Грінченко Марія Миколаївна — Вікіпедія

Грінченко Марія Миколаївна
	Марія Грінченко
Ім'я при народженні	Марія Миколаївна Гладиліна
Псевдонім	М. Загірня, М. Чайченко, М. Доленко, П. З. Р-ой
Народилася	1 червня 1863; м. Богодухів, Харківська область
Померла	15 липня 1928 (65 років); Київ
Поховання	Байкове кладовище
Країна	УНР; Російська імперія; СРСР
Національність	українка
Діяльність	письменниця, перекладачка
Сфера роботи	література[…], літературознавство[…] і перекладацтво[d][…]
Мова творів	українська
Роки активності	1884—1919
Напрямок	реалізм
	Грінченко Марія Миколаївна у Вікісховищі
	Висловлювання у Вікіцитатах
	Роботи у Вікіджерелах

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Грінченко.

~~|Lib=~~ ~~|Член КПРС:=~~

Марі́я Микола́ївна Грінче́нко (Грінченкова, до шлюбу Гладиліна; 1 червня 1863, Богодухів, нині Харківської області — 15 липня 1928, Київ) — українська письменниця, перекладачка. Псевдоніми та криптоніми — М. Загірня, М. Чайченко, М. Доленко, П. З. Р-ой та інші. Дружина Бориса Грінченка.

Життєпис[ред. | ред. код]

У 1910–1918 роках керувала видавництвом імені Бориса Грінченка.

Була членкинею-редакторкою комісії Словника української живої мови (1919).

Подарувала Всеукраїнській академій наук бібліотеку Бориса Грінченка, до якої склала двотомний каталог.

Творчість[ред. | ред. код]

Літературну працю почала 1884 року. Друкувала вірші в журналах «Зоря», «Дзвінок», «Правда».

Авторка прозових творів «Під землею. Оповідання про шахти» (1897), «Чередник та дівчата» (1898).

Переклади[ред. | ред. код]

Найважливіші переклади виконані Марією Грінченко:

комедія К. Ґольдоні «Мірандоліна» (1911).

Окремими книжками в перекладах Марії Грінченко вийшли:

1884 р. — оповідання Льва Толстого «Чим люди живі?»;
1893 р. — оповідання Миколи Лєскова «Про Хведора Християнина і про друга його Оврама Жидовина»,
1895 р. — оповідання Альфреда Теннісона «Добра душа»,
1907 р. — «Пригоди Тома Соєра» Марка Твена, драма «Монна Ванна» Моріса Метерлінка, дві казки М. Салтикова-Щедріна «Як мужик двох генералів прохарчив» і «Дикий пан» (в одній книжці), п'єси Генріка Ібсена «Ворог народові», «Примари», «Підпори громадянства»;
1908 р. — драми Германа Зудермана «Кінець Содому», «У рідній сім'ї» та Генріка Ібсена «Нора» і «Росмерсгольм» (останню — разом з донькою Настею);
1913 р. — повість Карла-Еміля Францоза «Боротьба за право»;
1917 р. — «Лісова казка» Дмитра Маміна-Сибіряка та оповідання Едмондо де Амічіса «Малий писар»;
1918 р. — повість Талбота Ріда «Старшини у Вільбайській школі» та роман Гаррієт Бічер-Стоу «Дядькова Томова хата, або Життя рабів-негрів».

Крім того, в перекладах Марії Грінченко декілька разів (1906, 1907, 1910, 1911, 1918, 1919) і в різному складі виходили друком книжки казок Ганса Крістіана Андерсена.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Марія Грінченко активно допомагала Борису Грінченку в записах живої народної мови під час укладання «Словаря української мови».

Із заснуванням УАН (1918) працювала в Комісії Словника української живої мови, беручи участь у перевиданні, виправленні й доповненні «Словаря української мови» (1927–1928), створенні академічного «Російсько-український словника» (т. 1–3, 1924–33, незакін.).

Уклала підручники «Рідне слово. Українська читанка» (1912, разом із Б. Грінченком) і «Наша рідна мова» (1918).

Родина[ред. | ред. код]

З Борисом Грінченком Марія побралася 1884 року, 10 лютого. Вінчання відбулося в приміщенні школи в селі Нижня Сироватка (нині Сумська область), де Борис на той час був завідувачем. Марія була дуже близька зі своїм чоловіком, окрім кохання їх єднала спільність переконань і життєвих позицій. Напередодні весілля вона писала своєму нареченому: «Ми любимо один одного, у нас тепер одна душа, але любов до України і спільна праця на користь їй ще дужче з'єднають нас і дадуть силу перемогти все. Але ти це й сам розумієш ще краще мене… Твоя Маруся».

У подружжя була одна дитина — донька Настя. Вона цікавилась українським національним рухом, перекладала, пробувала писати, захоплювалась музикою. Після закінчення гімназії у Києві, Настя Грінченко вирушила до Львова, де записалася на філософський факультет і слухала лекції професорів Грушевського, Колесси, Студинського. Значне враження справила на неї зустріч з Іваном Франком. Крім того, вона познайомилася з членами РУП, що її повністю захопило. Приїжджаючи додому, до Києва, не зважаючи на перевірки, Анастасія привозила підпільну літературу. Таким чином вона стала активною учасницею соціал-демократичного робітничого руху.

Архівні документи засвідчують пряму причетність Анастасії Грінченко до збройних виступів протягом революції 1905—1907 років, в яких вона брала участь зі своїм нареченим. Після того як її було ув'язнено, на початку 1906 року у Анастасії розвинувся туберкульоз. Борис та Марія докладали великих зусиль, аби звільнити доньку за станом здоров'я. Туберкульоз розвивався швидко і 1 жовтня 1908 року Анастасія Грінченко померла. Невдовзі помер немовлям і її єдиний син. Ці смерті дуже підірвали здоров'я Бориса Грінченка, він помер за півтори роки після доньки.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

У Дніпрі існує Вулиця Марії Грінченко.

Примітки[ред. | ред. код]

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к Czech National Authority Database
d:Track:Q13550863

Джерела та література[ред. | ред. код]

Скрипник П. І. Грінченко Марія Миколаївна [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 207. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
М. Г. Железняк. Грінченко Марія Миколаївна [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
Жадько В. О. Український некрополь.-К.,2005.-С.163.
Погрібний А. Г. Грінченко Марія Миколаївна // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1988. — Т. 1 : А—Г. — С. 499.
В. О. Винник. Грінченко Марія Миколаївна // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
Про одружіння на Вкраїні в давніші часи / за людьми написала М. Загірня. — У Київі: Вид. М. Грінченко, 1912. — (Книжки пам'яті Насті Грінченко ; № 6). [Архівовано 6 березня 2019 у Wayback Machine.]

Посилання[ред. | ред. код]

Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела.

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q856638_citetype_Q1982918_citetype_Q36524"_data-entity-id="Q13550863">Czech_National_Authority_Database<span_class="wef_low_priority_links"></span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q13550863]]</div>-1] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к Czech National Authority Database
d:Track:Q13550863

[1]