French
DeutschГоттфрід фон Ердманнсдорфф — Вікіпедія
| Готтфрід фон Ердманнсдорфф | |||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| нім. Heinrich Otto Gottfried von Erdmannsdorff | |||||||||||||||||
| Народився | 25 квітня 1893 Каменц, Баутцен, Саксонія | ||||||||||||||||
| Помер | 30 січня 1946 (52 роки) Мінськ, Білоруська РСР, СРСР ·повішення | ||||||||||||||||
| Країна | .svg){kind=small} Німеччина | ||||||||||||||||
| Діяльність | офіцер | ||||||||||||||||
| Знання мов | німецька | ||||||||||||||||
| Учасник | Перша світова війна | ||||||||||||||||
| Військове звання |  Генерал-майор | ||||||||||||||||
| Нагороди |
| ||||||||||||||||
 | |||||||||||||||||
Генріх Отто Готтфрід фон Ердманнсдорфф (нім. Heinrich Otto Gottfried von Erdmannsdorff; 25 квітня 1893, Каменц — 30 січня 1946, Мінськ) — німецький воєначальник, генерал-майор вермахту. Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста.
Біографія[ред. | ред. код]
Представник давнього саксонського роду. Син ротмістра Саксонської армії Генріха фон Ердманнсдорффа і його дружини Гертруди, уродженої фон Шенберг. Молодший брат генерала піхоти Вернера фон Ердманнсдорффа.
8 лютого 1913 року поступив на службу в Саксонську армію. Учасник Першої світової війни. Після демобілізації армії залишений у рейхсвері. З 10 листопада 1938 року — комендант Ерфурта. З 10 вересня 1939 року — у генштабі 14-ї армії. Учасник Польської кампанії. З 1 листопада 1939 року — командир 171-го піхотного полку. Учасник Французької кампанії і німецько-радянської війни. 5 жовтня 1942 року Ердманнсдорффу доручили очолити дивізію №465, яку він очолив 1 грудня. Спочатку дивізія перебувала у Франції, потім — у 5-му військовому окрузі. В березні 1944 року переведений у резерв фюрера. З 1 квітня 1944 року — комендант Могильова.
28 червня 1944 року потрапив у радянський полон. Незважаючи на членство в Союзі німецьких офіцерів, в січні 1946 році на показовому процесі в Мінську був звинувачений у численних злочинах, включаючи: депортацію 10 000 осіб; руйнування сіл, шкіл і церков; розстріл інвалідів під час будівництва укріплень; використання цивільних в якості живого щита; організацію трьох кривавих каральних акцій проти мирного населення під виглядом боротьби з партизанами; створення концентраційних таборів, в яких вбили багато людей. Під тиском НКВС Ерманнсдорфф «визнав» себе винним і був засуджений до страти. 30 січня 1946 року публічно повішений у Мінську.
Нагороди[ред. | ред. код]
- Залізний хрест
- 2-го класу (5 жовтня 1914)
- 1-го класу (21 жовтня 1916)
- Почесний хрест (Ройсс) 3-го класу з мечами (25 травня 1915)
- Орден Альберта (Саксонія), лицарський хрест 2-го класу з мечами (17 липня 1915)
- Хрест «За військові заслуги» (Ройсс) (11 вересня 1917)
- Орден Заслуг (Саксонія), лицарський хрест 2-го класу з мечами (12 січня 1918)
- Нагрудний знак «За поранення» в сріблі (2 липня 1918)
- Почесний хрест ветерана війни з мечами (30 грудня 1934)
- Медаль «За вислугу років у Вермахті»
- 4-го, 3-го і 2-го класу (18 років) (2 жовтня 1936) — отримав 3 нагороди одночасно.
- 1-го класу (25 років) (7 лютого 1938)
- Застібка до Залізного хреста
- 2-го класу (13 травня 1940)
- 1-го класу (24 травня 1940)
- Німецький хрест в золоті (14 лютого 1942)
- Лицарський хрест Залізного хреста (20 березня 1942)
- Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42»
Література[ред. | ред. код]
- Gothaisches Genealogisches Taschenbuch des Adeligen Häuser. 1901. Zweiter Jahrgang, Justus Perthes, Gotha 1900, S. 286.
- Reichswehrministerium (Hrsg.): Rangliste des Deutschen Reichsheeres. E.S. Mittler & Sohn, Berlin 1924, S. 166.
- Georg Tessin: Deutsche Verbände und Truppen 1918–1939. Biblio Verlag, Osnabrück 1974, ISBN 3-7648-1000-9, S. 191.
- Veit Scherzer: Ritterkreuzträger 1939–1945. Die Inhaber des Eisernen Kreuzes von Heer, Luftwaffe, Kriegsmarine, Waffen-SS, Volkssturm sowie mit Deutschland verbündete Streitkräfte nach den Unterlagen des Bundesarchivs. 2. Auflage. Scherzers Militaer-Verlag, Ranis/Jena 2007, ISBN 978-3-938845-17-2, S. 297.
- Manfred Messerschmidt: Der Minsker Prozeß 1946. In: Verbrechen der Wehrmacht. Hrsg.: Heer und Naumann, Zweitausendeins 1997, ISBN 3-86150-198-8, S. 653.
- Dermot Bradley (Hrsg.): Die Generale des Heeres 1921–1945. Die militärischen Werdegänge der Generale, sowie der Ärzte, Veterinäre, Intendanten, Richter und Ministerialbeamten im Generalsrang. Band 2: v. Blanckensee–v. Czettritz und Neuhauß. Biblio Verlag, Osnabrück 1993, ISBN 3-7648-2424-7.
- Hannes Heer, Klaus Naumann: Vernichtungskrieg Verbrechen der Wehrmacht 1941–1944. Zweitausendeins 1995, ISBN 3-86150-198-8.
- Klaus-Dieter Müller, Thomas Schaarschmidt, Mike Schmeitzner, Andreas Weigelt: Todesurteile sowjetischer Militärtribunale gegen Deutsche (1944–1947). Eine historisch-biographische Studie. Vandenhoeck & Ruprecht, Göttingen 2015, ISBN 978-3-525-36968-5, Kurzbiographien auf beiliegender CD, dort S. 123f.