Гриценко Петро Трохимович — Вікіпедія

Петро Трохимович Гриценко
Народження	15 січня 1908(1908-01-15) с. Поповка, Російська імперія
Смерть	27 квітня 1945(1945-04-27) (37 років) м. Луккау,  Німеччина
Поховання	Лукау
Країна	Російська імперія→ СРСР
Освіта	Військово-політичне училище імені Ленінаd (1941)
Війни / битви	Друга світова війна
Нагороди

Петро Трохимович Гриценко (15 січня 1908(19080115), с. Поповка, нині с. Залізняк Сумського району Сумської області — 27 квітня 1945, м. Луккау, Німеччина) — військовик, гвардії лейтенант Робітничо-селянської Червоної Армії, учасник Другої світової війни, Герой Радянського Союзу (1945, посмертно).

Біографія[ред. | ред. код]

Закінчив початкову школу, працював майстром залізничного депо станції «Рязань-1». В 1936—1937 роках проходив службу в Робітничо-селянської Червоної Армії^[1].

В 1941 році був призваний до армії. У тому ж році закінчив Московське військово-політичне училище. З грудня 1942 р. — воював на фронтах Другої світової війни. В 1944 р. П.Гриценко закінчив Челябінське танкове училище. Брав участь в боях на Донському і Першому Українському фронтах. До квітня 1945 року був старшим механіком-водієм 87-го гвардійського окремого важкого танкового полку 3-ї гвардійської армії Першого Українського фронту. Відзначився під час боїв в Німеччині^[2].

27 квітня 1945 року в ході відбиття німецьких контратак в районі населеного пункту Фрейдорф на південний схід від міста Меркіш-Бухгольц екіпаж танка «ІС-2» або ІС-122 під командуванням гвардії лейтенанта Мухаммеда Атаєва, в складі якого перебували крім П. Гриценка, також і командир башти танка старшина Михайло Кадочкін, знищив дв гармати, сім кулеметних точок і кілька десятків солдатів і офіцерів противника. У тому бою Гриценко і Атаєв загинули. Гриценко був похований в місті Луккау^[2].

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 червня 1945 року за «зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками і проявлені при цьому мужність і героїзм» гвардії лейтенант П. Гриценко посмертно був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу. Також посмертно був нагороджений орденом Леніна^[2].

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

• Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М. : Воениздат, 1987. — Т. 1. — 911 с. с. — 100 000 прим. — ISBN отс., Рег. № в РКП 87-95382.
• В путешествии по Сумщине: Сумы, Ахтырка, Глухов, Конотоп, Кролевец, Лебедин, Путивль, Ромны, Шостка: путеводитель / авт. кол.: В. А. Баранкин, Н. Н. Гавриленко, А. Л. Квитковская; сост. Г. Т. Петров. — Харьков: Прапор, 1979. — 159 с. (рос.)
• Воробьев Ф. Д., Паротькин И. В., Шиманский А. Н. Последний штурм (Берлинская операция 1945 г.). — Москва: Воениздат, 1970. — 464 с. (рос.)
• Гриченко И. Т., Головин Н. М. Подвиг. — Харьков: Прапор, 1983. (рос.)

п о р Герої Радянського Союзу А  Б  В  Г  Д  Е  Є  Ж  З  І  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  Двічі Герої • Тричі Герої • Чотириразові Герої Позбавлені звання Героя Радянського Союзу

Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.