Давньоскандинавська мова — Вікіпедія

Давньоскандинавська мова
Рунічний кодекс
Рунічний кодекс
Поширена в  Норвегія,  Швеція[1],  Данія і  Ісландія
Регіон Північна Європа
Писемність латиниця, футарк
Класифікація

Індоєвропейські

Германські
Скандинавські
Офіційний статус
Коди мови
ISO 639-1 —
ISO 639-2 non
ISO 639-3 non

Давньоскандинавська мова (norrœnt mál, «північна мова») — у мовознавстві умовна назва групи діалектів (наріч) північногерманських мов, які побутували у VII—XV ст. у Скандинавії (Норвегії, Швеції, Данії) та місцях проживання скандинавів-вікінгів (Ісландія, Гренландія, Фарерські острови, Північні Шотландія, Ірландія, Східна Англія, Нормандія, Східна Балтика, Північна Україна, Новгородщина). Поділялася на західну і східну групи говорів. На базі першої сформувалася норвезька, фарерська, й ісландська мови, на базі другої — данська і шведська мови. Гіпотетичний попередник — протоскандинавська мова. Мала рунічну писемність (молодший футарк), яка в ХІІ ст. була замінена на латинський алфавіт. Використовувалася у королівствах Скандинавії, Англії, Ірландії. Була мовою князів, двору і війська Київської Русі IX—XI ст. Найбільше давньоскандинавських архаїчних рис зберегла ісландська мова.

Назва[ред. | ред. код]

Розставання з Орваром Оддом після бою на Самсе.
  • Північна мова (дав.скан. norrœnt mál) — самоназва у ряді документів.
  • Данська мова (дав.скан. dǫnsk tunga) — назва спільної мови ісландців, норвежців, шведів і данців у збірці ісландських законів Grágás XII ст. У східному діалекті: dansk tunga.
  • Старонордична мова (англ. Old Norse, Old Nordic, ісл. Fornnorræna, швед. Fornnordiska, нім. Altnordische Sprache) — основна назва у германо-скандинавських мовах. У вузькому значенні позначає в європейській історіографії західний діалект давньоскандинавської мови, що був поширений у Норвегії, Ісландії, Гренландії, північних землях Британії та Ірландії.
  • Староскандинавська мова (англ. Old Scandinavian) — альтернативна назва; у вузькому значенні позначає західний діалект мови.
  • Давньоісландська, або Староісландська мова (англ. Old Icelandic) — ісландська назва давньоскандинавської мови, або назва ісландського говору західного наріччя цієї мови.
  • Давньоскандинавська мова (рос. Древнескандинавский язык) — українська назва, запозичена з російської.
  • Мова вікінгів (англ. Viking language) — назва у науково-популярній і навчальній літературі[2].

Класифікація[ред. | ред. код]

Класифікація давньоскандинавської мови.

  • Для наочності вказані наріччя (діалекти) давньоскандинавської мови і мови, які виокремилися з цих наріч.
  • Для порівняння наведено розвиток української мови.

    • Історія[ред. | ред. код]

    Періодизація[ред. | ред. код]

    Історію давньоскандинавської мови поділяють для зручності на три періоди:

    • 100—700: період первісної давньоскандинавської (англ. Primitive Norse), або протоскандинавської мови, коли зберігалися голосні й закінчення германських мов, і використовувалася стара рунічна писемність[3].
    • 700—1100: період мови вікінгів (англ. Viking Norse), або власне давньоскандинавської мови, коли відбулися найбільші фонетичні зміни, зокрема втрата ненаголошених голосних, і використовувалася нова рунічна писемність[3].
    • 1100—1500: період літературної давньоскандинавської мови (англ. Litterary Old Norse), коли була створена багата література, відбувся перехід на латинський алфавіт, і розпочалося формування окремих скандинавських мов[3].

    Загальна[ред. | ред. код]

    Скандинавські поселення, території й походи (800—1050 рр.)

    Давньоскандинавська мова сформувалася близько VII ст. на основі прото-скандинавської мови.

    Носіями давньоскандинавської були північні германці — давні скандинави (англ. Norsemen, «північні люди»)[3]. Ця мова була рідною мовою для населення Скандинавії — Норвегії, Данії, Швеції, Готланду та країн, заселених скандинавами: Ісландії, Фарерських островів, Гренладнії.

    Завдяки діяльності скандинавських вікінгів (норманів, варягів) мова була поширена у інших землях, де існували постійні поселення скандинавів: Британія (Східна Англія, Північно-Західна Шотландія), Ірландія, острів Мен, Північно-Західна Канада (Ньюфаундленд і Лабрадор), північна Франція (Нормандія), південна Італія (Сицилія), Фінляндія, східна Балтика (Курляндія), Північна Польща (Пруссія), Північна Росія (Лагода, Волзький басейн), Білорусь (Полоцьк), Північна Україна (Київ, Чернігів, Любеч, Наддніпрянщина). Проте у XI—XII ст., внаслідок асиміляції скандинавів місцевим населенням, давньоскандинавська мова у цих регіонах вимерла.


