Джузеппе Грецар — Вікіпедія

	Джузеппе Грецар
	Джузеппе Грецар
Особисті дані
Народження	25 листопада 1918
	Трієст, Австро-Угорщина
Смерть	4 травня 1949 (30 років)
	Суперга, Італія
Громадянство	Італія
Позиція	півзахисник
Професіональні клуби*
Національна збірна
	* Ігри та голи за професіональні клуби; враховуються лише в національному чемпіонаті.
Джузеппе Грецар у Вікісховищі

Джузеппе Грецар (італ. Giuseppe Grezar; нар. 25 листопада 1918, Трієст, Австро-Угорщина — пом. 4 травня 1949, Суперга, Турин, Італія) — італійський футболіст, що грав на позиції півзахисника. Виступав за національну збірну і «Торіно», провідний італійський клуб того часу.

Спортивна кар'єра[ред. | ред. код]

1938 року ввійшов до складу клубу «Трієстина». У Серії «А» дебютував 17 вересня 1939 року, перемога над «Новарою» з рахунком 2:0. За три сезони провів 83 лігових матчів (15 забитих м'ячів).

З «Торіно» став переможцем Серії «А» і володарем кубка Італії в сезоні 1942/43. Єдиний гравець середини поля, який брав участь у всіх лігових іграх^[1]. Забивав м'ячі у ворота «Віченци», «Лігурії» і «Лаціо». У першості тривалий час лідирував «Ліворно», «Торіно» вийшов на першу сходинку лише після 27-го туру. Долю чемпіонського титулу вирішив єдиний гол Валентіно Маццоли в останньому матчі чемпіонату проти «Барі». На шляху до перемоги в кубку Італії були здобуті перемоги над «Аталантою», «Міланом», «Ромою» і у фіналі над «Венецією» з рахунком 4:0 (автори голів: Франко Оссола (2), Валентіно Маццола, П'єтро Ферраріс).

У чемпіонаті «Альфа Італія», який проходив у 1944 році, захищав кольори команди «Ампелеа» з Ізоли^[2].

1945 року повернувся до «Торіно», за який відіграв 4 сезони. Був лідером півзахисту «гранатових» протягом чотирьох сезонів. У першому повоєнному чемпіонаті «гранатові» вели суперечку за трофей, із земляками з «Ювентуса», до останнього туру. В наступних двох перевага «Торіно» була безперечною: 1946/47 — 63 очки проти 53 в «Ювентуса», 1947/48 — 65 проти 49 у «Мілана». Лідирувала команда і сезоні 1948/49, після 34 турів випереджала «Інтернаціонале» на чотири пункти.

У дебютному матчі за національну збірну відзначився забитим м'ячем команді Хорватії. Матч проходив у Генуї 5 квітня 1942 року і завершився перемогою господарів поля з рахунком 4:0 (голи забивали — Гульєльмо Габетто, П'єтро Ферраріс, Амедео Б'яваті і Джузеппе Грецар). Під час Другої світової війни міжнародні матчі майже не проводилися і другий виклик до головної команди країни отримав через три з половиною роки, на виїзді зіграли внічию зі збірною Швейцарії (4:4). В наступних п'яти матчах були здобуті перемоги над збірними Австрії, Швейцарії, Угорщини, Чехословаччини і Франції. В останньому мачті, який відбувся 16 травня 1948 року в Турині, італійці поступилися збірній Англії з рахунком 0:4 (у суперників відзначилися — Том Фінні (2), Томмі Лоутон і Стен Мортенсен).

Навесні 1949 року керівництво туринського клубу прийняло запрошення від португальського гранда, «Бенфіки», взяти участь у товариській грі на честь однієї з найбільших тодішніх зірок лісабонського клубу, Франсішку Феррейри. Гра відбулася 3 травня 1949 року в Лісабоні й завершилася поразкою італійських гостей з рахунком 3:4. Наступного дня команда «Торіно», працівники клубу і журналісти вилетіли додому рейсом Лісабон—Барселона—Турин.

Поблизу Савони літак почав знижуватися через складні погодні умови. Приблизно о 17:03 — здійснив поворот для заходу на посадку і невдовзі зіткнувся з кам'яною огорожею базиліки Суперга на вершині однойменної гори, що височіє над околицями Турина. Внаслідок авікатастрофи усі чотири члени екіпажу і 27 пасажирів загинули на місці.

На момент загибелі основного складу «Торіно», до завершення сезону в Серії A лишалося чотири тури і команда очолювала чемпіонські перегони. В останніх турах, честь клубу захищали гравці молодіжної команди. Усі суперники в цих матчах («Дженоа», «Палермо», «Сампдорія» і «Фіорентина»), з поваги до загиблих чемпіонів, також виставляли на поле молодіжні склади своїх клубів. Молодіжна команда «Торіно» перемогла у всіх останніх іграх сезону, здобувши таким чином посмертний чемпіонський титул для своїх старших товаришів.

Входить до п'ятірки гравців клубу, які мають у своїх здобутках п'ять чемпіонських титулів 40-х років двадцятого століття (також: Гульєльмо Габетто, Еціо Лоїк, Валентіно Маццола і Франко Оссола)^[3].

Досягнення[ред. | ред. код]

Чемпіон Італії (5):

«Торіно»: 1943, 1946, 1947, 1948, 1949

Володар Кубка Італії (1):

«Торіно»: 1943

Статистика[ред. | ред. код]

Статистика виступів за національну збірну:

Статистика матчів і голів за збірну — Італія

Дата	Місто	Господарі	Результат	Гості	Турнір	Голи
05/04/1942	Генуя	Італія	4 – 0	Хорватія	товариський матч	1
11/11/1945	Цюрих	Швейцарія	4 – 4	Італія	товариський матч	-
01/12/1946	Мілан	Італія	3 – 2	Австрія	товариський матч	-
27/04/1947	Флоренція	Італія	5 – 2	Швейцарія	товариський матч	-
11/05/1947	Турин	Італія	3 – 2	Угорщина	товариський матч	-
14/12/1947	Барі	Італія	3 – 1	Чехословаччина	товариський матч	-
04/04/1948	Париж	Франція	1 – 3	Італія	товариський матч	-
16/05/1948	Турин	Італія	0 – 4	Англія	товариський матч	-
Усього		Матчів	8		Голів	1