Дворжецький Владислав Вацлавович — Вікіпедія

Владислав Вацлавович Дворжецький
Зображення
Зображення
Народився 26 квітня 1939(1939-04-26)[1]
Омськ, РРФСР, СРСР
Помер 28 травня 1978(1978-05-28)[1] (39 років)
Гомель, Білоруська РСР, СРСР
  • інфаркт міокарда
  • Поховання Кунцевський цвинтар
    Громадянство  СРСР
    Діяльність кіноактор
    Роки діяльності 1970травень 1978
    Дружина Наталія Литвиненко, остання дружина
    Діти Олександр, Лідія, Дмитро
    Батьки Дворжецький Васлав Янович
    Брати / сестри Дворжецький Євген Вацлавович
    Провідні ролі Хлудов, Бертон, Ільїн, капітан Немо
    IMDb nm0245367
    Нагороди та премії
    Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1975

    Владисла́в Вацлавович Дворже́цький (26 квітня 1939(1939-04-26), Омськ — 28 травня 1978(1978-05-28), Гомель) — радянський актор.

    Біографія[ред. | ред. код]

    Народився 26 квітня 1939 року в Омську в творчій родині. Мати Таїса Рей — балерина та хореограф, батько Вацлав Дворжецький — театральний актор.

    В 1959 році закінчив Омське медичне училище.

    В 1959—1961 роках проходив військову службу на Сахаліні в м. Аніва.

    В 1964—1967 роках навчався в театральній студії при Омському дитячому театрі.

    В 1967—1972 роках працював в Омському драматичному театрі.

    В 1973 році працював в Київському театрі російської драми ім. Лесі Українки.

    В 1976—1977 роках працював в Московському театрі кіноактора.

    В 1977—1978 роках брав участь у виставах-антрепризах, поставлених Й. Копитманом.

    В кіно знімався з 1969 року.

    В 1969—1970 роках Дворжецький зіграв роль білогвардійського генерала Хлудова у фільмі «Втеча» за Булгаковим. Образ Хлудова став найвищою вершиною в творчості Владислава та продемонстрував його глибоку та неординарну особистість.

    За 9 років роботи в кіно Дворжецький створив 18 неповторних кінообразів, серед яких — Бертон («Соляріс»), Ільїн («Земля Санникова»), Гайдай («До останньої хвилини»), Нікітін («Назад повернення немає»), Немо («Капітан Немо»), король Пилип («Легенда про Тіля»), Нік Реннет («Зустріч на далекому меридіані»).

    Амплуа Дворжецького — глибокі філософські образи, вміння передавати тонкі психічні почуття. Влад дуже серйозно ставився до своєї роботи, був надзвичайно працьовитим, наперед продумував найменші деталі, глибоко вживався в роль.

    Кінознавці говорили про Владислава Дворжецького:

    – Сухий, інтелігентний, раціональний Дворжецький уміє лише одним поглядом передати драму збентеженої душі, передчуття катастрофи, сумну мудрість точного знання…

    Будучи сильною та яскравою особистістю, Владислав і на екрані створював відповідних героїв, а найщасливішим періодом свого життя вважав навчання в омській театральній студії та зйомки в Україні, зокрема в Одесі та Білгород-Дністровському (робота над фільмом «Капітан Немо»).

    Доля розпорядилася так, що актор Дворжецький прожив всього 39 років, але за своє коротке життя він зумів створити настільки величні та оригінальні образи, що в пам'яті нащадків він залишиться назавжди.

    Помер Владислав Дворжецький 28 травня 1978 року від приступу гострої серцевої недостатності, похований в Москві на Кунцевському цвинтарі.

    На могилі стоїть пам'ятник — бронзовий бюст на гранітному постаменті. Автор бюсту — одеський скульптор Олена Філатова.

    В 1976 році режисер Олександр Свєшніков заснував власну кіностудію, якій в 1978 році дав ім'я Владислава Дворжецького.

    Свєшніков сказав про Дворжецького: «У ХХІ столітті з'явилося нове покоління прихильників Владислава Дворжецького. Це люди, які народилися після смерті актора і дивилися його фільми не в кінотеатрах, а лише по телебаченню чи в Інтертнеті. Але і в сучасних глядачів враження від ролей Влада те ж саме — це екранний шок. Цей шок пояснються не тільки глибоким талантом Дворжецького, але і його неймовірною магією… Звичайно, Влад чудовий в будь-якій ролі!.. Та все-таки його дар, своєрідна зовнішність і магічна привабливість найкраще розкривалися в історичних персонажах, в містиці, фантастиці».

    Ролі[ред. | ред. код]

    Знявся в українсько-радянских кінокартинах:

    Премії[ред. | ред. код]

    Фантастичний образ Галана був для Дворжецького наче генеральною репетицією перед фільмом «Капітан Немо» — і кіностудія та сама, і мова йде про національно-визвольну боротьбу.

    Олександр Свєшніков говорив про свого улюбленого актора: «Влад не був святим, і не треба створювати з нього ікону, як це часто робить жіноча половина його прихильників. Дворжецький був геніальним актором та унікальною людиною, але він був живим. І як всі живі люди, допускався помилок. Однією з таких помилок була його згода на роль Галана у фільмі „До останньої хвилини“. Тоді, в 70-х роках, переважна більшість радянських людей жила в атмосфері соціалістичної ідеології і сприймала її спокійно. Влад теж сприймав її спокійно і не виділявся в цьому із оточення, а свого героя вважав позитивним».

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. а б Person Profile // Internet Movie Database — 1990.

    Посилання[ред. | ред. код]

    Світлана Шакула. Феномен кіноактора Владислава Дворжецького. Видавництво «Вадим Карпенко». Київ, 2015.

    40 років українському фільму «Капітан Немо» // сайт Мислене древо.

    Дворжецький і Галан — правда і міф // сайт Мислене древо

    Біографія Владислава Дворжецького // сайт студії імені Владислава Дворжецького.

    Джерела[ред. | ред. код]