    У XV ст. давньоскандинавська розвинувалася у різні північно-германські мови — данську, шведську, норвезьку, фарерську й ісландську. Найбільше рис давньоскандинавської мови зберегла ісландська.

    Писемність[ред. | ред. код]

    Руни[ред. | ред. код]

    До ХІІ ст. скандинави використовували рунічну писемність (футарк). На відміну від протоскандинавської, яка послуговувалася старою абеткою (старшим футарком) з 24 літер-рун, давньоскандинавська мова використовувала нову абетку (молодший футарк), яка мала лише 16 знаків. Через обмежену кількість літер, деякі руни позначали кілька звуків одночасно. Короткі і довгі голосні не розрізнялися на письмі. У високому середньовіччі скандинави використовували так звані середньовічні руни.

    Футарк
    Старший ᚠ
    f     		ᚢ
    u     		ᚦ
    þ     		ᚨ
    a     		ᚱ
    r     		ᚲ
    k     		ᚷ
    g     		ᚹ
    w     		ᚺ
    h     		ᚾ
    n     		ᛁ
    i     		ᛃ
    j     		ᛇ
    æ     		ᛈ
    p     		ᛉ
    z     		ᛊ
    s     		ᛏ
    t     		ᛒ
    b     		ᛖ
    e     		ᛗ
    m     		ᛚ
    l     		ᛜ
    ŋ     		ᛟ
    o     		ᛞ
    d
    Молодший ᚠ
    f/v     		ᚢ
    u/v/w,
    y, o, ø
    		 ᚦ
    þ, ð     		ᚬ
    ą, o, æ     		ᚱ
    r     		ᚴ
    k, g     		— — ᚼ/ᚽ
    h     		ᚾ/ᚿ
    n     		ᛁ
    i, e     		ᛅ/ᛆ
    a, æ, e     		— — ᛦ
    ʀ     		ᛋ/ᛌ
    s     		ᛏ/ᛐ
    t, d     		ᛒ
    b, p     		— ᛘ
    m     		ᛚ
    l     		— — —

    Латинка[ред. | ред. код]

    Докладніше: Давньоанглійський латинський алфавіт

    У ХІІ—ХІІІ ст. скандинави перейшли з рун на латинський алфавіт. Носії західних говорів — норвежці й ісландці — взяли за його основу староанглійську адаптацію[4]. Окрім власне латинських літер, вона мала руну þ (аналог сучасного англійського th) і модифіковані літери ð, ǫ і ø[4].

    У середньовіччі давньоскандинавський латинський алфавіт не був стандартизований, тому у різних землях використовувалися різні буквосполучення для позначення звуків мови. Існували й унікальні скандинавські букви. Скажімо, літеру Ꝩ, ꝩ (венд, подібну на українську у) використовували для позначення звуків /u/, /v/, і /w/. Довгі голосні стали відзначати на письмі акутами (знаком гострого наголосу), але найчастіше не виділяли.

    Стандартна орфографія давньоскандинавської мови на основі латинського алфавіту була створена лише в ХІХ ст. і була, здебільшого, фонематичною. Її найвиразніша нефонематична ознака — розрізнення дзвінкого /ð/ і глухого зубного фрикативів /θ/. У рунічних і старих латинських текстах цього розрізнення немає: всюди використовується þ.

    У стандартній орфографії довгі голосні завжди відзначаються акутами. Більшість літер відповідають знакам Міжнародного фонетичного алфавіту.

    • Короткі голосні: <a e i o u y ø ǫ>; інколи: <ø> = <ǫ> = <ö>.
    • Довгі голосні: <á é í ó ú ý æ œ>; інколи: <œ> = <ǿ>, <æ> = <ǽ>.
    • Дифтонги: <au ei ey>
    • Приголосні: <d ð b f g h j l m n p r s t v x z þ>
      • ð → /ð/, як в англ. mother
      • x → /ks/
      • z → /ts/, /ds/, /ðs/, /þs/
      • þ → /θ/, як в англ. thing

    Фонетика[ред. | ред. код]

    Голосні[ред. | ред. код]

    ІХ — ХІІ ст.
    Переднього ряду Заднього ряду
    Неогублені Огублені Неогублені Огублені
    Закриті i • ĩ iː • ĩː y • ỹ yː • ỹː u • ũ uː • ũː
    Середні e • ẽ eː • ẽː ø • ø̃ øː • ø̃ː o • õ oː • õː
    Відкриті ɛ • ɛ̃ ɛː • ɛ̃ː œ • œ̃ a • ã aː • ãː ɔ • ɔ̃ ɔː • ɔ̃ː
    XIII — XIV ст.
    Закриті i iː y yː u uː
    Середні e eː ø øː o oː
    Відкриті ɛ ɛː a aː  

