Джирофтська культура — Вікіпедія

Джирофтська культура
Зображення
Країна  Іран[1]
Адміністративна одиниця Керман[1]
Місце розташування Jiroftd[1]
Статус спадщини Іранська національна спадщинаd[1] і Об'єкт попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО[d]
Вказівки, як дістатися شهر قدیم دقیانوس، در قسمت راست هلیل رود[1]
Критерій Світової спадщини (2005) (ii)d, (iii)d, (v)d і (vi)d
Мапа
CMNS: Джирофтська культура у Вікісховищі

Координати: 28°48′00″ пн. ш. 57°46′00″ сх. д. / 28.8000000000277793787972769° пн. ш. 57.766667000027773326565° сх. д. / 28.8000000000277793787972769; 57.766667000027773326565

Джиро́фтська культу́ра (перс. تمدن جيرفت‎, а також культура Галі́л-Руд) — археологічна культура раннього бронзової доби (III-I тис. до н. е.), Локалізована на території сучасних іранських остан Систан і Керман.

«Пан звірів» (Master of animals[en] ) із хлориту, Джірофт, поблизу Керману, 2500 до н. е., бронзовий вік I, Національний музей Ірану

Гіпотеза про існування самостійної джирофтської цивілізації була висунута на підставі колекції артефактів, конфіскованих в Ірані у «чорних археологів». Предмети, як передбачається, походили з місцевості Конар-Сандал поблизу селища Джирофт на річці Галіль в південно-центральній частині Ірану. Серед інших археологічних пам'яток, які зв'язуються з даною культурою — Шахрі-Сухте (букв. «Спалене місто»), Тепе-Бампур, Еспіедедж, Шахдад, Ібліс, Тепе-Ях'я і ряд інших.

Іранський археолог Юсуф Маджідзаде[ru], який керував археологічними розкопками в Джирофті, першим запропонував розглядати групу подібних археологічних пам'яток як «самостійну цивілізацію бронзової доби зі своєю власною архітектурою і мовою», яка займала проміжне географічне положення між Еламом на заході й Харапською державою на сході. Маджідзаде припускав, що джирофтська культура могла згадуватися в шумерських текстах царством Аратта, яке змагалося з Уруком.

Ряд дослідників скептично поставились до гіпотез Маджідзаде. Відповідно до альтернативної гіпотези (Даніель Поттс, Петро Штайнкеллер), джирофтська культура пов'язана із загадковим містом-державою Мархаші, яке, згідно з документами тієї епохи, перебувало на схід від Еламу.

Відкриття та розкопки[ред. | ред. код]

Важливі розкопки в провінції Керман провели групи під керівництвом професора Джозефа Колдуелла з Музею штату Іллінойс в 1966 р (Таль-і-Ібліс) і Чарльза Ламберг-Карловські з Гарвардського університету в 1967 (Тепе-Яхья, долина Сога, Долатабаді).

Багато артефактів, які пізніше були пов'язані із Джирофтом, були конфісковані у «чорних копачів» — місцевих селян, які грабували археологічні пам'ятники в Джирофті до 2001 року, коли команда іранських археологів під керівництвом Юсуфа Маджідзаде почала тут систематичні розкопки. Археологи виявили на площі понад 2 км² залишки міста, датованого як мінімум кінцем 3 тис. до н. е.

Здобуті розкрадачами могил артефакти, а також кілька посудин, виявлених в ході розкопок, мають відношення до так званого «міжкультурного типу» кераміки, відомому в Месопотамії й на Іранському плато, а також з розкопок 1960-х рр. в прилеглому Тепе-Ягія.

Географічне місце Джирофта в Ірані

Гіпотеза про «джирофтську цивілізацію» не є загальноприйнятою. Археолог Оскар Мускарелла з Метрополітен-музею вважає, що археологи поспішили із сенсаційними заявами, в той час, як результати розкопок публікуються із затримками. Також, на думку Мускарелли, віднесення нижніх стратиграфічних шарів до 4 тис. до н.  е. надмірно оптимістично. Попри зазначену критику, Мускарелла визнає важливість відкритого пам'ятника.

У ході археологічних розкопок було виявлено безліч предметів домашнього начиння високохудожнього виконання, що свідчило про існування високорозвиненої цивілізації. Поруч із селищем Тепе-Ягія також був виявлений один з ремісничих центрів цивілізації Джирофту. Відомі вченим археологічні шари цивілізації розташовуються приблизно на 400 м² території. Точних даних про походження цієї цивілізації немає, існує лише припущення про вплив Джирофтської цивілізації на так звану Бактрійско-Маргіанску культуру, що виникла пізніше і розташовувалася на північ від передбачуваного знаходження Джирофтської цивілізації.

