Архів оригіналу за 22 квітня 2019. Процитовано 22 квітня 2019.
- ↑ Дзиґа Вертов. Людина з кіноапаратом. Архів оригіналу за 23 квітня 2019. Процитовано 23 квітня 2019.
- ↑ Рішення Київської міської ради від 19 квітня 2018 року № 491/4555 «Про найменування нових вулиці та провулку у Дніпровському районі міста Києва» // Хрещатик. — 2018. — № 55 (5106). — 23 травня. — С. 4. [Архівовано з першоджерела 26 серпня 2019.]
- ↑ BFI. Архів оригіналу за 26 січня 2017. Процитовано 1 серпня 2014.
- ↑ Українська Правда. Життя. Архів оригіналу за 2 серпня 2014. Процитовано 1 серпня 2014.
- ↑ Фільм Какафонія Донбасу на сайті docudays.ua. Архів оригіналу за 28 лютого 2021. Процитовано 13 лютого 2021.
- ↑ Симфонія і какофонія. «Симфонія Донбасу» Дзиґи Вертова vs «Какофонія Донбасу» Ігоря Мінаєва. Голос України (ua) . 8 серпня 2020. Архів оригіналу за 1 жовтня 2020. Процитовано 13 лютого 2021.
- ↑ Фільм «Какофонія Донбасу»
- ↑ Dziga Vertov’s Anniversary of the Revolution to premiere at IDFA 2018. www.idfa.nl (англ.). Архів оригіналу за 6 лютого 2022. Процитовано 9 грудня 2018.
- ↑ IDFA 2021 | Trailer | The History of the Civil War
Література[ред. | ред. код]
- Hicks, J.. Dziga Vertov: defining documentary film. — London; New York: I.B.Tauris, Palgrave Macmillan, 2007. — 194 p. (англ.)
Посилання[ред. | ред. код]
 | Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Дзиґа Вертов |
- П. М. Бондарчук. Вертов Дзига [Архівовано 1 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 487. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- С. В. Тримбач. Вертов Дзиґа [Архівовано 1 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- Статті про режисера в журналі «Сеанс» [Архівовано 28 квітня 2010 у Wayback Machine.]
- Фрагменти фільмів Кіно-Око і Кіно-Правда [Архівовано 27 лютого 2022 у Wayback Machine.]
- Людина з кіноапаратом: Дзига Вертов ще сто років тому вигадав ефекти «Матриці» [Архівовано 23 квітня 2019 у Wayback Machine.]
- «Людина з кіноапаратом» Дзиґи Вертова. Знятий на Одеській кіностудії фільм зробив революцію у світовому кіноавангарді [Архівовано 23 квітня 2019 у Wayback Machine.]
- ОЛЕКСАНДР ТЕЛЮК. МІЖ ЕНТУЗІАЗМОМ І КАТАСТРОФОЮ: ОБРАЗ ДОНБАСУ В УКРАЇНСЬКОМУ РАДЯНСЬКОМУ КІНО [Архівовано 23 квітня 2019 у Wayback Machine.]
- Український фільм назвали найвизначнішою документалкою у світі, — рейтинг [Архівовано 23 квітня 2019 у Wayback Machine.]
