French
DeutschДжон Роберт Шріффер — Вікіпедія
 Джон Роберт Шріффер | |
|---|---|
| англ. John Robert Schrieffer | |
 | |
| Народився | 31 травня 1931[1][2][…] Оук-Парк, Кук, Іллінойс, США[1] |
| Помер | 27 липня 2019[4][5] (88 років) Таллахассі, США[4] |
| Країна |  США |
| Національність | США |
| Діяльність | фізик, викладач університету |
| Alma mater | Массачусетський технологічний інститут Іллінойський Університет |
| Галузь | фізика |
| Заклад | Університет Каліфорнії, Санта-Барбара Університет Флориди Florida State University Richard J. Donovan Correctional Facility |
| Вчителі | Джон Бардін |
| Членство | Національна академія наук США Академія наук СРСР Російська академія наук Американська академія мистецтв і наук Данська королівська академія наук Американське філософське товариство[6] Американське фізичне товариство[6] |
| Відомий завдяки: | теорія надпровідності |
| Нагороди | |
 Джон Роберт Шріффер у Вікісховищі | |
Джон Роберт Шріффер (англ. John Robert Schrieffer; 31 травня 1931 — 27 липня 2019) американський фізик. Лауреат Нобелівської премії з фізики (разом з Джоном Бардіном та Леоном Купером у 1972 за мікроскопічну теорію надпровідності.
Дитинство, навчання[ред. | ред. код]
Джон Роберт Шріффер народився 31 травня 1931 р. в Оук-Парку (штат Іллінойс) у родині Джона Г. Шріффера і Луїзи (уродженої Андерсон) Шріффер. У 1940 році родина переїжджає до міста Манхассет, штат Нью-Йорк, а ще через дев'ять років в місто Юстіс (штат Флорида). Живучи у Флориді, Джон любив грати з саморобними ракетами і радіо, що і сформувало його інтерес до електротехніки. По закінченні середньої школи він 1949 р. вступив до Массачусетського технологічного інституту, прагнучи стати інженером-електриком. Через два роки він обирає своєю спеціальністю фізику і 1953 р. здобуває ступінь бакалавра.
Дослідження надпровідності[ред. | ред. код]
1954 р. Шріффер захищає в Університеті Іллінойсу дисертацію, виконану під керівництвом Джона Бардіна і здобуває ступінь магістра. Дисертація Шріффера присвячена дослідженню електронної провідності на поверхні напівпровідника. По завершенні роботи над дисертацією він приєднується до Бардіна в дослідженні явища надпровідності і властивостей речовини за температур, близьких до абсолютного нуля (−273,15 °C). 1911 р.
Нідерландський фізик Гейке Камерлінг-Оннес відкрив, що деякі матеріали втрачають опір електричному струмові за температур лише на декілька градусів вищих абсолютного нуля. 1956 р. Леон Купер довів, що взаємодія електронів провідності з атомними коливаннями призводить до утворення зв'язаних пар електронів (так званої «куперівської пари електронів»). Шріффер і Бардін спробували поширити Куперівську ідею про вплив пар електронів на поведінку переважної більшості вільних електронів в надпровідному твердому тілі. Шріффер вже хотів відмовитися від подальших спроб знайти розв'язання проблеми, але Бардін, який саме в той час повинен був вирушити до Швеції на церемонію вручення йому Нобелівської премії з фізики за 1956 р., присудженої йому за внесок у винахід транзистора, умовив Шріффера поміркувати ще місяць над проблемою, і за цей місяць Шріфферу дійсно вдалося розробити статистичний метод, який дав змогу отримати розв'язання проблеми. Після повернення Бардіна троє дослідників (Бардін, Купер і Шріффер), об'єднавши зусилля, продемонстрували, що взаємодія між «куперівськими парами» охоплює багато вільних електронів у надпровідній речовині, змушуючи їх до погодженого руху. Як і передбачалося, надпровідні електрони утворюють єдиний квантовий стан в усьому матеріалі. За внесок у теорію надпровідності Шріффера 1957 р. було визнано гідним докторського ступеня в Іллінойському університеті.
Теорія Бардіна-Купера-Шріффера вважається одним з найважливіших досягнень теоретичної фізики з часу створення квантової теорії. 1958 р., застосовуючи її, Купер і його колеги передбачали, що дуже охолоджений рідкий гелій-3 повинен мати надплинність, тобто переходити в незвичний стан матерії, яка характеризується відсутністю в'язкості і поверхневого натягу. Надплинність гелію була підтверджена експериментально 1962 р. 1972 р. Шріфферу, Куперові й Бардіну було присуджено Нобелівську премію з фізики «за створену спільними зусиллями теорію надпровідності».
1957—1958 рр. на правах постдокторанта Національного наукового фонду Шріффер займався дослідженням надпровідності в Бірмінгемському університеті (Англія) і в Інституті Нільса Бора в Копенгагені (Данія).
У 1964, Шріффер публікує свою книгу по теорії БКШ, «Theory of Superconductivity» («Теорія надпровідності»)[7].
Інші праці[ред. | ред. код]
У 1957—1960 рр.. Шріффер викладав фізику в Чиказькому університеті, у 1959—1960 рр. в університеті штату Іллінойс, у 1962 р. в Пенсільванському університеті, у 1969—1975 рр. в Корнелльському університеті і з 1975 р. — в Каліфорнійському університеті в Санта-Барбарі. Він також займається дослідженням магнітних властивостей матеріалів, властивостей сплавів і поверхневих ефектів.
Особисте життя[ред. | ред. код]
У Копенгагені в 1960 році він зустрів Ганні Греті Томсен. Через кілька місяців вони одружилися. У них дві дочки і син. 9 листопада 2005 року був засуджений до двох років тюремного ув'язнення за ненавмисне вбивство (автокатастрофу з його вини)[8].
Нагороди[ред. | ред. код]
Крім Нобелівської премії Шріффер удостоєний численних нагород, серед них премії Комстока американської Національної академії наук (1968), премії Олівера Бахла з фізики твердого тіла Американського фізичного товариства (1968) і медалі Джона Еріксона Американського товариства шведських інженерів (1976). Шріффер є почесним доктором п'яти університетів, членом американської Національної академії наук, Американської академії мистецтв і наук, Американського філософського товариства та Данької королівської академії наук і мистецтв.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Шриффер Джон Роберт // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ Encyclopædia Britannica
- ↑ а б Nobel Prize-Winning Physicist Schrieffer Dies in Florida — 2019.
- ↑ Gran Enciclopèdia Catalana — Grup Enciclopèdia, 1968.
- ↑ а б NNDB — 2002.
- ↑ Шриффер Дж. Теория сверхпроводимости. — М. : Наука, 1970. — 312 с.
- ↑ http://korrespondent.net/strange/135786/ Корреспондент. Нобелевский лауреат загремел на два года
Джерела[ред. | ред. код]
Бібліографія[ред. | ред. код]
- Бардин Дж., Шриффер Дж. Новое в изучении сверхпроводимости. — М. : ГИФМЛ, 1962. — 172 с.
- Шриффер Дж. Теория сверхпроводимости. — М. : Наука, 1970. — 312 с.
| |||||||||||||||||