На думку Маджідзаде, геофізичні дані французьких дослідників говорять про існування в регіоні як мінімум 10 історичних та археологічних періодів, що належать до різних культур. Нижні стратиграфічні шари знаходяться на глибині до 11 метрів під землею.

Конар-Сандал (типовий пам'ятник)[ред. | ред. код]

Типовий пам'ятник Джирофтської культури, Конар-Сандал, знаходиться у двох тепе заввишки 13 і 21 метр, і розташований 28°30′ пн. ш. 57°48′ сх. д. / 28.5° пн. ш. 57.8° сх. д. / 28.5; 57.8 28°30′ пн. ш. 57°48′ сх. д. / 28.5° пн. ш. 57.8° сх. д. / 28.5; 57.8 На другому пагорбі виявлена двоповерхова цитадель з підставою близько 13,5 га.

Ймовірна писемність[ред. | ред. код]

За твердженнями Маджідзаде, він виявив написи джирофтської культури, виконані письмом, що нагадує еламське лінійне письмо і датується близько 22 ст. до н. е.  Повідомлення Маджідзаде було зустрінуте зі скептицизмом; так, Лолер (Lawler, 2007) цитує Якоба Даля (Jacob Dahl), фахівця з давніх текстів з Берлінського вільного університету, який вважає знайдені написи підробленими.

Джирофт та Аратта[ред. | ред. код]

На думку іранського історика Джаханшаха Дерахшані (рід. 1944), країна Аратта, згадувана в шумерських джерелах, перебувала на сході Іранського плато, і її населяли стародавні арії, відомі як Aratti або Artaioi[2]. Близько 1000 р. до н. е. Аратти нібито переселилися на південний захід в Персію (нині провінція Фарс) і стали прямими предками персів, а також парфян, бактрійців і арахозійців. Дерахшані посилається на Геродота, згідно з яким, парфяни також називалися Artaioi = Artaians[3], і на Гелланіка Лесбоського, який описував їх як мешканців перського регіону Artaia[4]. Греки називали мешканців регіону Барігаза Arattii, Arachosi й Gandaraei - цей народ був підкорений войовничими бактрійцями[5].

Палеогенетика[ред. | ред. код]

У зразка I8728 (2600—2500 років до н. е.) З Шахрі-Сухте визначена Y-хромосомна гаплогрупа J2a1a-L26[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д Wiki Loves Monuments monuments database — 2017.
  2. ↑ Derakhshani, Die Arier in den nahöstlichen Quellen des 3. und 2. Jahrtausends v.Chr., Tehran 1998, p. 41.
  3. ↑ Herodotus VII, 61. 150
  4. ↑ Цитируется по Дж. Маркуарту[en] !--name spelling changed in 1922--! 1986, Untersuchungen zur Geschichte von Eran I: 234.
  5. ↑ ibid.; The periplus of the Erythraean Sea, Ed. by W. Schoff, New York 1912, p. 41.
  6. ↑ Vagheesh M. Narasimhan et al. The formation of human populations in South and Central Asia [Архівовано 4 квітня 2021 у Wayback Machine.], 06 Sep 2019

Література[ред. | ред. код]

  • Jiroft, Fabuleuse Decouverte en Iran, Dossiers Archeologica 287, October 2003.
  • Yousef Mazidzadeh, Jiroft earliest oriental civilization (2004).
  • O. White Muscarella, Jiroft and «Jiroft-Aratta»: A Review Article of Yousef Madjidzadeh, Jiroft: The Earliest Oriental Civilization, Bulletin of the Asia Institute 15 (2005) 173-198.
  • Andrew Lawler, Ancient Writing or Modern Fakery?, Science 3 August 2007: Vol. 317. no. 5838, pp. 588-589.
  • Andrew Lawler, Iranian Dig Opens Window on New Civilization, Science 21 May 2004: Додати Vol. 304. no. 5674, pp. 1096-1097.
  • MR Maheri, The Early Civilizations Of Kerman (تمدن های نخستین کرمان), Markaze Kerman Shenasaee (2000), 1st edition, ISBN 964-6487-21-1

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джирофтська_культура&oldid=40847952