Деспот (титул) — Вікіпедія

У Візантійській імперії деспот (від грец. Δεσπότης, «владика») — титул, що дарується імператором найнаближенішим особам. Був введений імператором Мануїлом I Комніним в XII столітті. Деспот мав право носити одяг, схожий з одягом імператора, і мав інші привілеї. Крім того, в управління деспотові віддавалися окремі провінції (наприклад, Епірський деспотат). Титулом деспота зазвичай нагороджувалися усиновлені діти і молодші сини. Пізніше цей титул став іноді даруватися чужинцям. Територія, керована деспотом, називалася деспотат.

Титул деспота носили також правителі сусідніх з Візантією країн:

• Сербії в XV ст. (Сербська деспотовина), див Сербська деспотія
• Болгарії
• Албанії в XV ст. (див. Князівство Музака)

Історія титулу в Болгарії[ред. | ред. код]

Першим відомим носієм титулу деспота в Болгарії став Алексій Слав, який отримав цей титул від Латинського імператора Генріха I Фландрського в 1208 році і контролював багато земель у Родопах і Східній Македонії^[1].

Після смерті в 1241 році Болгарського царя Івана Асена II і після боротьби за болгарський престол, що послідувала за цим, Болгарська держава ослабла і низка вельмож оголосили про незалежність своїх володінь. Так 1261 року утворився Видинський деспотат, який був повністю незалежним при перших деспотах Якові Святославі і Шишмані I^[2].

Деспотати[ред. | ред. код]

• Епірський деспотат
• Морейський деспотат
• Деспотат Ангелокастрон і Лепанто
• Деспотат Арті

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Коледаров П. Политическая география средневекового болгарского государства Часть II (1186—1396). — Българската Академия на Науките, 1989. — 248 с.
• Сказкин С. Д. История Византии. — Москва : Наука, 1967. — Т. 3. — 508 с.