    Примітки:

    1. після знака • стоїть носовий голосний.
    2. відкриті й напіввідкриті голосні можуть транскрибуватися по-різному:
    • /æ/ = /ɛ/
    • /ɒ/ = /ɔ/
    • /ɑ/ = /a/

    Приголосні[ред. | ред. код]

      Губні Зубні Ясенні Піднебінні Велярні Губновелярні Гортанний
    Проривні p b t d k ɡ
    Носові m n (ŋ)
    Фрикативні f (v) θ (ð) s ʀ[a] (ɣ) h
    Дрижачі r
    Апроксиманти j w
    Бокові апроксиманти l
    1. ↑ Реконструюється як [z̠].

    Примітки:

    • слова рідко починалися на /p/.
    • /d/ і /b/ ставали дзвінкими фрикативами між голосними.
    • /ɡ/ вимовлялася як:
      [ɡ] після /n/ або іншої /ɡ/.
      [k] перед /s/ або /t/.
      [ɣ] (як українське г) всередині слова або між голосними.
      за деякими припущеннями /ɡ/ в усіх випадках вимовлялася як [ɣ]
    • /h/ реалізується як [h] або [x] (українське х)
      у диграфах ⟨hl⟩, ⟨hr⟩ і ⟨hn⟩, що зустрічаються на початку слів (/l̥/, /r̥/, /n̥/).
      диграф ⟨hv⟩ реалізується як /xʷ/ (хв), /hʷ/ або /ʍ/.

    Діалекти[ред. | ред. код]

    Давньоскандинавська на початку Х ст. Українські дані не враховано
    Діалекти: Інші взаємозрозумілі мови:

    Давньоскандинавська мова поділялася на діалекти (наріччя), які мали локальні особливості, але були взаємнозрозумілими. Мовознавці Е. Гордон і А. Тейлор виділяють 2 наріччя і 4 говори, які датують добою вікінгів[5]. Значні відмінності між наріччями фіксуються з ХІ ст.[5]. Взаємини наріч і говорів ілюструє графік, поданий нижче[5].

    • загальна скандинавська (англ. Common Norse)
      • західні скандинавські наріччя / діалекти (англ. West Norse)
      • східні скандинавські наріччя / діалекти (англ. East Norse)
        • старошведський говір / діалект (англ. Old Swedish)
        • староданський говір / діалект (англ. Old Danish)

    • Західний[ред. | ред. код]

    Західний діалект, або західне наріччя давньоскандинавської мови (англ. Old West Norse, Old West Nordic) побутувало в Норвегії, а звідти поширилося до Ісландії, Гренландії, Північної Шотландії і прилеглих островів, Північно-Західної Англії та Ірландії. До наріччя входили такі говори:

    • Ісландський, або староісландський (англ. Old Icelandic) — діалект, яким написано практично вся цінна давньоскандинавська література, так званого класичного періоду 1150—1350 рр[6]. Після 1250 р. мав свою латинську орфографічну традицію[6]. Оформившись у самостійну давньоісландську мову зберіг багато архаїчних давньоскандинавських рис; завдяки цьому ісландська граматика є основою для вивчення граматики давньоскандинавської мови[6].
    • Норвезький, або старонорвезький (англ. Old Norwegian)
    • Гренландський (англ. Greenlandic Norse)

    Кожен говір поділявся ще на локальні варіанти.

    Східний[ред. | ред. код]

    Східний діалект, або східне наріччя давньоскандинавської мови (англ. Old East Norse, Old East Nordic) побутувало в Данії й Швеції, звідки поширилося до Нормандії, Східної Англії, Фінляндії, Балтики, Пруссії, Північної Московії, Білорусії й Північної України. У Данії цей діалект називають рунічною данською (англ. Runic Danish); у Швеції — рунічною шведською (англ. Runic Swedish). До наріччя входили такі говори:

    • Данський, або староданський (англ. Old Danish)
    • Шведський, або старошведський (англ. Old Swedish)

    Кожен говір поділявся ще на локальні варіанти.

    Гутнійський[ред. | ред. код]

    Писемні пам'ятки. Література[ред. | ред. код]

    Проблеми[ред. | ред. код]

    • Питання про те, чи була давньоскандинавська мова однією мовою, групою мов, чи діалектним континіумом залишається предметом наукових суперечок. Відповідно, термін «давньоскандинавська мова» є умовним. Середньовічні скандинави не мали належної інформаційної інфраструктури, спрямованої на формування єдиної мови і літератури. Відсутність централізованих інститутів, примітивне транспортне сполучення між територіями і розбіжності в релігійних традиціях були перепоною для становлення мовної єдності.

