Гранатомет — Вікіпедія

Гранатоме́т — вогнепальна зброя, призначена для ураження броньованої техніки, фортифікаційних споруд або живої сили противника за допомогою пострілу гранатометною гранатою.

Історія[ред. | ред. код]

Прообразом гранатомета є кременеві, а спочатку і ґнотові «ручні мортири» для стрільби ручними гранатами, відомі з XVI в^[1].

Види[ред. | ред. код]

Фактично, словом «гранатомет» позначаються декілька класів зброї. Так, гранатомети бувають:

• дульні:
  • ствольні
  • безствольні
• підствольні
• станкові
• ручні
• реактивні

За можливістю використовувати повторно:

• одноразові
• багаторазові

Дульний гранатомет[ред. | ред. код]

Дульні гранатомети метають гранати за допомогою гвинтівкового патрона, холостого або бойового. Свою назву вони отримали за те, що кріпляться на дулі вогнепальної зброї (звичайно гвинтівки). Порохові гази при холостому пострілі витікають з дула і розганяють гранату. Ствольні системи мають вигляд ствола, встановленого на дуло, у якому граната розганяється як звичайний снаряд. Безствольні системи обходяться без такого ствола (тобто не існують у вигляді окремого пристрою), а граната розганяється інакше — вона має довгий хвостовик, або стрижень, або трубку. Стрижень вставляється в ствол і порохові гази виштовхують його зі ствола та розганяють гранату, однак така схема малопридатна для малокаліберних (6-8 мм) гвинтівок кінця XIX–XX ст., оскільки тонкий стрижень може заклинити при пострілі. Трубка навпаки охоплює ствол (на якому не повинно бути випнутих пристосувань, типу прицілу, полум'ягасника або дульного гальма), блокуючи вихід порохових газів, які знову ж таки повинні розганяти гранату, після вильоту якої гази можуть залишити ствол. У польоті граната безствольного гранатомета стабілізується оперенням. Дульні гранатомети були поширені в першій половині XX ст., однак у другій половині століття зійшли нанівець.

Підствольні, станкові та ручні гранатомети мають вигляд окремих стрілецьких пристроїв, що стріляють унітарним гранатометним патроном. Такі патрони зроблені за двокамерною схемою, подібно мінометній міні, але з застосуванням гільзи та використанням нарізного ствола. При пострілі пороховий заряд розриває ковпачок на денці гільзи та порохові гази потрапляють в головну камеру відносно повільно, а їх зростальний тиск розганяє гранату. Така схема дозволяє мати відносно невеликий відбій при високій масі снаряда, який метають — 180—500 г. Однак при цьому обмежується початкова швидкість, дальність і точність пострілу.

Підствольний гранатомет[ред. | ред. код]

Підствольні гранатомети мають вигляд ствола зі спусковим механізмом, кріпляться під стволом гвинтівки (автомата) і служать для збільшення можливостей зброї. Як правило, мінімум один стрілець у відділенні має підствольний гранатомет. Ручний гранатомет часто сумісний з підствольним і представляє його окремий варіант з пістолетним руків'ям, прицілом і прикладом. Крім однозарядного варіанта, схожого за будовою з одноствольною мисливською рушницею (ствол «переламується» для заряджання) є багатозарядні варіанти, як правило, револьверного типу, з барабаном на 6-12 пострілів. Дальність стрільби з ручних і підствольних гранатометів зазвичай не перевищує 400 м. У нового американського — 2000 м, у нового китайського — 1500 м^{[джерело?]}.

Станковий гранатомет[ред. | ред. код]

Станковий гранатомет є засобом вогневої підтримки взводу, близьким за розмірами і масою до станкового кулемета. При схожій конструкції він використовує постріли більшої потужності, здатні забезпечити дальність стрільби до 1500—2000 м. Набої з'єднуються в стрічку, на зразок кулеметної. Вогонь ведеться в автоматичному режимі з темпом 200—400 пострілів на хвилину. Вперше станкові гранатомети були застосовані під час В'єтнамської війни, і з того часу отримали найширше розповсюдження. Найсучасніші зразки оснащуються також комп'ютеризованими прицілами, гранатами різного типу дії й можуть підміняти артилерію та міномети. Також існують варіанти встановлення на бронетехніку, кораблі та вертольоти.

Найпоширеніший гранатомет у світі — це РПГ-7. Гранати, розроблені в останні роки, дозволяють пробивати метрові бетонні стіни й півметрові броньові плити.

Перші сучасні ручні гранатомети з'явилися в роки Другої світової війни:

• Базука (США, 1942)
• PIAT (Велика Британія, 1942)
• Фаустпатрон (Німеччина, 1943)

Автоматичний гранатомет[ред. | ред. код]

Є засобом вогневої підтримки взводу з розмірами та масою, близькими до станкових кулеметів, а також схожою конструкцією. Використовує постріли більшої потужності, здатні забезпечити дальність стрільби до 1500—2000 м. Набої з'єднуються в стрічку на зразок кулеметної, стрільба ведеться в автоматичному режимі з темпом 200 — 400 пострілів на хвилину. Вперше автоматичні гранатомети були застосовані у в'єтнамській війні, і з того часу набули широкого поширення. Сучасні зразки оснащуються також комп'ютеризованими прицілами, гранатами різної дії й можуть підміняти артилерію та міномети. Також існують варіанти установки на бронетехніку, кораблі та вертольоти, в рухомих або нерухомих установках.

Див. також[ред. | ред. код]

• Пістолет
• Рушниця
• Гвинтівка
• Карабін
• Автомат
• Кулемет
• Активно-реактивний снаряд
• Ручний протитанковий гранатомет

Примітки[ред. | ред. код]

Це незавершена стаття з військової справи. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.