Гідрографія — Вікіпедія

Гідрографія — галузь прикладних наук, яка займається вимірюванням та описом фізичних особливостей океанів, морів, прибережних районів, озер і річок, а також прогнозом їх змін з часом з основною ціллю забезпечення безпечної навігації і підтримки всіх інших видів морської діяльності, включаючи економічний розвиток, безпеку і оборону, наукові дослідження та охорону навколишнього середовища.^[1]

Статус[ред. | ред. код]

Гідрогра́фія — розділ гідрології суходолу, який вивчає й описує водні об'єкти (річки, озера тощо), їхнє розташування, походження, розміри, режим, зв'язки з іншими елементами географічного середовища — кліматом, гірськими породами, ґрунтами, рослинністю, рельєфом тощо.

Гідрографія тісно пов'язана з гідрологією річок, озерознавством та болотознавством. Дослідження з гідрографії мають велике значення для управління водним фондом, освоєння водних ресурсів, зокрема для гідроенергетики, розвитку меліорації, водопостачання. Дані досліджень узагальнюються у водному кадастрі і використосуються Державним агентством водних ресурсів України та іншими відповідними, в тому числі місцевими, профільними установами.

Значний внесок у розвиток гідрографії в Україні у свій час зробили М. І. Максимович, Є. В. Оппоков, А. В. Огієвський.

У 2013 році колективом вчених Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Вінницького національного технічного університету спільно з фахівцями Державного агентства водних ресурсів України розроблено сучасну Схему гідрографічного районування території України згідно з вимогами Водної рамкової директиви Європейського Союзу.

Міжнародні зобов'язання[ред. | ред. код]

У Положенні 9 Глави V Конвенції з охорони людського життя на морі (SOLAS) визначаються гідрографічні послуги, які мають надавати держави, що приєдналися до Конвенції. Надання таких гідрографічних послуг, по суті, є обов'язком країн-учасниць, відповідно до міжнародного договірного права.

Зокрема, Конвенція SOLAS проголошує: «Держави, що приєдналися до Конвенції, зобов'язуються організувати збір і накопичення гідрографічних даних, а також публікацію, поширення й оновлення усієї морської інформації, необхідної для забезпечення безпеки судноплавства.

Зокрема, держави-учасниці зобов'язуються співпрацювати одна з одною, максимально можливою мірою, при наданні наступних морських і гідрографічних послуг, у спосіб, що є найбільш придатним для сприяння судноплавству:

1. забезпечити проведення гідрографічних досліджень, що сприяють підвищенню безпеки судноплавства;

2. складати й видавати морські карти, керівництва для плавання, переліки вогнів, таблиці припливів та інші морські публікації, що сприяють підвищенню безпеки судноплавства;

3. поширювати повідомлення мореплавцям для уможливлення регулярного оновлення морських карт і публікацій; а також

4. організувати управління даними для підтримки надання цих послуг.

Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити максимально можливу однорідність карт і морських публікацій та брати до уваги, по можливості, відповідні міжнародні резолюції і рекомендації.

Держави-учасниці зобов'язуються координувати свою діяльність максимально можливою мірою для забезпечення у світовому масштабі, наскільки це можливо, швидкого й надійного доступу до достовірної та однозначної гідрографічної і морської інформації.».^[2]

Всесвітній день гідрографії[ред. | ред. код]

Всесвітній день гідрографії щорічно відзначається 21 червня. 29 листопада 2005 року Організація Об'єднаних Націй прийняла резолюцію A / 60/30 [Архівовано 23 серпня 2017 у Wayback Machine.], яка включає заяву — привітання з нагоди прийняття Міжнародною гідрографічною організацією Всесвітнього дня гідрографії, який щорічно відзначається 21 червня, з метою належного оприлюднення своєї роботи на всіх рівнях та збільшення охоплення гідрографічною інформацією на глобальній основі, і настійно закликає всі держави співпрацювати з цією організацією для сприяння безпечній навігації, особливо в районах міжнародної навігації, в портах, де є вразливі або захищені морські райони.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

↑ International Hydrographic Organization. Архів оригіналу за 3 липня 2017.
↑ Міжнародні зобов’язання. Міжнародна гідрографічна організація. Архів оригіналу за 3 липня 2017.

Джерела[ред. | ред. код]

Гідрографія// Енциклопедія сучасної України, Процитовано 21 червня 2022 року

Література[ред. | ред. код]

Хільчевский В.К. Особливості гідрографії Європи: річки, озера, водосховища // Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія, 2022. № 4(66). C. 6-16. DOI: https://doi.org/10.17721/2306-5680.2022.4.1
International Hydrographic Organization [Архівовано 3 липня 2017 у Wayback Machine.]
Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К., 1989—1993. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-015-8.
Словник-довідник учителя географії. — Київ, 1981.
Методики гідрографічного та водогосподаського районування території України відповідно до вимог Водної рамкової директиви Європейського Союзу / В. В. Гребінь, В. Б. Мокін, В. А. Сташук, В. К. Хільчевський, М. В. Яцюк, О. В. Чунарьов, Є. М. Крижановський, В. С. Бабчук, О. Є. Ярошевич — К.: Інтерпрес, 2013. — 55 с.
Гидрография моря: [практ. пособие] / С. В. Симоненко, Н. Ф. Голодов. — Киев: ГУ «Госгидрография», 2015. — 296 с. : ил., табл. — Библиогр.: с. 293—294 (20 назв.). — ISBN 978-617-7073-04-7