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. ↑ ScriptSource - Sweden
    2. ↑ Byock 2013.
    3. ↑ а б в г д е Gordon, Taylor 1957, p. 265, § 1.
    4. ↑ а б Gordon, Taylor 1957, p. 266, § 4.
    5. ↑ а б в Gordon, Taylor 1957, p. 265, § 2.
    6. ↑ а б в Gordon, Taylor 1957, p. 265, § 3.

    Бібліографія[ред. | ред. код]

    Загальні праці[ред. | ред. код]

    • The Germanic Languages / ed. by J. van der Auwera; E. König. 1994.
    • Harbert, Wayne. The Germanic Languages. Cambridge Language Surveys. Cambridge: Cambridge University Press, 2007.
    • Haugan, Jens. Right Dislocated 'Subjects' in Old Norse // Working Papers in Scandinavian Syntax. 1998 (62): 37–60.
    • Haugen, Einar. First Grammatical Treatise. The Earliest Germanic Phonology // Language. 1950, 26 (4): 4–64. JSTOR 522272. doi:10.2307/522272.
    • The Menota handbook: Guidelines for the electronic encoding of Medieval Nordic primary sources (Version 2.0). / ed. by O. E. Haugen Bergen: Medieval Nordic Text Archive, 2008. [1] [Архівовано 24 травня 2020 у Wayback Machine.]
    • Lass, Roger. Old English: A Historical Linguistic Companion. Cambridge: Cambridge University Press, 1993.
    • The Nordic Languages, An International Handbook on the History of the North Germanic Languages; in 2 vol. Berlin: Walter de Gruyter, 2002—2005.
    • O'Donoghue, Heather. Old Norse-Icelandic Literature: A Short Introduction. Blackwell Publishing Ltd, 2004.
    • Torp, Arne; Vikør, Lars S. Hovuddrag i norsk språkhistorie. 4 ed. Gyldendal Norsk Forlag, 2014.

    Словники[ред. | ред. код]

    Граматики[ред. | ред. код]

    • Bayldon, George. An Elementary Grammar of the Old Norse or Icelandic Language. London: Williams and Norgate, 1870. [9]
    • Brøndum-Nielsen, Johannes. Gammeldansk Grammatik i sproghistorisk Fremstilling: in 8 vol. København: J. H. Schultz, 1928—1974 (східний діалект).
    • Faarlund, Jan Terje. The Syntax of Old Norse. New York: Oxford University Press, 2004. (західний діалект)
    • Haugen, Odd Einar. Grunnbok i norrønt språk (3rd ed.). Gyldendal Akademisk, 2006 (західний діалект).
    • Haugen, Odd Einar. Norröne Grammatik im Überblick (2nd ed.). Universität Bergen, 2015 (західний діалект).
    • Iversen, Ragnvald. Norrøn grammatikk (7th ed.). Oslo: Aschehoug, 1972 (західний діалект) [10] [Архівовано 24 жовтня 2021 у Wayback Machine.].
    • Noreen, Adolf. Altnordische grammatik I. Altisländische und altnorwegische grammatik (laut- und flexionslehre) (4th ed.). Halle (Saale): Max Niemeyer, 1923 (західний діалект). [11] [Архівовано 24 жовтня 2021 у Wayback Machine.]
    • Noreen, Adolf. Altnordische grammatik II. Altschwedische grammatik mit einschluss des altgutnischen. Halle: Max Niemeyer, 1904 (східний діалект). [12]
    • Vigfússon, Gudbrand; Powell, F. York. An Icelandic Prose Reader: with Notes, Grammar, and Glossary. Oxford Clarendon Press, 1879. [13]

    Підручники[ред. | ред. код]

    Посилання[ред. | ред. код]

    Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Давньоскандинавська мова

    Wikimedia Incubator
    Wikimedia Incubator
    Підгрупи
    Відтворені
    Історичні
    бургундська · вандальська · готська · гренландська · давньоанглійська · давньоверхньонімецька · давньоісландська · йола · кримськоготська · лангобардська · норнська · праскандинавська · ранній скотс · середній скотс · середньоанглійська · середньоверхньонімецька · середньонижньонімецька · середньонідерландська · середньонорвезька · старогутнійська · старонижньонімецька · старонідерландська · старонорвезька · староскандинавська · старофризька · старошведська · старофранкська · фінгальська
    Сучасні
    Культура
    Землі
    та колонії
    Експансія
    Битви
    Зброя
    і фортифікація
    Історичні фігури
    Пов'язані теми
    Перегляд цього шаблону
      Тематичні сайти
    Словники та енциклопедії
    Довідкові видання
    Нормативний контроль
    Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Давньоскандинавська_мова&oldid=41609346