Губаржевський Ігор Володимирович — Вікіпедія

Ігор Губаржевський
Народився 30 травня 1905(1905-05-30)
Мурованокуриловецький район, Вінницька область
Помер 5 листопада 1970(1970-11-05) (65 років)
Поховання Нью-Джерсі
Діяльність мовознавець, священник, релігійний лідер
Alma mater Історико-філософський факультет Київського університетуd
Заклад Колумбійський університет і Українська автокефальна православна церква

Губарже́вський Ігор Володимирович (30 травня 1905, с. Дерешова, нині Мурованокуриловецького району Вінницької області — 5 листопада 1970, Нью-Йорк, похований у містечку Лінден, штат Нью-Джерсі, США) — мовознавець, церковний діяч.

Біографія[ред. | ред. код]

Закінчив Подільську духовну семінарію (1917) та історико-філософський факультет Київського ІНО (1930). Від 1933 — науковий співробітник, згодом — керівник відділу діалектології Інституту мовознавства ВУАН; водночас від 1938 — професор, декан кафедри української мови і літератури Київського педагогічного інституту. 1941 прийняв сан священика, служив настоятелем у смт Чоповичі Малинського району Житомирської області 1943 виїхав до Німеччини, 1945—1948 — настоятель української православної парафії у таборі для переміщених осіб в м. Гайденау, де також очолював відділ української мови і літератури в Університеті[1]. Від 1948 — голова Центральної Ради (згодом Генерального церковного управління) УАПЦ у Великій Британії (Лондон), де заснував низку парафій і видавництво, у якому виходив журнал «Хрест і тризуб». Співпрацював з Українським дослідним інститутом у Мюнхені. 1950 через суперечності з митрополитом Полікарпом (Сікорським) позбавлений духовного сану. Від 1960 — у США, служив у парафіях УАПЦ в Нью-Йорку, Трентоні, Філадельфії (митрофорний протоієрей, протопресвітер). Був професором Інституту Східної і Центральної Європи Колумбійського університету (Нью-Йорк), викладав давню українську літературу, українську та російську мови. У Нью-Йорку створив видавництво, де виходив журнал «Наша Батьківщина». Автор праць з мовознавства, діалектології, граматики української мови, з української літератури[1]. Співукладач «Російсько-українського словника» (Київ, 1937).

Бібліотека та архів[ред. | ред. код]

У 2011 році Ярослава Француженко-Губаржевська, донька І. Губаржевського, подарувала бібліотечно-архівну колекцію І. Губаржевського Науковій бібліотеці Національного університету «Києво-Могилянська академія». Бібліотечна колекція у НаУКМА нараховує 1714 примірників і 672 назви книг і періодичних видань. Наприкінці 2010 р. Я. Француженко-Губаржевська також передала частину архіву І. Губаржевського до Державного архіву Вінницької області, де створено його особовий фонд.[2].

Праці[ред. | ред. код]

  • Активні дієприкметники на -чий в українській літературній мові // Мовознавство. 1936. № 9;
  • Діалектологічні спостереження над мовою с. Паланки Тульчинського району Вінницької області // Там само. 1938. № 13—14;
  • Про лексику творів Т. Г. Шевченка // Там само. 1940. № 15—16;
  • Світоглядний контур Івана Багряного крізь призму його роману «Маруся Богуславка» // Молода Україна. Торонто. 1965. Ч. 122;
  • Основи українського православ’я. Чикаґо, 1970.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Француженко, 2015, с. 218.
  2. ↑ Опис документів постійного зберігання українського мовознавця, педагога, священика Ігора Губаржевського [Архівовано 28 жовтня 2016 у Wayback Machine.], які зберігаються у Фонді № 14 Наукового архіву Наукової бібліотеки НаУКМА

Джерела[ред. | ред. код]


українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
США Це незавершена стаття про особу США.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Губаржевський_Ігор_Володимирович&oldid=39866653